ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
27 вересня 2010 року 10 год. 56 хв. № 2а-10242/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовомМіністерства транспорту та зв'язку України
До1) 1) Реєстратора Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»- Євтушенко І.В.
2) 2) Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»
Третя особаКомунальне підприємство «Одеська залізниця»
Про Скасування рішення про відмову в реєстрації та зобов'язання зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості
За участю представників сторін
від позивача: Кулініченко К.Г. за дов. № 16/15/14-10 від 11.01.2010 р.
від відповідачів: не з'явилися
від третьої особи: Кулініченко К.Г. за дов. від 04.01.2010 р.
Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами про скасування Рішення Реєстратора Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»Євтушенко І.В. від 16.11.2009 р. про відмову в реєстрації та зобов'язання Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»зареєструвати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити, вважає рішення суб'єкта владних повноважень таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, адже було прийнято без дотримання вимог чинного законодавства та без врахування фактичних обставин справи.
Відповідачі в наданих суду запереченнях та письмових поясненнях до заперечень просили суд в задоволенні адміністративного позову відмовити, в обґрунтування своїх заперечень здійснювали посилання на Цивільний кодекс України, Закони України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мін'юсту 07.02.2002 р. № 7/5, Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 р. № 273, Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мін'юсту від 28.01.2003 р. № 7/5.
Третя особа підтримала позицію позивача, письмових пояснень по суті адміністративного позову не надала.
Проаналізувавши матеріали справи, пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.
Заявлено вимоги про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
29.04.2009 р. Господарським судом Одеської області було винесено рішення у справі №27/60-08-2697 за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», третя особа Одеська залізниця, про визнання права власності, яким визнано за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна.
Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»щодо реєстрації права власності на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., збудовану у 1946 році та розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці.
16.11.2009 р. прийнято Рішення реєстратора про відмову в реєстрації, в якому зазначено, що надання витягу з реєстру прав власності неможливо у зв'язку з відсутністю назви: «станція Поїзна».
З такою відмовою позивач не погодився, вважає її такою, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, а тому звернулися до суду з позовом за захистом своїх прав, вказуючи на те, що БТІ неправомірно відмовило в реєстрації права власності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень»та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Пунктом 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (далі -Положення), реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»передбачає обов'язковість державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Право власності та інші речові права на нерухому речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно визначено статтею 17 Закону. Так, державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право (ч. 1 ст. 17 Закону).
Частиною 3 статті 17 Закону визначено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації речових прав орган державної реєстрації прав згідно із порядком ведення Державного реєстру прав зобов'язаний надати до відома заявників.
Розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відмова в реєстрації проводяться у строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (ч. 4 ст. 17 Закону).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб (ч. 1 ст. 18 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону заява про державну реєстрацію права власності подається до органу державної реєстрації прав, на території якого перебуває нерухоме майно або більша за площею його частина.
Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права. Разом із заявою про державну реєстрацію права власності, інших речових прав, їх обмежень, документами, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права, подається документ про сплату державного мита (ч.ч. 4, 5 ст. 18 Закону).
19 жовтня 2009 року Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно визначено статтею 19 Закону. Так, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Підставою для реєстрації права власності на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, позивачем було зазначено рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2009 р. у справі № 27/60-08-2697
Підстави для відмови у державній реєстрації прав визначено статтею 24 Закону.
У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване (ч. 1 ст. 24 Закону).
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону, відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Рішенням Реєстратора про відмову в реєстрації КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»від 16.11.2009 р. відмовлено в реєстрації права власності.
Відмова Реєстратора мотивована наступним: «...надання витягу з реєстру прав власності неможливо у зв'язку з відсутністю назви «станція Поїзна». Вам необхідно звернутися в Юридичний департамент Одеської міської ради із заявою про внесення змін до реєстру словників топонімічних назв Інформаційного центру».
Відповідно до ст. 26 Закону, у документі (свідоцтві) про державну реєстрацію речових прав, про відмову в державній реєстрації речових прав, про державну реєстрацію та відмову в державній реєстрації їх обмежень, що обтяжують нерухоме майно, про скасування записів у Державному реєстрі прав та внесення до них змін повинні зазначатися: кадастровий номер об'єкта нерухомого майна; час, дата і місце прийняття рішення; підстави для прийняття рішення, а в разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав -обґрунтування такого рішення; посилання на розділ Державного реєстру прав, до якого вноситься запис. Документ (свідоцтво) підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.
Згідно з ч. 3 ст. 182 Цивільного кодексу України, відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до ст. 30 Закону дія та бездіяльність державного реєстратора прав можуть бути оскаржені до керівництва органів державної реєстрації прав та (або) в судовому порядку.
Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є відмова Реєстратора КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»у реєстрації права власності, як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши рішення Реєстратора, суд звертає увагу на наступне.
Разом із заявою про реєстрацію права власності на відповідний об'єкт нерухомості позивачем було надано оригінал рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2009 р. у справі № 27/60-08-2697, як підставу для державної реєстрації права власності.
Дане рішення, воно набрало законної сили з 10 травня 2009 року.
Вказаним судовим рішенням визнано право власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., збудовану у 1946 році, розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, що перебуває в господарському віданні Одеської залізниці.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відтак, на підставі вимог ч. 1 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2009 року у справі № 27/60-08-2697 є обов'язковим для виконання всіма органами державної влади, в тому числі КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».
В оскаржуваному рішенні, Реєстратор посилається на те, що надання витягу з реєстру прав власності неможливо у зв'язку з відсутністю назви «станція Поїзна», а тому, на думку останнього, відсутні підстави для його реєстрації.
В той же час, суд звертає увагу на те, що в письмових запереченнях на позов здійснюється посилання на відсутність акту введення будівлі в експлуатацію, як на підставу відмови в реєстрації права власності. Але, оскаржуване рішення не містить посилання на зазначену підставу, як на підставу відмови в реєстрації права власності позивача.
Суд звертає увагу не те, що ч. 1 ст. 24 Закону, яка містить вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації права власності, не містить такої підстави для відмови як відсутність відповідної назви.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем 1 прийнято рішення про відмову в реєстрації права власності позивача з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки підстава для відмови, визначена відповідачем 1, не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності в розумінні вимог чинного законодавства України.
Суд не приймає до уваги посилання в запереченнях на відсутність акта введення об'єкта в експлуатацією, оскільки вказана підстава не була підставою для відмови позивачу у реєстрації його права власності, так як в оскаржуваному рішенні Реєстратора відсутні посилання на неї.
Отже, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення Реєстратора про відмову в реєстрації є незаконним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню.
В той же час, суд звертає увагу на необґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»зареєструвати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомості на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, що перебуває в повному господарському віданні Державного підприємства «Одеська залізниця», з огляду на наступне.
За своєю правовою природою повноваження щодо державної реєстрації прав власності у спірних правовідносинах є дискреційним повноваженням КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень -єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за належне зобов'язати Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»повторно розглянути питання щодо реєстрації права власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомості на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, відповідно до заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.10.2009 р. № 116762.66.09.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Частиною 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Скасувати Рішення реєстратора Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»Євтушенко І.В. від 16.11.2009 р. про відмову в реєстрації.
3. Зобов'язати Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»повторно розглянути питання щодо реєстрації права власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомості на будівлю трансформаторної підстанції № 3252 Одеської дистанції електропостачання Одеської залізниці, загальною площею 53,2 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, станція Поїзна, відповідно до заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.10.2009 р. № 116762.66.09.
4. Судові витрати в сумі 1 грн. 70 коп. судового збору присудити на користь Міністерства транспорту та зв'язку України за рахунок Державного бюджету України.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання повного тексту постанови: 01.10.2010 р.