ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
23 вересня 2010 року 09 год. 35 хв. № 2а-10183/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовомДержавної митної служби України
ДоДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
ПроСкасування постанови про накладення штрафу
За участю представників сторін
від позивача: Корчинська М.В. за дов. № 11/1-10.21/5449 від 07.06.2010 р.
від відповідача: Сальник С.В. за дов. № 25-22/21 від 17.05.2010 р.
Державна митна служба України звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови від 21.06.2010 р. № 18977963 про накладення штрафу у розмірі 340 грн.
Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на 21.06.2010 р. рішення Пустомитівського районного суду Львівської області було виконане, а тому підстав для винесення спірної постанови та застосування відповідно штрафу до Державної митної служби України не було підстав.
Представник відповідача проти заявлених вимог позивача заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити, письмових пояснень по суті адміністративного позову не надав. Усні заперечення мотивував відсутністю інформації щодо виконання рішення суду та поважних причин невиконання рішення суду, правомірністю накладення державним виконавцем ДДВС штрафу.
Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.11.2008 р. у справі № 9-976/2008 за позовом ОСОБА_1 до Держмитслужби та Львівської митниці про визнання незаконними наказів про звільнення з роботи, зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення заробітку на час вимушеного прогулу, вимоги позивача задоволено частково.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 р. апеляційні скарги ДМС України та Львівської митниці задоволено частково, зокрема, зобов'язано Голову Державної митної служби України поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектора митного оформлення № 3 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець»Львівської митниці з 01.05.2008 р.
На підставі виконавчого листа у справі № 9-976/2008, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області 26 квітня 2010 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді, державним виконавцем ДДВС відкрито виконавче провадження, про що 29 квітня 2010 року винесено постанову ВП № 18977963, якою встановлено семиденний строк з моменту її одержання для добровільного виконання рішення суду.
Копія постанови отримана ДМС України 20 травня 2010 року вх. № 9213/5.20, що підтверджується реєстраційним штампом на листі ДДВС від 05.05.2010 року № К-12835-25.
Листом від 26.05.2010 № 21/1-937, ДМС України повідомила відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що боржником 13.05.2010 р. подано касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанції за якими видано виконавчий лист від 26.04.2010 р. № 2-976/2008 та порушила перед державним виконавцем питання про звернення до суду із заявою про відстрочку виконання постанови суду від 27.11.2008 р. у справі № 2-976/2008 до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги Держмитслужби та зупинення виконавчого провадження.
Станом на 21 червня 2010 року, інформації щодо виконання вимог виконавчого листа до ДДВС не надійшло, у зв'язку з чим державним виконавцем прийнято постанову ВП № 18977963 про накладення на ДМС України штрафу у розмірі 340 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду та призначено новий строк для виконання зазначеного рішення суду до 30.06.2010 р.
Також, у цей же день 21.06.2010 р. державним виконавцем ДДВС винесено вимогу № 6594-0-26-10-25, яка отримана ДМС України 25 червня 2010 року вх. № 12422/5.20, згідно з якою у термін до 30 червня 2010 року Держмитслужба мала надати у письмовому вигляді інформацію про наслідки виконання виконавчого листа, відповідно до якого суд вирішив зобов'язати Голову Державної митної служби України поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектора митного оформлення № 3 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець»Львівської митниці з 01.05.2008 р., а також надати письмове пояснення службової особи ДМС України про причини невиконання вищевказаного судового рішення.
Крім того, у даній вимозі було зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», подача касаційної скарги на рішення суду за яким видано виконавчий документ не тягне за собою правових наслідків, щодо зупинення виконавчого провадження, крім випадку передбаченого п. 10 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», де виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку внесення касаційного подання прокурора на рішення суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити з наступних підстав.
Аналізуючи встановлені факти, суд зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем склалися з приводу накладення державним виконавцем на боржника у виконавчому провадженні штрафу за невиконання без поважних причин рішення суду про поновлення особи на роботі (посаді), яке допущено судом до негайного виконання.
Відповідно до вимог ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Обов'язковість рішень суду є однією із конституційних засад здійснення судочинства встановленою у п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України.
Згідно із ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових та службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах, згідно ч. 4 ст. 257 КАС, здійснюється в порядку, встановленому Законом України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 606-XIV).
Преамбулою Закону № 606-XIV визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV виконавчі листи, що видаються судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою.
ДДВС є органом державної виконавчої служби згідно із ст. 3 Закону України від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».
Згідно із ч. 2 ст. 1 цього ж Закону завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
При цьому, у відповідності до положень ст. 5 Закону № 606-XIV вжиття заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджене, своєчасне, повне вчинення виконавчих дій є обов'язком державного виконавця.
Відповідно до ст. 76 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до ст. 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою ст. 87 цього Закону.
Виконання рішення про поновлення на роботі визначено у ст. 77 Закону № 606-XIV, відповідно до якої рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені цим Законом.
Статтею 87 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від 2-х до 10-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі- н.м.д.г.), на посадових осіб - від 10-ти до 20-ти н.м.д.г. і на боржника - юридичну особу - від 20-ти до 30-ти н.м.д.г. та призначає новий строк для виконання.
Під час розгляду справи позивач стверджував, що штраф накладено безпідставно, оскільки на виконання постанови суду наказом Держмитслужби від 15.06.2010 р. № 1081-к «По особовому складу митних органів ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 3 відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець»Львівської митниці. Наказом Львівської митниці від 16.06.2010 р. № 583-к оголошено вищезазначений наказ ДМС України та допущено ОСОБА_1 до виконання обов'язків за посадою з 16.06.2010 р. (відповідні накази додано до матеріалів справи).
Вищезазначене було повідомлено ДМС України заявою від 18.06.2010 р. № 21/1-1125 Заступнику директора Департаменту державної виконавчої служби -начальнику відділу примусового виконання рішень Миронку І.В., яку було отримано 30.06.2010 р. вх. № 11097-033-10, що підтверджується реєстраційним штампом.
З урахуванням викладених фактів та аналізу норм чинного законодавства, суд вважає, що державним виконавцем правомірно накладено на ДМС України штраф у розмірі 20-ти н.м.д.г. - 340 грн., оскільки останнім не було вчасно виконано та повідомлено ДДВС про виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити, оскільки спірну постанову винесено в межах повноважень відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням фактичних обставин справи.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання повного тексту постанови: 27.09.2010 р.