17 січня 2024 року м. Київ
Справа № 757/67430/21
Провадження: № 22-ц/824/2729/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Кулікової С. В.
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Ільєвої Т. Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, завданої діями органу державної влади,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що слідчим відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020110000001018 від 28.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 188-1 КК України.
Кримінальне правопорушення полягає у тому, що 20.10.2020 року працівниками підрозділу з рейдерової роботи при перевірці підключення приладів обліку за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено порушення п.5.5.5 ПРРЕЕ а саме, невідомими особами здійснено самовільне підключення поза засобом обліку прихованим способом, в розподільчому щиту 0.4 кВ на сходовій клітині шляхом приєднання мідного провідника 4:4 мм кв. до збірних шин живлення багатоквартирного будинку, про що складено акт про порушення від 20.10.2020 року №К042959. Отже, в результаті протиправних дій невідомих осіб електрична енергія, що споживалась лічильником, обліковувалась не в повному обсязі, чим здійснювалось викрадення електричної енергії.
Ухвалами слідчих суддів Святошинського районного суду м. Києва було надано дозвіл слідчим на проведення обшуків з метою відшукання та вилучення знарядь вчинення кримінального правопорушення та речей, що мають значення для досудового розслідування та містять відомості, які можуть бути доказами під час досудового розслідування, а саме: серверів, робочих станцій, комп'ютерів, лічильників, обладнання, що містить інтегральні схеми для специфічного застосування (А8ІС), планшетів, ноутбуків, системних блоків, мобільних телефонів, носіїв електронної інформації (флеш-карт будь-якого формату, ІЛЗВ-носіїв, носіїв на жорстких магнітних дисках (НЕЮ), носіїв на твердотільних дисках (880), пристроїв та приладів, які забезпечують або за допомогою яких здійснюється доступ до локальної мережі, всесвітньої інформаційної системи загального доступу Інтернет, у тому числі призначених для з'єднання декількох вузлів комп'ютерної мережі в умовах одного чи декількох сегментів мережі, обладнання, яке використовується для несанкціонованого підключення до електромережі, а також інших речей, предметів та документів, які містять на собі сліди кримінального правопорушення та є речовими доказами у зазначеному кримінальному провадженні.
17.12.2020 року слідчим СУ ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції Рекало С.А. під час досудового розслідування кримінального провадження №12020110000001018 від 28.10.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 188-1 КК України, на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді був проведений обшук, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_1 . Під час обшуку, окрім іншого, було вилучено 29 відеокарт.
Окрім того, на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 10.12.2020 року слідчим Рекало С.А. 17.12.2021 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 в ході якого вилучено жорсткий диск 880 (s/n S2RENXOH 808479v) та системний блок.
Позивач вказує, що майже рік вилучене майно утримується органом досудового розслідування, а він позбавлений можливості користуватися належним йому майном.Як йому стало відомо, строк досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні продовжено.
Позивач неодноразово звертався до слідчого з клопотанням про передачу вилученого в ході обшуків майна йому на відповідальне зберігання, проте, жодних дій, направлених на передачу майна власнику слідчим не вчинено.
Вказував, що внаслідок вилучення та незаконного утримування належного йому майна СУ ГУНП в Київській області, йому завдано моральної шкоди, оскільки вилучене належне йому майно безпідставно утримується, чим порушуються його права.
За викладених обставин, просивстягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 1 300 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року позов залишено без задоволення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Прокудіна К.А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що саме суду, в межах розгляду цивільної справи, належить встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, чого здійснено не було.
Зауважила, що ОСОБА_1 не має статусу учасника кримінального провадження, в межах якого вилучено майно, а тому, суд помилково послався на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Вказувала, що нормами КПК України передбачено єдиний порядок дій з вилученим майном, або накладення арешту, або повернення власнику. При цьому, на майно ОСОБА_1 не було накладено арешт, а тому, воно безпідставно утримується слідчим. Визнання вилученого майна речовими доказами не є законною перешкодою для повернення його власнику.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 інтересах ГУНП в Київській області зазначила, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування того, що неповернення речових доказів спричинило позивачу дискомфорт чи штучне обмеження у плануванні можливостей, погіршення репутації та загалом завдало моральну шкоду. Відмітила, що відсутні докази на підтвердження незаконності дій відповідача та порушення прав позивача в контексті здійснення органом досудового розслідування дій в рамках кримінального провадження.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури Ігор Грабець у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача, чого ним здійснено не було. Зазначив, що згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року, якою було розглянуто скаргу представника ОСОБА_1 , визначено, що майно, вилучене в ході обшуку 17 грудня 2020 року, не має статусу тимчасово вилученого в розумінні ст. 167 КПК України, а є майном, відносно якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення. Відмітив, що 28 грудня 2022 року було закрито кримінальне провадження та позивачу повернуто майно, вилучене під час обшуку. Зауважив, що позивачем не визначено, в чому саме полягає завдана моральна шкода, та незрозумілими є мотиви, з яких він виходив під час визначення розміру такої шкоди, в сумі 1 300 000 грн.
В судовому засіданні адвокат Пархоменко О.О. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позову.
Окрім того, зазначила, що майно у повному обсязі було повернуто позивачу лише в червні 2023 року.
Представник Київської обласної прокуратури Штик О.М. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, рішення суду першої інстанції вважала законним та обґрунтованим.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, СУ ГУНП в Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020110000001018 від 28.10.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-1 КК України.
Досудове розслідування виходило із того, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення є причетним ОСОБА_1 , який організовував діяльність «майнінгових ферм» (діяльність з підтримки розподіленої платформи і створення нових блоків з можливістю винагороди у формі емітованої валюти і комісійних зборів у різних крипто валютах). Враховуючи те, що для функціонування «майнінгових ферм» необхідне безперебійне підключення до електромережі, що призводить до збільшення споживання електроенергії, ОСОБА_1 , з точки зору органів досудового розслідування, з метою ухилення від сплати комунальних платежів за електроенергію, здійснив самовільне, незаконне підключення «майнінгових ферм», в результаті чого, електрична енергія, що споживалась лічильником, обліковувалась не в повному обсязі, чим здійснював викрадення електричної енергії, що завдало ПрАТ «ДТЕК Київські Регіональні Електромережі» шкоди.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2020 року у справі № 759/22119/20 у кримінальному провадженні № 12020110000001018 надано дозвіл слідчому управлінню ГУНП в Київській області із залученням спеціалістів ПрАТ «ДТЕК Київській Регіональні Електромережі» на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 .
У подальшому, 17.12.2020 року слідчим слідчого управління ГУНП в Київській області на підставі вищевказаної ухвали проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого у ОСОБА_1 вилучено 29 відеокарт.
Надалі, слідчим відповідно до вимог ст. ст. 84-86, 92, 94, 110 КПК України вищевказані вилучені речі 17.12.2020 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12020110000001018, про що винесено відповідні постанови.
Разом з тим, на адресу слідчого СУ ГУНП в Київській області 30.12.2020 року надійшли клопотання ОСОБА_1 про повернення вилученого майна, оскільки, останній вважав їх тимчасово вилученим майном.
За результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 , слідчим 04.01.2021 року винесено постанови про відмову у задоволенні клопотань,щодо повернення вилучених речей.
Так, у своїх клопотаннях про повернення майна ОСОБА_1 стверджував про те, що відповідними ухвалами слідчого судді Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2020року дозвіл на відшукання вказаного переліченого вище майна не надавався, таке майно не має відношення до досудового розслідування, не містить у собі відомостей, які мають значення для розслідуваного кримінального провадження, а тому, вказане майно має статус тимчасово вилученого, однак,на вказане майно арешт в установленому законом порядку не накладався.
У подальшому, адвокатом Ненадою О.А. в інтересахОСОБА_1 оскаржено постанову слідчого СУ ГУНП в Київській області про відмову в задоволенні вищевказаних клопотань, за результатами розгляду якої, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.01.2021 року у справі № 761/504/21 відмовлено в задоволенні скарги, яка полягає у неповерненні вилученого майна під час обшуку та зобов'язання вчинити дії.
Як убачається з ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.01.2021 року, майно, яке було вилучено в ході обшуків 17.12.2020 року, а саме, 29 відеокарт, жорсткий диск SamsungSSD (s/nS2RENXOH808479v) та системний блок, на підставі ухвали слідчого судді від 10.12.2020, не має статусу тимчасово вилученого майна у розумінні статті 167 КПК України, а є майном, відносно якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення під час обшуку, а тому, доводи заявника не знаходять свого підтвердження доказами у судовому засіданні, що є належною підставою для відмови у задоволенні скарги.
Також, слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва від 16.03.2021 року (справа № 761/5984/21) розглянуто аналогічну скаргу адвоката Сацюка В.В. щодо неповернення вилученого майна під час обшуку та зобов'язання вчинити дії, якою відмовлено в її задоволенні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.03.2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою адвоката Сацюка В.В. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.03.2021 року, у зв'язку із тим, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна під час обшуку, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
За результатами проведення досудового розслідування слідчим СУ ГУНП в Київській області, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 07.03.2022року, прийнято рішення про закриття кримінального провадження, яке 11.11.2022 року процесуальним прокурором було скасовано.
12.12.2022 року позивачу було повернуто частину майна, вилученого під час обшуку.
За результатами проведення досудового розслідування слідчим СУ ГУНП в Київський області відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 28.12.2022 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент розгляду справи не надано рішень, які б підтверджували незаконність дій відповідача, або порушень прав позивача в контексті здійснення органом досудового розслідування дій в рамках кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1166, 1167, 1173ЦК України.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи убачається, що будь-які докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та моральною шкодою, яка, за твердженням позивача, йому заподіяна, відсутні. Окрім того, не доведено й самого факту заподіяння моральної шкоди.
Позивачем взагалі не доведений розмір заподіяної шкоди у сумі 1 300 000 грн., така сума ним не обгрунтована позивачем ні нормативно, ні фактичними обставинами, не підтверджена належними доказами.
Встановивши, що наведені обставини свідчать про безпідставність та необґрунтованість заявленої до відшкодування суми моральної шкоди з урахуванням усіх імовірних негативних наслідків, які, на думку позивача, настали у ході здійснення передбачених кримінально-процесуальним законодавством повноважень органів прокуратури в ході досудового слідства та судового розгляду справи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.
Щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, про те, що дії органів прокуратури є протиправними, колегія суддів зазначає, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Слід зазначити, що частиною ч. 1 ст. 36, ч. 5 ст. 40 КПК України визначено, що прокурор та слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостоійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Отже, реалізація позивачем свого права на оскарження бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством, та конституційного права на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів, яким чином допущено протиправні діяння відповідачем, в якій проміжок часу та за яких обставин, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020110000001018 здійснювалося у відповідності до вимог КПК України.
У справі, яка переглядається, досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов висновку про недоведеність наявності усіх складових деліктної відповідальності для покладення на державу обов'язку по відшкодуванню шкоди, на завдання якої посилається позивач, недоведеність факту завдання такої шкоди у визначеному позивачем розмірі та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та процесуальною діяльністю уповноважених осіб відповідачів.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, рішення підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 25 січня 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
С. В. Кулікова