№ справи 357/5131/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3509/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Ярмола О.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
16 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року,
встановив:
у травні 2023 року позивач звернувся з позовом, у якому просив розірвати шлюб, зареєстрований між ним та відповідачем ОСОБА_2 02 квітня 2016 року, посилаючись на те, що фактично шлюбні відносини припинені, подальше збереження сім'ї є неможливим.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року позов було задоволено, шлюб між сторонами розірвано.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача ОСОБА_5 , яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 02 квітня 2016 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Вказував, що спільне життя сторін не склалось у зв'язку з відсутністю взаєморозуміння та різними поглядами на життя.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року позов було задоволено, шлюб між сторонами розірвано.
У своїй апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано фактичні обставини справи, зокрема те, що сторони проживають на території Південної Кореї, що свідчить про неможливість особистого подання позовної заяви позивачем та заяви про визнання позову відповідачем. На підтвердження вказаних обставин представником відповідача було надано відповідь Державної прикордонної служби України, з якої вбачається, що ОСОБА_2 виїхала з України 20 квітня 2021 року і станом на 21 червня 2023 року відомості щодо повернення відповідача в Україну відсутні (а.с. 150).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат
ОСОБА_5. вказувала, що в 2019 року позивач ОСОБА_1 разом із малолітньою дитиною сторін та відповідачем ОСОБА_2 переїхали до Південної Кореї, де наразі і проживає позивач. На підтвердження вказаних обставин надала світлокопію Звіту про проживання в Кореї іноземного громадянина - ОСОБА_1 , з якого вбачається, що позивач проживає у Південній Кореї з 14 лютого 2020 року, строк дії останнього дозволу від 03 квітня 2023 року - 14 травня 2026 року (а.с.201).
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 травня 2023 року було відкрито спрощене позовне провадження та призначено розгляд справи на 26 травня 2023 року.
Доказів повідомлення відповідача про розгляд справи матеріали справи не містять.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що заява відповідача ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує проти розірвання шлюбу та просить розглянути справу за її відсутності, була надана до суду як додаток до позовної заяви, і судом першої інстанції питання щодо дійсної позиції відповідача не з'ясовувалось.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_2 , яка не була повідомлена про дату, час і місце засідання суду і яка обґрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами.
Суд апеляційної інстанції враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв'язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції.
Розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_2 , яка не була обізнана про подання позовної заяви та розгляд справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідача можливості заявити свої заперечення і доводи по суті позову, в тому числі заявити про необхідність дотримання положень процесуального закону щодо підсудності даного спору, що є істотним в даній справі.
За загальним правилом підсудності позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 27 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
При зверненні до суду з позовом позивачем було надано до суду світлокопію Договору оренди жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 01 січня 2023 року між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у м.Києві (а.с. 26-31). Вказана копія договору всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України засвідчена позивачем не була. Також позивачем не вказаного у кого перебуває оригінал вказаного договору оренди житла, укладеного відповідачем, яка за даними Державної прикордонної служби України перебуває за кордоном з 20 квітня 2021 року.
Вказані обставини свідчать про те, що справу було розглянуто із порушенням правил підсудності.
Судом встановлено, що обидві сторони є громадянами України, однак проживають поза межами її території - у Південній Кореї.
Відповідно до приписів ст.29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому ст.33 цього Кодексу, одноособово.
Отже, дана справа розглянута судом з порушенням встановлених законом правил підсудності, оскільки Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, який розглянув справу, не є належним судом, бо підсудність йому не визначалася.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню.
Водночас, колегія суддів не знаходить підстав для ухвалення нового рішення з огляду на таке.
Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» … Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Розгляд справи судами з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
Згідно приписів ч.1 ст.378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Проте, колегія суддів не має змоги самостійно визначити суд, якому територіально підсудна дана справа, оскільки згідно вимог ст.29 ЦПК України визначення підсудності даної справи належить до компетенції судді Верховного Суду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні передбачені законом підстави для повернення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про дотримання правил підсудності у встановленому ст.29 ЦПК України порядку.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про підсудність.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про підсудність.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 24 січня 2024 року.
Головуючий
Судді