Провадження 11-кп/824/1010/2024 Єдиний унікальний номер 953/5843/23 Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
15 січня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисників ОСОБА_6
ОСОБА_9
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів.
Строк дії ухвали про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» визначити до 18 лютого 2024 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу.
Захисник зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не відповідає особі підозрюваного, його позитивним характеристикам, які знаходяться у матеріалах кримінального провадження, те що ОСОБА_7 раніше не судимий. Захисник звертає увагу, що у клопотанні слідчого про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 зазначено про наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Так, переховування від органів досудового розслідування та/або суду слідчим і прокурором мотивовано тим, що ОСОБА_7 вчинив особливо тяжкий злочин. Разом з цим, як наголошує захисник, стороною обвинувачення не враховано той факт, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання в м. Києві, постійне місце роботи і сталі соціальні зв'язки.
Захисник вважає, що зазначений слідчим ризик про знищення, спотворення або приховування будь-яких з речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчим не доведені, оскільки, по-перше, у ОСОБА_7 були вилучені мобільний телефон, носії інформації, по яким на даний час призначені та проведені відповідні експертизи. Також захисник зазначає, що ОСОБА_7 раніше не притягався до кримінальної відповідальності.
Окрім того, апелянт звертає увагу, що під час проведення стороною обвинувачення обшуку за місцем постійного проживання ОСОБА_7 не було виявлено та відшукано жодних заборонених речей або речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Захисник зазначає, що твердження «незаконно впливати на свідків для уникнення кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні» є абсурдним, оскільки на даний час виконуються вимоги ст. 290 КПК України, тобто, усі свідки допитані і надали свої показання, а зазначений слідчим ризик - вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення також стороною обвинувачення не доведені.
Захисник стверджує, що ОСОБА_7 має стійкі соціальні зв'язки із своєю дружиною та іншими родичами, має постійне місце роботи (при цьому, як наголошує захисник, стороною обвинувачення, навіть, не подавалось клопотання про відсторонення ОСОБА_7 від виконання обов'язків або займаної посади).
Окрім того, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою впливає на майновий стан і рівень життя ОСОБА_7 . Так, ОСОБА_7 не може виконувати роботу (навіть дистанційно) за спеціальністю і, як наслідок, отримувати заробітну плату, яка необхідна для задоволення фізичних, соціальних потреб, погашення боргових зобов'язань. Як наголошує апелянт, даний факт поставить у скрутне як матеріальне, так і соціальне становище ОСОБА_7 та членів його родини.
Захисник звертає увагу на той факт, що у кримінальному проваджені допитаний підозрюваний, допитані усі свідки, вилучені речові докази.
При цьому захисник наголошує, що слідчим не наведено жодного доказу щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, які б не могли забезпечити його належну процесуальну поведінку. Підозра ОСОБА_7 у вчиненні злочину за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші, більш м'які, запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.?
Захисник вважає, що клопотання слідчого не містять достатніх доказів, які б вказували на безумовну необхідність обрання запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурором, слідчим належно не мотивовано (взагалі не вмотивовано), чому більш м'який запобіжний захід - домашній арешт не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні. Крім того, як наголошує апелянт, стороною обвинувачення не наведено жодного доказу щодо обґрунтування своєї позиції стосовно наявності ризиків застосування такого суворого запобіжного заходу, який застосовується лише у виключних випадках. Тобто, фактично обґрунтування ризиків зводяться до того, що ОСОБА_7 підозрюється органом досудового розслідування у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 і ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 402 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років або довічне ув'язнення. Разом з тим, на переконання захисника, запобіжні заходи, такі, як домашній арешт та грошова застава, можуть бути відповідними заходами для належної поведінки обвинуваченого, а зобов'язання, наведені у ч. 3 ст. 194 КПК України, які суд може покласти на обвинуваченого, унеможливлюють його неналежну поведінку та існування ризиків, які містяться у клопотанні сторони обвинувачення.
Як вважає захисник, ризики відповідно до ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні відсутні, а стороною обвинувачення не доведені, і з врахуванням викладених висновків, практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях «Харченко проти України», «Боротюк проти України», «Летельє проти Франції» та характеризуючих даних про особу підозрюваного, суд можливо міг би дійти висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Захисник вважає, що єдиними документами, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження строку запобіжного заходу тримання під вартою, є документи, які на думку сторони обвинувачення доводять лише обґрунтованість підозри, а саме: показання свідків і висновки проведених експертиз.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України з суду першої інстанції витребувані копії наведених документів.
Заслухавши доповідь судді,
- позицію захисників та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, які додатково вказали про безпідставність висунутого обвинуваченого, у тому числі, з урахуванням долучених документів, які спростовують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому діянь; неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, навіть, з урахуванням висунутого обвинувачення; відсутність зазначених як прокурором, так і судом ризиків, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв'язку, постійне місце проживання та роботи, раніше не судимий; неможливість будь-яким чином обвинуваченим як впливати на свідків, які обіймають певні посади, так і знищити будь-які докази у кримінальному провадженні, оскільки такі докази знаходяться у розпорядженні сторони обвинувачення; безпідставність зазначення ризику вчинення іншого кримінального провадження, з урахуванням того, що ОСОБА_7 раніше не судимий, є співробітником відповідного органу;
- пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказавши про те, що судовий розгляд відбувається відповідно до вимог закону, і судом з'ясовано всі обставини для вирішення питання продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, перевірені ризики, заявлені у клопотанні про продовження такого строку, які викладені у судовому рішенні, яке оскаржується. Прокурор наголосив на тому, що судовий розгляд триває, у справі не допитані свідків, триває дослідження доказів, а тому наявні зазначені у клопотанні прокурора та встановлені судом ризики;
- перевіривши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
За змістом оскаржуваної ухвали встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 402 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що, будучи начальником Управління СБУ в Харківський області, у період надзвичайного стану, введеного Указом Президента України за № 63/2022 від 23 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 23 лютого 2022 року, у тому числі на території Харківської області, а у подальшому під час воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який у подальшому Указами Президента України продовжено до теперішнього часу, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України; самовільно залишив місце служби без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), тобто, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України; непокору, тобто, інше умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану - за ч. 4 ст. 402 КК України.
Як зазначає прокурор, метою застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам обвинуваченого переховуватись від органів досудового слідства та/або суду; незаконно впливати на свідків для уникнення кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Так, прокурор у клопотанні наголошує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 111 КК України в редакції від 3 березня 2022 року); до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України в редакції 22 листопада 2018 року); від 5 до 10 років ( ч. 4 ст. 402 КК України в редакції 12 лютого 2015 року), що, на думку прокурора, вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду. Окрім того, прокурор вважає, що з урахуванням наявності на території України лінії військового фронту значної протяжності, ОСОБА_7 може скористатися такими обставинами для втечі за межі України.
Щодо незаконного впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні прокурор наголошує, що у ході судового розгляду сторона обвинувачення має намір допитати свідків, показання яких підтверджують винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях. З огляду на те, що суд може обґрунтувати своє рішення тільки тими показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, або показань, визначених ст. 615 КПК України. Прокурор наголошує на тому, що свідки у кримінальному провадженні за правилами статей 225 та 615 КПК України не допитувались, а тому є достатньо підстав вважати, що, використовуючи вплив на учасників кримінального провадження з метою мінімізації негативних наслідків для себе, ОСОБА_7 може впливати на свідків з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань.
Про наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, прокурор зазначає про те, що з урахуванням характеру та обставин вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, приймаючи до уваги, що ОСОБА_7 , будучи військовою службовою особою СБУ, може продовжити вчиняти злочини проти основ національної безпеки України, встановленого порядку несення військової служби або вчинити нові аналогічні злочини. Прокурор наголошує, що ОСОБА_7 , незалежно від звільнення з посади, продовжує перебувати на військовій службі у СБУ, а тому, розуміючи невідворотність покарання, може не з'явитись на службу, чим вчинити злочини, передбачені, зокрема, статтями 407-408 КК України.
На переконання прокурора, у кримінальному провадженні існують ризики, за наявності яких більш м'які запобіжні заходи не можуть бути застосовані до обвинуваченого, оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать дієвість кримінального провадження, належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Окрім того, з посиланням на положення ч. 4 ст. 183, ч. 8 ст. 176 КПК України, прокурор наголошує, що до обвинуваченого може бути застосований тільки запобіжний захід у виді тримання під вартою.
За змістом оскаржуваної ухвали, захисники та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість поданого клопотання, оскільки висунуте обвинувачення не відповідає дійсності, спростовуються доказами у справі, у тому числі, показаннями свідків, що обвинуваченим в період інкримінованих йому подій жодних протизаконних дій вчинено не було, ризики у кримінальному провадженні відсутні. Окремо обвинуваченим було наголошено на тому, що оскільки частина доказів вже досліджена під час судового розгляду, є достатні підстави для зміни йому запобіжного заходу.
За результатами розгляду клопотання прокурора ухвалою суду задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, до 18 лютого 2024 року включно.
Ухвала суду обґрунтована тим, що з матеріалів клопотання прокурора вбачається, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів, зокрема, державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану; самовільному залишенні місця служби без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби); непокорі, тобто, іншому умисному невиконанні наказу, вчиненій в умовах воєнного стану, з врахуванням даних про його особу при наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд врахував, що у відповідності до ч.ч. 6, 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до особи, в тому числі військовослужбовця, яка підозрюється, зокрема, у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 111, 402, 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На момент вирішення питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обставини, які враховувалися судами раніше, не змінилися, ризики не зменшились та продовжують існувати. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний під час досудового розслідування ОСОБА_7 , а надалі продовжено судом, у відповідності до вимог п. 4 ст. 183 КПК України та з врахуванням наявності ризиків, передбачених у п.п. 1,3, 5 ч. 3 ст. 177 КПК України, які на час проведення судового розгляду судом не відпали.
При цьому судом враховано, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлені тяжкими наслідками, а тому суд не встановив підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів для обвинуваченого ніж той, який раніше до нього був застосований, та вважає за необхідне дію запобіжного заходу на час судового розгляду продовжити.
Місцевий суд дійшов висновку, що ризик переховування ОСОБА_7 від суду підтверджується тією обставиною, що дане кримінальне провадження знаходиться на розгляді в суді та у випадку доведеності його вини у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень, обвинуваченому загрожує покарання у вигляді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Ризик незаконного впливу на свідків, на переконання суду першої інстанції, обґрунтовується тим, що судовий розгляд триває, а тому з метою зміни останніми своїх показань обвинувачений ОСОБА_7 шляхом залякування, підкупу чи будь-яким іншим способом може вчиняти вплив на таких осіб, з огляду на займану посаду обвинуваченим ОСОБА_7 в СБ України, та те, що останній є діючим співробітником та не відсторонений від посади.
Сукупність встановлених обставин, на переконання суду, вказує на наявність ризиків щодо продовження ним протиправної діяльності.
Суд дійшов висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , враховуючи ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, високий ступінь ризиків передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом, та високий ступінь суспільної небезпечності інкримінованих злочинів проти порядку несення військової служби, вчинених в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки України.
Крім того, на переконання суду, будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не надано, у зв'язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважав за доцільне залишити ОСОБА_7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також суд дійшов висновку, що характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_7 , у тому числі, наявність постійного місця проживання, перебування його у шлюбі та наявність у нього на утриманні неповнолітніх дітей, відсутність судимостей, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для продовження застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Також судом враховані положення ч. 4 ст. 183 КПК України, за змістом якої під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 необхідно продовжити строк тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків,які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано, та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у даному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими, і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника та обвинуваченого в частині доведеності або недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень; наявності або відсутності в діях ОСОБА_7 того чи іншого складу кримінального правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується; правильності кваліфікації його дій, належності, допустимості та достатності доказів, тощо. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка як доказам, так і обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, кваліфікації дій обвинуваченого може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є непереконливими.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом враховані обставини інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень та їх наслідків, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Так, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_7 інкримінується вчинення особливо тяжкого та тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 111 КК України в редакції від 3 березня 2022 року); до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України в редакції 22 листопада 2018 року); від 5 до 10 років ( ч. 4 ст. 402 КК України в редакції 12 лютого 2015 року).
Колегія суддів зауважує, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (п. 80), в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Окрім того, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, з урахуванням наведених обставин, а також даних, зазначених прокурором та не спростованих стороною захисту про те, що ОСОБА_7 продовжує перебувати на військовій службі у СБУ, у період воєнного стану, який досі триває, з огляду на відсутність контролю за частиною державного кордону у Донецькій, Луганській, Харківський, Запорізькій, Херсонській областях та АР Крим, колегія суддів вважає небезпідставними доводи прокурора про те, що обвинувачений, розуміючи невідворотність покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вчинити інші кримінальні правопорушення, у т.ч. передбачені, зокрема, статтями 407-408 КК України.
Також колегія суддів враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілого під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. При цьому колегія суддів враховує, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням висунутого обвинувачення, характеру інкримінованих обвинуваченому дій, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ризик впливу на свідків у даному кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати, а, відтак, посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що свідки допитані на стадії досудового розслідування, у зв'язку з чим відсутній ризик впливу на свідків, як і доводи обвинуваченого в суді апеляційної інстанції про те, що, з огляду на відомості про свідків у кримінальному провадженні та займані ними посади, він за будь-яких обставин не зможе впливати на них та не має такого бажання, є непереконливими.
Окремо колегія суддів приймає до уваги те, що в Україні введено воєнний стан, строк якого продовжено до теперішнього часу, та, враховуючи встановлені на даний час підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, з огляду на положення ч. 6 ст. 176, п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 402 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розмір застави обвинуваченому.
При цьому, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, у тому числі, наявність постійного місця проживання, перебування його у шлюбі та наявність у нього на утриманні неповнолітніх дітей, відсутність судимостей, та дійшов висновку, що на даному етапі судового розгляду зазначені обставини не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки обвинуваченого, і будь яких доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції стороною захисту не наведено.
Окрім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги захисника про те, що під час проведення стороною обвинувачення обшуку за місцем постійного проживання ОСОБА_7 не було виявлено та відшукано жодних заборонених речей або речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки наведені захисником обставини стосуються обставин, які підлягають перевірці під час судового розгляду по суті обвинувального акта та оцінці у сукупності з іншими доказами.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, такий ризик, як знищення, спотворення або приховування будь-яких з речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на зазначення якого у клопотанні прокурора посилається захисник, ні прокурором, ні судом не зазначались.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції навів в оскаржуваній ухвалі наявні на час прийняття рішення ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, мотиви прийнятого рішення, та обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого на даний час іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Будь-яких доводів на спростування встановлених судом ризиків як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду, захисниками та обвинуваченим не наведено.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4