21 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 280/1717/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В.,
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі №280/1717/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України , третя особа: Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 19 рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії відповідача з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108, та зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення і виплату позивачу, як особі з інвалідністю ІІІ групи, одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16, ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленому Законом для працездатних осіб, станом на 01 січня 2021 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року адміністративний позов задоволено, а саме суд:
визнав протиправним та скасував рішення Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 27.04.2021 внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії від 08.07.2021 №108 (пункт 19).
зобов'язав Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при винесені рішення судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Так, статтею 16 Закону № 2011-ХП передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону № 2011 -XII статтею 16-3 (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХП Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
01.08.2017 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено 25% втрати працездатності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
27.04.2021 відповідно до акта огляду МСЕК серії 12 ДАВ № 397737 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності по зору безстроково, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Скаржник, з огляду на те, що відсоток втрати працездатності вперше та встановлення інвалідності в подальшому встановлювався позивачу органами МСЕК, вважає, що оцінка причин ушкодження здоров'я особи, ступеня такого ушкодження та його наслідків, здійснюється тільки компетентним органом, а: саме медико-соціальною експертною комісією, яка, за наслідками такої оцінки, уповноважена визначити ступінь ушкодження здоров'я військовослужбовця (шляхом встановлення відповідного, відсотка втрати працездатності або встановлення відповідної групи інвалідності).
Скаржник зазначає, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров'ю.
Абзац 1 та 2 пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-ХІІ передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь) втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Скаржник наголошує, що встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД, встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Позивачу 01.08.2017 під час первинного огляду органами МСЕК первинно встановлено 25% втрати працездатності. Надалі 27.04.2021, після встановлення часткової втрати працездатності було встановлено ПІ групу інвалідності.
Таким чином, на час первинного встановлення ступеня втрати працездатності позивачу (01.08.2017) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла. Таким чином, оскільки з дня встановлення ступеня втрати працездатності позивачу (01.08.2017) до дня встановлення III групи інвалідності (27.04.2021) минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі
Отже, у даній справі, враховуючи її фактичні обставини, немає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі № 240/5688/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 0640/3968/18.
Тому, у разі встановлення групи інвалідності, понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.
24.05.2016 близько 15:20 під час несення бойового чергування на ВОП «ЛІВША» (біля населеного пункту с. Лозове Бахмутського району Донецької області), на якому позивач здійснював спостереження за допомогою біноклю за позиціями незаконних збройних формувань внаслідок чого стався спалах світла невідомого походження, який засліпив солдата ОСОБА_1 , внаслідок цього він отримав: Опік центральної зони сітківки правого ока з частковим гемофтальмом та розривом сітківки.
Зазначене підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.10.2018 №3898.
В результаті мінометного обстрілу 02.02.2017 (підтверджено довідкою про обставини травми, виданої командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 14.06.2017 №2225) позивач отримав вогнепальні осколкові сліпі поранення правої гомілки та лівого стегна, лікувався стаціонарно.
Зазначене підтверджується свідоцтвом про хворобу №84.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 01.08.2017 серії АГ №0009613 та Витягу з протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108, 01.08.2017, під час первинного огляду органами МСЕК, позивачеві встановлено 25% втрати працездатності, одноразово, без встановлення групи інвалідності, внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 02.02.2017.
Допомога у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 28000 грн.
25.02.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу від 25.02.2021 №58.
27.04.2021, під час первинного огляду МСЕК, позивачеві було встановлено III групу інвалідності ПО ЗОРУ, безстроково. Причина інвалідності - травма так пов'язана із захистом Батьківщини.
Вказане підтверджується довідкою МСЕК від 27.04.2021 серії 12ААВ №397737.
В подальшому позивач звернувся до МОУ із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 19 рішення комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із тим, що група інвалідності була встановлена йому понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Закон № 2011 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 9 статті 16-3 Закону №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до приписів пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане із датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі №759/5707/16-а та від 29.04.2020 у справі №295/2741/17.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяє з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
У п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, зазначено: якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
« пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».
Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Своєю чергою Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки та зазначив наступне:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.».
У постанові від 16.04.2019 у справі № 822/975/18 Верховний Суд дійшов до висновку, що факт отримання грошової допомоги (компенсаторних виплат) позбавляє особу можливості у майбутньому повторно претендувати на отримання такого ж виду соціальної допомоги, як одноразова грошова допомога відповідно до інших законів, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зазначений правовий висновок також підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.03.23 у справі № 580/2611/19.
Суд зазначає, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 цього Закону законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.
Згідно із частиною 1 статті 7 КАС України Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
За приписами статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За сталою судовою практикою застосування приписів пункту 3 Порядку №975, днем виникнення днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно матеріалів справи, позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я: 1) 02.02.2017 в результаті мінометного обстрілу отримав вогнепальні осколкові сліпі поранення правої гомілки та лівого стегна. В зв'язку з чим, 01.08.2017 МСЕК встановлено 25% втрати працездатності одноразово, без встановлення інвалідності; 2) 24.05.2016 отримав опік центральної зони сітківки правого ока з частковим гемофтальмом та розривом сітківки. В зв'язку з чим, 27.04.2021, МСЕК встановлено III групу інвалідності ПО ЗОРУ, безстроково.
Обидва випадки ушкодження здоров'я безпосередньо причинно пов'язані із захистом Батьківщини.
Отже, відповідач помилково вважає, що у позивача відбулася зміна ступеня втрати працездатності, оскільки у позивача відбулося первинне встановлення інвалідності після визначення ступеню втрати працездатності, що, у свою чергу, не визначено, як підстава для відмови у призначенні спірної допомоги.
Тобто, комісія МОУ не врахувала, що ІІІ група інвалідності по зору, встановлена позивачу у 2021 році, жодним чином не пов'язана із травмою, отриманою позивачем у 2017 році за інших подій.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що позивачем не пропущений строк встановлений законодавством терміном в два роки та в силу вищезазначених положень він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Зазначене обумовлює задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі №280/1717/22 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі №280/1717/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко