Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 січня 2024 року Справа№200/6415/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 18.07.2022 №53014/467444/7001/49 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 09.11.2023 №1600-0211-8/81682 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач з 01.03.2013 перебував на обліку та отримував страхові виплати у Пирятинському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач). Позивач зазначив, що нарахування страхових виплат з 01.06.2022 йому було припинено, у зв'язку з цим у листопаді 2023 року його представником було направлено адвокатський запит до відповідача з проханням надати інформацію щодо підстав зупинення цих виплат та надати рішення відповідно до якого були припинені ці виплати. Позивач зауважив, що відповідно до листа відповідача від 09.11.2023 він дізнався, що щомісячні страхові виплати, як потерпілому на виробництві, були йому призупинені Пирятинським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.06.2022 року та призупинення виплат здійснене на виконання п.1.12 Постанови Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» №11 від 19.07.2018 року , а саме: у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У листі було зазначено також, що у ході проведеної перевірки отримано інформацію про перетин позивачем кордону України у пункті пропуску Мілове у травні 2021 року та у разі зміни фактичного місця проживання (перебування) внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити протягом 10 календарних днів до дати зміни місця фактичного проживання (перебування) (але не пізніше як за три дні до дня від'їзду робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення, яке здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв'язку зі зміною місця (перебування). Позивач вважає, що дії з припинення нарахування йому страхових виплат є неправомірними та такими, що порушують його права на отримання відповідної страхової виплати.
Відповідач надав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач зареєстрований у Пирятинському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області як внутрішньо переміщена особа з серпня 2014 року та який отримував страхові виплати як потерпілий, якому встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3 група інвалідності, безстроково. Постановою Пирятинського відділення управління дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області №53014/467444/7001/49 від 18 липня 2022 року позивачу з 01 червня 2022 року було припинено щомісячну страхову виплату. Відповідач зауважив, що призупинення виплати здійснене на виконання п.1.12 Постанови Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» №11, а саме у разі надходжень рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. В ході проведеної верифікації відділенням отримано інформацію про перетин потерпілим на виробництві позивачем кордону України у пункті пропуску Мілове у травні 2021 року. Відповідач зазначив, що у разі зміни фактичного місця проживання (перебування) внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити протягом 10 календарних днів до дати зміни місця фактичного проживання (перебування) (але не пізніш як за три дні до дня від'їзду робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення, яке здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв'язку зі зміною місця проживання (перебування). Копія такої заяви або підтвердження надсилання рекомендованого листа подається до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення за новим місцем фактичного проживання (перебування) одночасно з заявою на продовження страхових виплат. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що приймаючи рішення про припинення щомісячної страхової виплати позивачу діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 було виправлено описку, допущену в ухвалі суду при відкритті провадження від 16.11.2023 стосовно правильного зазначення по батькові позивача.
Про відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни), про що свідчить наявність кабінету електронного суду у представника позивача адвоката Гуревича Р.Г. та відповідача, про що свідчить відповідна відмітка та в графі «доставлено» зазначено - 16.11.2023 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 . Позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 22.10.2014 №1616000115 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, контактна адреса зазначена: АДРЕСА_2 .
Позивачу встановлена третя група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності у відсотках складає 40%, яка встановлена безстроково з 10.10.2008 року, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги виданої обласною травматологічною МСЕК м. Донецьк від 13.10.2008 серія ДОН-04 №015424.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, підтверджується матеріалами справи, позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Калінінському відділенні м. Горлівка Донецької області. В подальшому позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи у Полтавській області та був взятий на облік до відділення виконавчої дирекції у Лохвицькому районі Полтавської області та продовжив отримувати щомісячні страхові виплати з 2014 року.
Відповідно до наявної в матеріалах справи постанови Пирятинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області від 06.03.2022 №53014/467444/7001/48 позивачу призначено перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 5890,59 грн., та зазначено виплати провадити з 01 березня 2022 року безстроково.
При проведенні верифікації та моніторингу державних виплат Пирятинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області отримало від Міністерства фінансів України «Повідомлення про результати запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації даним, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, відповідно до статті 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат, в якому в графі «За даними Адміністрації Державної прикордонної служби України особа, яка претендує на страхову виплату проживає за кордоном» зазначено: «РНОКПП: 1806815233, тип документу «закордонний паспорт», серія та номер документу: FZ405455, дата виїзду 2021-05-21, пункт перетину: Мілове.
Внаслідок чого Пирятинським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області було прийнято постанову «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 18 липня 2022 року №53014/467444/7001, відповідно ч.3 ст.44, ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», постановлено припинити позивачу щомісячну страхову виплату в розмірі 5890,59 грн. Підстава припинення зазначено за даними верифікації МФУ. Виплату припинити з 1 червня 2022 року. Провести відрахування щомісячних страхових виплат за червень 2022 року в розмірі 5890,59 грн. Відповідно до зазначеного під назвою «Постанова» підстава - стаття 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Представником позивача, адвокатом Гуревичем Р.Г. на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області був скерований адвокатський запит.
Відповідачем на адвокатський запит була надіслана відповідь від 09.11.2023 №1600-0211-8/81682, в якому було зазначено наступне, що щомісячні страхові виплати, як потерпілому на виробництві, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), призупинено Пирятинським відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.06.2022 року. Призупинення виплат здійснене на виконання п.1.12 Постанови Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» №11 від 19.07.2018 року, а саме: у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. В ході проведеної перевірки отримано інформацію про перетин ОСОБА_1 кордону України у пункті пропуску Мілове у травні 2021 року. Згідно п.1.3 Постанови Фонду соціального страхування України затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» №27 від 12.12.2018, у разі зміни фактичного місця проживання (перебування) внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити протягом 10 календарних днів до дати зміни місця фактичного проживання (перебування) (але не пізніш як за три дні до дня від'їзду робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення, яке здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв'язку зі зміною місця проживання (перебування).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач отримував страхові виплати по 1 червня 2022 року, про що свідчать дані зазначені відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, постанови Пирятинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області від 18.07.2022 року №53014/467444/7001/49, відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.11.2023 року.
Не погодившись із припиненням відповідачем щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Отже спірним питанням у даній справі є припинення щомісячних страхових виплат позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п.1 ч.1, ч.5, ч.6 та ч.8 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Згідно з ч. 4 та 7 ст. 47 зазначеного Закону, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Крім того, статтею 46 Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакцій чинній на момент вчинення спірних правовідносин) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 11 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено через перетин позивачем державного кордону України, відповідно до інформації наданої Міністерством фінансів України відповідно до запиту передбаченого ст.10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідач суду не надав, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом соціального страхування України на їх адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.
Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2001 року № 998, останній застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.
Відтак, частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв'язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 9 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, сторони додержуватимуться такого порядку щодо відшкодування Працівникам шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків: а) відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також смерті потерпілого здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника на момент одержання каліцтва; б) відшкодування шкоди внаслідок професійного захворювання або смерті потерпілого, яка настала у зв'язку з ним, здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника під час його трудової діяльності, яка викликала професійне захворювання, навіть якщо зазначене захворювання вперше було виявлене на території іншої Сторони.
Позивач під час отримання професійного захворювання та втрати працездатності і встановлення йому інвалідності проживав в Україні (доказів зворотного суду не надано), отже відшкодування шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків йому має здійснюватися державою Україна.
Відповідач у спірній постанові від 18.07.2022 №53014/467444/7001/49 при її винесенні посилався на ч.3 ст.44 та ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до приписів ч.1 ст.43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими передбачено, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються:
1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;
2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Проаналізувавши вищенаведені норми Закону, суд дійшов висновку, що вони стосуються виключно підстав затримання страхових виплат при первинному призначенні цих виплат, але ніяк тих страхових виплат, які вже були призначені раніше.
В даному випадку позивачу відповідним відділенням фонду соціального страхування були призначені страхові виплати, ще у 2008 році з моменту встановлення йому третьої групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.
Стосовно зазначення у спірній постанові відповідачем посилання взагалі на статтю 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» без обґрунтування та посилання на відповідний пункт цієї статті, сууд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за спірний період.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
У своїй відповіді на адвокатський запит, відповідач взагалі посилається на п. 1.12 Постанови Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» №11 від 19.07.2018 року, який регулює випадок припинення страхових виплат у зв'язку із надходженням за наслідками проведеної верифікації інформації про неправомірність призначення страхової виплати, у результаті чого приймається постанова про відмову у страховій виплаті.
Наявні відомості верифікації не містять інформації про неправомірність саме призначення страхової виплати, а натомість містять лише інформацію про виїзд позивача за кордон.
Отже, в уповноваженого органу не було підстав для припинення позивачу страхових виплат з підстав передбачених п. 1.12 Порядку №11.
У справі, яка розглядається, враховуючи характер відповідних страхових виплат, які призначені позивачу безстроково у зв'язку з втратою працездатності та встановленням інвалідності, відповідач не наводить аргументів про те, що наявна вина позивача у припиненні виплати страхових виплат або існує закон, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії для їх поновлення, або позивач має альтернативний механізм отримання (компенсації) цих виплат, зокрема за кордоном.
При цьому суд вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, а тому остання не підлягає застосуванню.
Додатково суд зауважує, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII, оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.
Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сам по собі перетин позивачем державного кордону України без оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном не може бути розцінено як таке, оскільки перетин державного кордону, не свідчить про зміну місця проживання.
З урахуванням того, що позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат, суд визнає припинення страхових виплат, призначених позивачу безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом перетину кордону необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв'язку з втратою працездатності.
Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Згідно із статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині третій статті 25 Конституції України.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції України).
У частині другій статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.
Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами».
Суд зауважує, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У частинах першій, четвертій статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених статтею 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а отже, постанова Пирятинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області від 18 липня 2022 року №53014/467444/7001/49 про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року є протиправною.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправним та скасувати постанову Пирятинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області від 18 липня 2022 року №53014/467444/7001/49 про припинення страхових виплат позивачу з 01 червня 2022 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування страхових виплат та виплатити позивачу заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 01 червня 2022 року.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 14.11.2023 позивач за подання адміністративного позову сплатив 858,88 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у розмірі 858,88 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд.66, ЄДРПОУ:13967927) про визнання протиправною та скасування постанови від 18.07.2022 №53014/467444/7001/49 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати постанову Пирятинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області від 18 липня 2022 року №53014/467444/7001/49 про припинення страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01 червня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ:13967927) поновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період, починаючи з 01 червня 2022 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд.66, ЄДРПОУ:13967927) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 25 січня 2023 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець