Справа № 671/2585/23
Провадження № 2/671/43/2024
18 січня 2024 р. м. Волочиськ
Волочиський районний суд Хмельницької області у складі:
головуючого судді Никифорова Є. О.,
секретар судового засідання Козак Г. А.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя та стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя та стягнення грошових коштів.
На обґрунтування позову вказано, що 19 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що виконавчим комітетом Війтовецької селищної ради Волочиського району складено відповідний актовий запис №15. Від вказаного шлюбу сторони спільних дітей не мають. Спільне життя сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, а фактичні шлюбні відносини були припинені в грудні 2021 року. Після реєстрації шлюбу позивач був призваний для проходження військової служби і був направлений в м. Маріуполь.
В період з 18.05.2022 по 07.03.2023 позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії рф проти України, що підтверджується довідкою Служби безпеки України № 33/7-л-504д від 15.03.2023 року.
В той же час, коли позивач перебував у полоні, відповідачка створила нову сім'ю та проживає з іншим чоловіком.
Відповідно до рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 10 серпня 2023 року.
Згоди про добровільний поділ майна, що є спільною подружжям не досягнуто.
Позивач вказує, що за час його перебування в полоні його грошове забезпечення та додаткова винагорода за період з травня 2022 року по лютий 2023 року перераховувалися на банківські реквізити відповідача згідно її заяви у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 844.
Згідно довідки № 13/101 від 30.06.2023, що видана командиром в/ч НОМЕР_1 відповідачу перераховано 1 145 183,00 грн.
Вказане також підтверджується платіжними дорученнями № 919 від 22.07.2022 року, № 985 від 03.08.2022 року, № 1023 від 10.08.2022 року, № 1091 від 22.08.2022 року, №1193 від 02.09.2022 року, № 1382 від 05.10.2022 року, № 1417 від 14.10.2022 року, № 1523 від 09.11.2022 року, № 1682 від 08.12.2022 року, № 1884 від 28.12.2022 року, № 18 від 16.01.2023 року, № 71 від 09.02.2023 року, № 166 від 07.03.2023 року.
Позивач вказує, що отримані відповідачем грошові кошти, що складаються з сум його грошового забезпечення, нарахованого за період з травня 2022 року по лютий 2023 року, є його особистою приватною власністю.
Однак, після повернення позивача із полону відповідач вказані кошти добровільно не повернула.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, що складаються із грошового забезпечення позивача за період з травня 2022 року по лютий 2023 року в сумі 1 145 183,46 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнає.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що відповідачем дійсно було передано грошові кошти в сумі 220000,00 грн. Отримання грошових коштів від ОСОБА_3 в більшому розмірі заперечив.
Відповідач в судовому засіданні пояснила, що після реєстрації шлюбу з позивачем вони не проживали однією сім'єю. Шлюбні відносини припинено в грудні 2021 року. Вона дійсно зверталася із заявою про виплату їх грошового забезпечення чоловіка під час перебування в полоні. Грошові кошти в сумі 1 145 183,46 грн вона отримала на свою картку. Зазначає, що отримані нею грошові кошти грошового забезпечення позивача в сумі 480000,00 грн нею повернуто позивачу, при цьому, ще близько 2000,00 доларів США було переведено у вигляді криптовалюти через посередників на харчування ОСОБА_1 під час його перебування в місцях несвободи. Решта отриманих коштів було витрачено.
Судом встановлено, що 19 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що виконавчим комітетом Війтовецької селищної ради Волочиського району складено відповідний актовий запис №15.
Відповідно до рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 10 серпня 2023 року.
Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила ОСОБА_5 .
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 30.05.2023 виключено відомості про батьківство ОСОБА_1 щодо ОСОБА_5 з актового запису про його народження.
Отже, від вказаного шлюбу сторони спільних дітей не мають.
Фактичні шлюбні відносини були припинені в грудні 2021 року, що підтверджується позовною заявою про розірвання шлюбу, що подана відповідачем до Волочиського районного суду Хмельницької області 07.04.2023, крім того, ця обставина визнається відповідачем.
В період з 18.05.2022 по 07.03.2023 позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії рф проти України, що підтверджується довідкою Служби безпеки України № 33/7-л-504д від 15.03.2023 року.
За час перебування позивача в місцях несвободи його грошове забезпечення та додаткова винагорода за період з травня 2022 року по лютий 2023 року перераховувалися на банківські реквізити відповідача згідно її заяви у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 844.
Згідно довідки № 13/101 від 30.06.2023, що видана командиром в/ч НОМЕР_1 відповідачу перераховано 1 145 183,00 грн.
Перерахування вказаної суми на рахунок відповідача також підтверджується платіжними дорученнями № 919 від 22.07.2022 року, № 985 від 03.08.2022 року, № 1023 від 10.08.2022 року, № 1091 від 22.08.2022 року, №1193 від 02.09.2022 року, № 1382 від 05.10.2022 року, № 1417 від 14.10.2022 року, № 1523 від 09.11.2022 року, № 1682 від 08.12.2022 року, № 1884 від 28.12.2022 року, № 18 від 16.01.2023 року, № 71 від 09.02.2023 року, № 166 від 07.03.2023 року й відповідачем не заперечується.
Вирішуючи вимоги про визнання грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідача, що перераховувалися відповідачу у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30.11.2016 № 844, особистою приватною власністю позивача суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 61 СК України).
Частиною 6 статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Оскільки фактичні шлюбні відносини сторони припинили в грудні 2021 року наявні підстави для визнання нарахованого позивачеві доходу, що складається з сум його грошового забезпечення та додаткової винагороди у сумі 1 145 183,46 грн, що був у фактичному розпорядженні відповідача його особистою приватною власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Судом не встановлено наявності будь-якого майна, що належало б сторонам на праві спільної сумісної власності, що могло б бути предметом поділу, разом з тим, відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Суд, враховуючи обставини справи, дійшов висновку, що грошові кошти у сумі 1 145 183,46 грн відповідачем набуто без достатньої правової підстави, оскільки, як зазначено вище, ці кошти були об'єктом права особистої приватної власності позивача.
Оскільки вказані грошові кошти відповідачем не повернуто, вимоги позивача про їх стягнення з відповідача є обґрунтованими.
Суд враховує, що позивачем визнано факт, що відповідачем дійсно було передано грошові кошти в сумі 220000,00 грн із загальної суми 1 145 183,46 грн. В зв'язку з визнанням позивачем ця обставина на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Отже, стягненню з відповідача підлягає різниця між отриманою нею сумою грошового забезпечення та повернутою позивачу сумою, що становить 925 183,46 грн (1 145 183,46 - 220 000,00 = 925 183,46).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд відхиляє доводи відповідача про повернення позивачу грошових коштів у розмірі більшому, ніж визнано позивачем, а саме у сумі 480000,00 грн, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини, крім того, відповідачем також не надано доказів перерахування на користь позивача 2000,00 доларів США.
За вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховує, що позовні вимоги задоволено частково, отже, стягненню підлягає судовий збір в сумі 9251,84 грн, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Вказана сума судового збору підлягала сплаті позивачем при поданні позову, але позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір стягується з відповідача на користь держави.
Керуючись статтями 1212 ЦК України, статтями 57, 60, 61 СК України, статтями 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 145 183,46 грн, що складаються із грошового забезпечення ОСОБА_1 , нарахованого за період з травня 2022 року по лютий 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 925 183 (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят три) грн 46 коп.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 9251,84 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня отримання повного тексту рішення.
Учасники справи:
1. Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
2. Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Є. О. Никифоров
Повний текст рішення виготовлено 25.01.2024.