Справа № 454/1877/22 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л. Ю.
Провадження № 22-ц/811/2153/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
23 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
розглянувши у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої неправомірними діями державного виконавця,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої неправомірними діями державного виконавця.
Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн, у рахунок відшкодування майнової шкоди 649 219,15 грн та судові витрати.
Позов обґрунтований тим, що у провадженні Сокальського районного відділу державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження №50007737 відкрите за заявою ПАТ «Універсал Банк» за виконавчим листом №2-2016, виданим 20.01.2012, про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 354336,18 грн солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк». 04.02.2016 відкрито виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що у боржника наявне нерухоме майно, зокрема житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 . Постановою державного виконавця від 06.06.2018 накладено арешт на вказаний житловий будинок. 26.11.2019 державним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні - ФОП ОСОБА_2 та на підставі договору про проведення оцінки майна №18/12/19 укладеного з Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції, винесено висновок, яким вартість вищевказаного будинку становить 257 950 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 22.11.2021 визнано неправомірними дії державного виконавця Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №50077378 щодо визначення вартості (оцінки) зазначеного житлового будинку та визнано недійсним звіт про оцінку будинку, складеного 10.09.2020 ФОП ОСОБА_2 . В подальшому майно було реалізовано за 208 294,62 грн. Зазначає, що фактична вартість майна, відповідно до довідки про оціночну вартість Фонду державного майна України від 22.07.2022 становить 857 513,77 грн, а продаж проведено за заниженою оцінкою - 208 294,62 грн. Різниця в ціні 649 219,15грн. Отже, майнова шкода заподіяна позивачу становить 649 219,15грн. Крім цього, вказував на те, що йому заподіяну моральну шкоду, яку він оцінює у 20 000 грн, оскільки судовим рішенням встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судового рішення про стягнення коштів, тому наявні усі складові цивільно-правової відповідальності.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10 липня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн моральної шкоди.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на правову допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив Сокальський відділ державної виконавчої служби у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що боржником не надано жодних підтверджуючих доказів, щодо завдання моральної шкоди, не підтверджено наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, а сам факт визнання неправомірними дій державного виконавця та визнання недійсним звіту про оцінку майна не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Також апелянт не погоджується з висновками суду щодо стягнення на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на правову допомогу. Стверджує, що позивачем не доведено розмір витрат, які понесені ним на правову допомогу. Вважає, що стягнута сума витрат на правову допомогу не є співмірною з наданими послугами адвоката.
Просить скасувати рішення та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
19.10.2023 Державна Казначейська служба України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Положеннями пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин.
Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 04 березня 2019 року у справі №295/443/17 відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Згідно абзацу другого пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом держвлади, також були сформульовані ВС у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди.
При цьому слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов'язкам (ст.3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Судом встановлено, що у провадженні Сокальського районного відділу державної виконавчої служби знаходиться на виконанні виконавче провадження ЄДРВП №50077378, відкрите за заявою ПАТ «Універсал Банк» за виконавчим листом № 2-2016, виданим 20 січня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 354 336,18 грн солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк».
04 лютого 2016 року начальником відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
В ході проведення виконавчих дій встановлено, що у боржника наявне нерухоме майно а саме: житловий будинок загальною площею 70,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
06 червня 2018 року державним виконавцем Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про арешт майна боржника, зокрема описано та накладено арешт на житловий будинок загальною площею 70,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
26 листопада 2019 року державним виконавцем Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 , що діє на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 вересня 2017 року та сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 1012/17 від 18 жовтня 2017 року, виданого Фондом Державного майна України, та на підставі Договору про проведення оцінки майна № 18/12/19, укладеного з Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції, винесено висновок, яким вартість описаного та арештованого майна відповідно до акту опису і арешту майна, з метою його реалізації для погашення боргу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» - будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без врахування ПДВ становить 257 950 гривень.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22.11.2021 визнано неправомірними дії державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № ЄДРВП 50077378 щодо визначення вартості (оцінки) будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано недійсним Звіт про оцінку будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеному 10 вересня 2020 року ФОП ОСОБА_2 .
Оскільки, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено неправомірні дії посадових осіб у процесі виконання судового рішення, боржником за яким є позивач, позивачем доведено наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, необхідних для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою належного виконання рішення суду, зокрема, звертатися до суду, а також з огляду на подані позивачем докази, достатнім для компенсації спричинених моральних страждань буде відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Колегія суддів відзначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду договір про надання професійної правничої допомоги №20-07/22 від 20.07.2022(а.с.58-60), опис виконаних робіт по даній справі від 27.10.2022(а.с.61), квитанції №38 від 20.07.2022 та №45 від 27.10.2022 на загальну суму 9 000 грн (а.с.57).
Задовольняючи частково клопотання про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи час, який представник ОСОБА_1 - адвокат Бондарук О.О. витратила на підготовку матеріалів та позовної заяви; тривалість розгляду і складність справи з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки із встановленої реальності участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги та необхідності такої, беручи до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правничої допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, кількість судових засідань, а також зазначені в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4000 грн, які можна вважати необхідними для позивача, який звернувся до адвоката для надання йому професійної правничої допомоги.
Рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог (стягненні матеріальної шкоди на суму 649 219,15грн ) апелянтом не оскаржується, тому у цій частині рішення апеляційним судом не переглядається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі не знайшли свого підтвердження в ході розгляду скарги.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно дост.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Сокальського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено: 24.01.2024
Головуючий
Судді