вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.01.2024м. ДніпроСправа № 904/5928/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/5928/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Кірієнко Ольги Олегівни
до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Фізична особа-підприємець Кірієнко Ольга Олегівна (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 03.11.2023 за вих. №б/н до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича (далі - відповідач) про стягнення 6.000,00 грн помилково сплачених коштів.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5928/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023.
Ухвалою від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 28.12.2023 від відповідача надійшов відзив від 22.12.2023, у якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 11.01.2024 запропоновано позивачу в строк до 19.01.2024 надати до суду та направити відповідачу відповідь на відзив; зобов'язано позивача та відповідача в строк до 19.01.2024 надати до суду письмові пояснення щодо того: чи відповідач надсилав, а позивач отримував рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021; чи був фактично товар поставлений позивачу та які наявні докази такої поставки?
19.01.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких відповідач зазначає, що після отримання ухвали суду від 11.01.2024, а саме 17.01.2024 він надіслав на адресу позивача товар (пакети поліетиленові 6000 шт оголошеною вартістю 6.000,00 грн), на підтвердження чого надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865. Також відповідач зазначає рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 він направив позивачу ще 13.10.2021 на електронну пошту.
22.01.2024 позивач надав відповідь на відзив та письмові пояснення, у яких зазначає, що рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 від відповідача ніколи не отримував, зазначеного у цьому рахунку товару у відповідача ніколи не замовляв.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позов мотивовано тим, що позивачем було помилково перераховано на рахунок відповідача грошові кошти з призначенням платежу: «оплата за товар зг. рах №б/н від 13.10.2021», однак між сторонами не укладались господарські договори, не проводились господарські операції та не підписувались первинні бухгалтерські документи.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 13.10.2021 відповідач виставив позивачу рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач і перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМё
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладання/неукладення договору поставки, наявності/відсутності підстав для повернення перерахованих позивачем відповідачу коштів у розмірі 6.000,00 грн.
Суд встановив, що 13.10.2021 позивач перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн згідно з платіжним дорученням №51 від 13 жовтня 2021 року.
Згідно з призначенням платежу оплата здійснена за «товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021».
Позивач у позовній заяві стверджує, що вказані вище кошти перераховано помилково, оскільки будь-яких господарських операцій з поставки товарів не відбувалося та господарські договори між позивачем та відповідачем не укладались. Відтак, перерахунок коштів здійснено помилково без достатніх на те правових підстав.
26.09.2023 позивач направив відповідачу вимогу листом з описом вкладення про повернення помилково сплачених коштів, проте вказана вимога залишена без уваги та задоволення. За інформацією із офіційного веб-порталу АТ «Укрпошта» відправлення за №03087063384 не було вручене під час доставки та 12.10.2023 повернуто на зворотну адресу у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 13.10.2021 відповідач виставив позивачу рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач і перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами.
На думку відповідача, позивач не надав до суду достатніх і допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів. Матеріали справи не містять звернення до надавача платіжних послуг щодо помилковості вказаного платежу.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що заявлені позивачем до стягнення суми коштів не є безпідставно набутими, а тому не можуть бути стягнуті з відповідача у порядку, передбаченому ст.ст. 1212-1215 ЦК України.
Також відповідач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15.000,00 грн.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив стягнення 6.000,00 грн помилково перерахованих коштів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі №910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18.
За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Суд встановив, що позивач перерахував на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн згідно з платіжним дорученням №б/н від 13.10.2021 з призначенням платежу "оплата за товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021".
Позивач у позовній заяві стверджує, що вказані вище кошти перераховано помилково, оскільки будь-яких господарських операцій з поставки товарів не відбувалося та господарські договори між позивачем та відповідачем не укладались. Відтак, перерахунок коштів здійснено помилково без достатніх на те правових підстав.
26.09.2023 позивач направив відповідачу вимогу листом з описом вкладення про повернення помилково сплачених коштів, проте вказана вимога залишена без уваги та задоволення. За інформацією із офіційного веб-порталу АТ «Укрпошта» відправлення за №03087063384 не було вручене під час доставки та 12.10.2023 повернуто на зворотну адресу у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 13.10.2021 відповідач направив позивачу на електронну пошту рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач і перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, тобто між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами.
В свою чергу, позивач стверджує, що рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 від відповідача ніколи не отримував, зазначеного у цьому рахунку товару у відповідача ніколи не замовляв.
Суд же встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази як надіслання так і отримання позивачем цього рахунку.
Таким чином наданий відповідачем рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021 є одностороннім документом, складеним відповідачем, докази надіслання чи вручення цього рахунку позивачу відсутні, будь-який підписів позивача рахунок також не містить, а тому суд доходить висновку, що текст такого рахунку залежить виключно від волі відповідача, в т.ч. і щодо визначення товару.
Водночас платіжне доручення №б/н від 13.10.2021 з призначенням платежу "оплата за товар зг. рах. №б/н від 13.10.2021" також не визначає товару.
Відтак, у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що сторони досягли згоди про предмет договору.
Згідно ж зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Виходячи зі змісту 638 ЦК України, твердження відповідача про те, що він 13.10.2021 направив позивачу на електронну пошту рахунок №б/н на суму 6.000,00 грн, на підставі якого позивач перерахував відповідачу спірні кошти за оплату товару, а тому між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом обміну документами, є недоведеними.
Також суд зазначає, що ухвалою від 11.01.2024 було запропоновано позивачу в строк до 19.01.2024 надати до суду та направити відповідачу відповідь на відзив; зобов'язано позивача та відповідача в строк до 19.01.2024 надати до суду письмові пояснення щодо того: чи відповідач надсилав, а позивач отримував рахунок на оплату №б/н від 13.10.2021; чи був фактично товар поставлений позивачу та які наявні докази такої поставки?
19.01.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення, у який відповідач зазначає, що лише після отримання ухвали суду від 11.01.2024, а саме 17.01.2024 він вирішив надіслати (надіслав) на адресу позивача товар (пакети поліетиленові 6000 шт оголошеною вартістю 6.000,00 грн), на підтвердження чого надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865.
Однак, на думку суду, такі дії можуть вказувати на штучне створення відповідачем нових доказів для підтвердження наявності між сторонами господарських відносин, а тому оцінюються судом критично.
При цьому суд враховує, що відповідач не заперечує того факту, що починаючи з 13.10.2021 і до 17.01.2024, тобто більше двох років, відповідач такого товару позивачу не поставляв (не надсилав).
Окремо суд відзначає, що на підтвердження надіслання 17.01.2024 товару відповідач надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865, в описі вмісту якої зазначено: пакети поліетиленові 6000 шт згідно вид. накл. К-0117; а оголошена вартість - 6.000,00 грн.
Згідно з розміщеними на сайті ТОВ «Нова пошта» Умовами та Правилами надання послуг, а також ПУБЛІЧНИМ ДОГОВОРМ про надання послуг з організації перевезення відправлень, ТОВ «Нова пошта» не засвідчує вмісту відправлення, а відповідальність за інформацію, вказану в експрес-накладній, несе власне замовник, адже до його обов'язків зокрема, входить: заповнення експрес-накладної відповідно до вимог експедитора (а саме заповнення всіх обов'язкових полів, зазначення достовірної інформації), запакування відправлення для його збереження під час транспортування, маркування кожного вантажного місця, надання експедитору всіх супровідних документів, необхідних для транспортування відправлення, тощо.
Відтак, у даному випадку неможливо встановити, що саме надіслав відповідач згідно з експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865.
Більш того, експрес накладна, як і товаро-транспортна накладна, є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною, актом прийняття-передачі тощо (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №804/644/16, від 27.08.2020 у справі № 810/1870/16).
Доказів передачі позивачу товару за видатковою накладною чи актом прийняття-передачі (з відповідними підписами сторін) відповідач суду не надав.
В свою чергу, позивач стверджує, що рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 від відповідача ніколи не отримував, зазначеного у цьому рахунку товару у відповідача ніколи не замовляв.
Більш того, як встановлено судом, згідно з відомостями, розміщеним на сайті ТОВ «Нова пошта» отримувач відмовився від отримання відправлення згідно з експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» від 17.01.2024 №59001088996865, і відправлення 18.01.2024 було скероване (повернуте) відправнику (відповідачу).
Також суд зазначає, що у наданому відповідачем рахунку на оплату №б/н від 13.10.2021 відповідач зазначив, що товар відпускається шляхом самовивозу. Відтак дії відповідача щодо направлення 17.01.2024 позивачу товару засобами ТОВ «Нова пошта» також не узгоджуються із принципом заборони суперечливої поведінки.
Водночас, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 сформульовано такий висновок: "Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло".
Про заборону суперечливої поведінки (принципcontra factum proprium) Верховний суд вкотре нагадав у постановах від 12.12.2022 у справі №126/2200/20 від 14.12.2022 КЦС та від 25.01.2023 у справі №760/34680/19.
З урахуванням встановлених вище обставин справи у їх сукупності суд вважає, що відповідач не спростував твердження позивача про помилковість перерахування спірних коштів, а також не довів наявності у відповідача правових підстав для утримання таких коштів.
Встановлені судом обставини не підтверджують наявності між сторонами договірних зобов'язань, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 6.000,00 грн, з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях, відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).
Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кірієнко Ольги Олегівни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ) 6.000,00 грн (шість тисяч грн 00 к.) помилково сплачених коштів, 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк