Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
11.01.2024м. ХарківСправа № 922/4464/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Логістик Груп", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", м. Харків
про стягнення 3218729,84 грн.
за участю представників:
позивача - Саламаха В.Р.
відповідача - Лебедев Д.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Логістик Груп" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості 3218729,84 грн., з яких: 2371189,25 грн. - основна сума боргу; 239517,21 грн. - пеня; 498332,35 грн. - інфляційні нарахування; 109691,03 грн. - 3% річних. Також, позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів транспортного експедирування № 09/12-2021 від 01.12.2021 та № 10/12-2021 від 03.12.2021, які були укладені між сторонами в рамках Генерального договору № 18/02-2019 транспортно-експедиційного обслуговування від 18.02.2019, в частині оплати у повному обсязі отриманих послуг за ними.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач 11.12.2023 за вх.№ 33959 надав відзив на позовну заяву, згідно якого просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем ТОВ "Прайм Логістик Груп" штрафних санкцій, а також інфляційних витрат та трьох відсотків річних для ТОВ “ХЗПТУ” за договорами транспортного експедирування №10/12-2021 від 03.12.2021 та №09/12-2021 від 01.12.2021, укладеними до Генерального договору №18/02-2019 від 18 лютого 2019 року на 90%. Вирішити в установленому законом порядку питання про розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, для ТОВ “ХЗПТУ” настали виняткові обставини, які свідчать про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій за Генеральним договором №18/02-2019 транспортно-експедиційного обслуговування від 18 лютого 2019 року, укладеним з ТОВ “ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП”. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що оскільки ТОВ “ХЗПТУ” знаходиться на території м. Харкова, з початком введення воєнного стану підприємство втратило можливість повноцінно здійснювати свою господарську діяльність та виконувати свої зобов'язання за договорами та контрактами, у тому числі й за договорами транспортного експедирування №10/12-2021 від 03.12.2021 та №09/12-2021 від 01.12.2021 укладеними з ТОВ “ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП” до Генерального договору №18/02-2019 від 18 лютого 2019 року. Таким чином, ураховуючи принцип добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, відповідач просив суд здійснити зменшення штрафних санкцій, інфляційних витрат та трьох відсотків річних на 90%.
Позивач 19.12.2023 за вх.№ 34922 надав відповідь на відзив, згідно якої просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
18 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП” (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Харківський завод підйомно-транспортного устаткування” (клієнт) було укладено Генеральний договір № 18/02-2019 транспортно-експедиційного обслуговування (надалі - Генеральний договір), згідно якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок клієнта виконати доручення щодо здійснення транспортно-експедиційного обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта залізничним транспортом по території України, країн СНД та інших держав. Детальні умови конкретного перевезення узгоджуються сторонами шляхом складання Договору до Генерального договору. Такий договір вважається узгодженим сторонами після його підписання обома сторонами.
Погоджуючи Договір до конкретного перевезення, сторони мають узгодити істотні умови перевезення, а саме найменування вантажу, його кількість, коди вантажу відповідно до гармонізованої номенклатури вантажів (ГНВ) та Єдиної тарифно-статистичної номенклатури вантажів (ЄТСНВ), маршрути перевезення за станціями, інформацію про вантажовідправника та вантажоодержувача, строк подачі рухомого складу під завантаження, період перевезення вантажів, вид транспорту та його кількість. Договором, крім того, можуть бути узгоджені інші умови (порядок розрахунків, страхування).
Пунктом 2.2. Генерального договору було визначено, що клієнт зобов'язується прийняти та оплачувати виконання доручень в сумі, узгодженій сторонами в заявці на перевезення або в договорі.
02 грудня 2021 року між сторонами було узгоджено Заяву № 5 до Генерального договору.
03 грудня 2021 року між сторонами було укладено Договір № 10/12-2021 транспортного експедирування до Генерального договору транспортного експедирування 18/02-2019 від 18 лютого 2019 року (надалі - Договір № 10/12-2021).
За Договором № 10/12-2021 експедитор зобов'язується за плату, за рахунок та за дорученням клієнта надати послуги з організації перевезення вантажу залізничним транспортом по території України та/або іноземних держав, а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Пунктами 2.1., 2.2. Договору № 10/12-2021 було визначено, що сторони встановлюють розмір ставки у гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті - в доларах США, за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату підписання цього Договору. Розмір ставки визначається шляхом множення грошового еквівалента ставки або її частини (плата за організацію перевезень за межами митної території України) в доларах США, вказаного в даному Договорі, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений Національним банком України на дату підписання Акту наданих послуг.
Датою Акту виконаних робіт вважається дата прибуття вагонів на станцію призначення, яка підтверджується календарним штемпелем станції на СМГС накладній.
Також, пунктами 11, 12 Договору № 10/12-2021 було визначено, що взаєморозрахунки між експедитором та клієнтом здійснюються на умовах повної оплати всіх витрат, протягом 60 календарних днів від дати Акту наданих послуг, згідно цього Договору.
Перерахування грошових коштів здійснюється клієнтом на поточний рахунок експедитора з моменту пред'явлення експедитором клієнту рахунку на оплату згідно п. 11 Договору.
Підтвердженням надання послуг за Договором є підписання між сторонами Акту надання послуг № 952 від 31 грудня 2021 року, згідно якого виконавцем були надані роботи (надані послуги) на загальну суму 887141,62 грн., у т.ч. ПДВ - 2957,00грн.
Окрім цього, будь-яких зауважень чи заперечень відносно надання послуг позивачем за Актом надання послуг № 952 від 31 грудня 2021 року від відповідача не надходило.
Таким чином, згідно позову позивач вказує, що відповідач повністю погодив Акт надання послуг № 952 від 31 грудня 2021 року. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ склала 887141,62 грн. (вісімсот вісімдесят сім тисяч сто вісімдесят чотири гривні 62 коп.). За фактом надання послуг позивачем 14 січня 2022 року було зареєстровано податкову накладну № 366 від 31 грудня 2021 року. Окрім цього, позивачем було складено та направлено відповідачу рахунок на оплату № 3412 від 31 грудня 2021 року.
Ураховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що відповідач у порушення пунктів 11, 12 Договору № 10/12-2021 свої зобов'язання за договором не виконав, отримані послуги на суму 887141,62 грн. не оплатив.
26 листопада 2021 року між сторонами було узгоджено Заяву № 2 до Генерального договору.
01 грудня 2023 року між сторонами було укладено Договір № 09/12-2021 транспортного експедирування до Генерального договору транспортного експедирування 18/02-2019 від 18 лютого 2019 року (надалі - Договір № 09/12-2021).
За Договором № 09/12-2021 експедитор зобов'язувався за плату, за рахунок та за дорученням клієнта надати послуги з організації перевезення вантажу залізничним транспортом по території України та/або іноземних держав, а клієнт зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.
Пунктами 2.1., 2.2. Договору № 09/12-2021 було визначено, що сторони встановлюють розмір ставки у гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті - в доларах США, за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату підписання цього Договору. Розмір ставки визначається шляхом множення грошового еквівалента ставки або її частини (плата за організацію перевезень за межами митної території України) в доларах США, вказаного в даному Договорі, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений Національним банком України на дату підписання Акту наданих послуг.
Датою Акту виконаних робіт вважається дата прибуття вагонів на станцію призначення, яка підтверджується календарним штемпелем станції на СМГС накладній.
Також, пунктами 11, 12. Договору № 09/12-2021 було визначено, що взаєморозрахунки між експедитором та клієнтом здійснюються на умовах повної оплати всіх витрат, протягом 60 календарних днів від дати Акту наданих послуг, згідно цього Договору.
Перерахування грошових коштів здійснюється клієнтом на поточний рахунок експедитора з моменту пред'явлення експедитором клієнту рахунку на оплату згідно п. 11 договору.
Підтвердженням надання послуг за Договором є підписання між сторонами Акту надання послуг № 177 від 22 лютого 2022 року, згідно якого виконавцем були надані роботи (надані послуги) на загальну суму 1484047,66 грн., у т.ч. ПДВ - 7754,99 грн.
Будь-яких зауважень чи заперечень відносно надання послуг позивачем за Актом надання послуг № 177 від 22 лютого 2022 року від відповідача не надходило.
Таким чином, згідно позову позивач вказує, що відповідач повністю погодив Акт надання послуг № 177 від 22 лютого 2022 року. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ склала 1484047,66 (один мільйон чотириста вісімдесят чотири тисячі сорок сім гривень 66 коп.). За фактом надання послуг позивачем 04 червня 2022 року було зареєстровано податкову накладну № 268 від 22 лютого 2022 року. Позивачем було складено та направлено відповідачу рахунок на оплату № 654 від 22 лютого 2022 року.
Ураховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що відповідач у порушення пунктів 11, 12 Договору № 09/12-2021 зобов'язання за договором не виконав, отримані послуги не оплатив.
23.08.2023 між сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період: 18.02.2019 - 23.08.2023, відповідно до якого станом на 23.08.2023 у Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський завод підйомно-транспортного устаткування” наявна заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМ ЛОГІСТИК ГРУП” в сумі 2371189,28 грн. (два мільйони триста сімдесят одна тисяча сто вісімдесят дев'ять гривень 28 коп.).
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги складає 2371189,28 грн. (два мільйони триста сімдесят одна тисяча сто вісімдесят дев'ять гривень 28 коп.).
Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару Постачальник має право вимагати від Покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості.
Як зазначалось вище, пункт 11 Договору № 10/12-2021 та Договору № 09/12-2021 передбачає, що взаєморозрахунки між експедитором та клієнтом здійснюються на умовах повної оплати всіх витрат, протягом 60 календарних днів від дати Акту наданих послуг, згідно цього Договору.
Згідно Договору № 10/12-2021 за Актом надання послуг № 952 від 31 грудня 2021 року та рахунком на оплату № 3412 від 31 грудня 2021 року відповідач прострочив виконання зобов'язання, не провівши оплату у строк до 01 березня 2022 року (включно).
У зв'язку з цим нарахування пені, інфляційних нарахувань та процентів річних від простроченої суми слід розраховувати з 02 березня 2022 року.
Сума, з якої нараховуються пеня, інфляційні нарахування та проценти річних (прострочена сума) згідно Договору № 10/12-2021 за Актом надання послуг № 952 від 31 грудня 2021 року та рахунком на оплату № 3412 від 31 грудня 2021 року складає 887141,62 (вісімсот вісімдесят сім тисяч сто вісімдесят чотири гривні шістдесят дві копійки).
Згідно Договору № 09/12-2021 за Актом надання послуг № 177 від 22 лютого 2022 року та рахунком на оплату № 654 від 22 лютого 2022 року відповідач прострочив виконання зобов'язання, не провівши оплату у строк до 23 квітня 2022 року (включно).
У зв'язку з цим нарахування пені, інфляційних нарахувань та процентів річних від простроченої суми слід розраховувати з 24 квітня 2022 року.
Сума, з якої нараховуються пеня, інфляційні нарахування та проценти річних (прострочена сума) згідно Договору № 09/12-2021 за Актом надання послуг № 177 від 22 лютого 2022 року та рахунком на оплату № 654 від 22 лютого 2022 року складає: 1484047,66 (один мільйон чотириста вісімдесят чотири тисячі сорок сім гривен шістдесят шість копійок).
Перевіривши розрахунки позивача 119758,60 грн. пені, 498332,35 грн. інфляційних нарахувань та 109691,03 грн. 3% річних, суд дійшов висновку, що дані розрахунки є вірними та такими, що не спростовані відповідачем.
Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не наведено заперечень з приводу правильності розрахунку позивачем 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, та не надано до суду відповідного контррозрахунку. Також, під час розгляду справи відповідачем не заперечувався той факт, що розрахунок штрафних санкцій було здійснено позивачем правильно.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Аналогічні положення передбаченні ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України.
Як унормовано ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2371189,25 грн. основної суми боргу; 239517,21 грн. пені; 498332,35 грн. інфляційних нарахувань та 109691,03 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
В обґрунтування клопотання щодо зменшення заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних на 90% відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, погіршення фінансового стану відповідача у зв'язку з оголошенням воєнного стану в Україні, відсутність коштів на балансі підприємства відповідача, різке припинення господарської діяльності та досі невиплачену заробітну плату працівникам підприємства відповідача
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (з подальшими подовженнями) на всій території України було введено воєнний стан” (надалі - Указ Президента).
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, вказаний Указ Президента був затверджений Верховною Радою України.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частина друга статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
На підтвердження фінансових труднощів відповідачем було надано до суду наказ № 2402/01 від 24 лютого 2022 року «Про оголошення простою у зв'язку із веденням воєнного стану», довідка щодо відсутності обслуговування у відділеннях АТ “СЕНС БАНК” від 06.04.2023, протокол огляду місця події від 11.06.2022, акт про пожежу від 01.03.2022, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.12.2022, контракт №В180943 від 15.04.2010, довідка АТ “СЕНС БАНК” від 05.04.2023 р. № 13873-8313/2023 щодо неможливості отримання коштів в російських рублях, виписка № 961803748 за валютним рахунком ТОВ “ХЗПТУ” від 24.02.2022 року, сертифікат № 6300-23-18-13 про настання форс-мажорних обставин.
Разом з цим, суд зазначає, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання договірних зобов'язань, матеріали справи не містять.
З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, а також, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати відповідачем, та не співмірність заявленої до стягнення суми пені з основною сумою, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає, що стягнення з боржника заявленої до стягнення суми пені не може бути джерелом збагачення кредитора.
Таким чином, суд вважає за необхідне зменшити пеню на 50%.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень суду на зменшення розміру інфляційних втрат.
Оскільки нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим.
Також, суд зазначає, що обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), наведені відповідачем підстави не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, а судом не встановлені виключні (надзвичайні) обставини для зменшення 3% річних.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, інфляційних витрат та трьох відсотків річних, в частині зменшення пені на 50%. В решті клопотання відповідача слід відмовити.
Отже, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу у розмірі 2371189,25 грн.; 119758,60 грн. пені; 498332,35 грн. інфляційних нарахувань та 109691,03 грн. 3% річних.
Разом з цим суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 48280,94 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, буд. 118, код ЄДРПОУ 19364229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Логістик Груп" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 40417623) суму основного боргу у розмірі 2371189,25 грн.; 119758,60 грн. пені; 498332,35 грн. інфляційних нарахувань; 109691,03 грн. 3% річних та 48280,94 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Логістик Груп" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 40417623).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, буд. 118, код ЄДРПОУ 19364229).
Повне рішення складено "22" січня 2024 р.
Суддя А.М. Буракова
справа № 922/4464/23