Справа №359/11347/23
Провадження №2/359/794/2024
15 січня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого Семенюти О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Моргушко Л.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
1. Зміст доводів пред'явленого позову.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та посилається на те, що 11 вересня 2013 року вона позичила ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3000 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів до 11 вересня 2015 року. ОСОБА_2 відмовилась написати розписку про отримання нею грошових коштів та повернула лише 800 гривень. Іншу частину позики відповідач категорично відмовилась повертати. Тому ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 борг по поверненню позики в розмірі 3000 доларів США.
2. Інформація про рух цивільної справи. Ставлення учасників судового процесу до пред'явленого позову.
Зі змісту протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2023 року (а.с.12) вбачається, що цивільна справа за позовом, пред'явленим ОСОБА_1 була розподілена судді Бориспільського міськрайонного суду Семенюті О.Ю.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 29 листопада 2023 року (а.с.16) було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримує позов та наполягає на його задоволенні.
ОСОБА_2 не з'явилася у судове засідання, вона у встановленому порядку повідомлена про час та місце розгляду цивільної справи, що підтверджується поштовою кореспонденцією (а.с.28).
3. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Зі змісту висновку ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Бабченко В.М. від 27 листопада 2014 року (а.с.7) вбачається, що в ході перевірки звернення ОСОБА_3 , яке надійшло до органу досудового розслідування 25 листопада 2014 року, встановлено, що 11 вересня 2013 року в квартирі АДРЕСА_1 за усною домовленістю ОСОБА_3 надала позику своїй знайомій ОСОБА_2 в сумі 24000 гривень, яка не сплачує борг та повернула лише 800 гривень. ОСОБА_2 повідомила, що брала позику в розмірі 20000 гривень та сплатила ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 4000 гривень. Крім того, сторонами строк повернення позики та порядок її повернення не погоджувався, при цьому ОСОБА_3 відмовилась від нотаріального оформлення договору позики. Тому ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Бабченко В.М. вважав закінченою перевірку за вказаними обставинами, а матеріали перевірки направив в архів Бориспільського МВ.
З копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2019 року (а.с.11) вбачається, що ОСОБА_3 змінила ім'я на « ОСОБА_1 », про що 10 жовтня 2019 року складено відповідний актовий запис №34.
Спірні правовідносини регулюються главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» розділу ІІІ «Окремі види зобов'язань» книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
4. Норми права та стала судова практика, якими керується суд при вирішенні спору.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як роз'яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 червня 2020 року в справі №461/9270/18-ц (провадження №61-5094св20), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
5. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
Всупереч ч.2 ст.1047 ЦК України та ч.1 ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду розписку або інший документ, який посвідчував би передання нею відповідачу грошових коштів в розмірі 3000 доларів США. Як зазначила позивач і в тексті позову (а.с.2), і в особистих поясненнях, наданих у судовому засіданні, між сторонами не складався жодний письмовий документ документа на підтвердження укладення договору позики та його умов, оскільки ОСОБА_2 відмовилась від його складання. Ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не довела, що 11 вересня 2013 року вона дійсно уклала з ОСОБА_2 договір позики та передала відповідачу грошові кошти в розмірі 3000 доларів США.
Крім того, суд не може покласти в основу рішення пояснення ОСОБА_1 або показання будь-якого свідка на підтвердження передачі позивачем грошових коштів ОСОБА_2 . Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 2 вересня 2020 року в справі №569/24347/18 (провадження №61-11630св19), згідно з якою, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Факт виконання зобов'язання за договором позики також не може доводитися поясненнями сторони та показаннями свідка, про що зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 липня 2018 року в справі №143/280/17 (провадження №61-33033св18). Крім того, суд критично ставиться і до наданого позивачем висновку ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Бабченко В.М. від 27 листопада 2014 року (а.с.7), як письмового доказу для підтвердження факту укладення договору позики між сторонами.
З огляду на викладене суд висновує про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики. Тому у задоволенні позову, пред'явленого ОСОБА_1 , належить відмовити.
6. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1084 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1). Однак у задоволенні пред'явленого позову відмовлено в повному обсязі.
З огляду на це суд висновує, що підстави для відшкодування позивачу вказаних судових витрат відсутні.
Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, абз.1 ч.6 ст.259, ст.263-265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд,
вирішив:
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Повний текст рішення суду складений 22 січня 2024 року.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.Ю. Семенюта