ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22.01.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/34/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., розглянувши матеріали заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову вх.№493/24 від 17.01.2024 у справі
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Івано-Франківської міської ради
про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із позовною заявою до Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів 8 та 9 додатку 2 п. 71 рішення Івано-Франківської міської ради, 38 сесії, восьмого демократичного скликання, від 20.10.2023 року № 207-38 щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється, а саме зміни цільового призначення земельних ділянок кадастровий номер 2610100000:09:004:0013 та 2610100000:09:004:0014.
16.01.2024 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 12.02.2024.
Позовні вимоги мотивовані неправомірним припиненням дії договорів оренди спірних земельних ділянок в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, укладених підприємцем ОСОБА_1 та Івано-Франківською міською радою, наслідком чого стало прийняття відповідачем незаконних рішень про зміну цільового призначення цих земельних ділянок.
17.01.2024 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову вх.№ 13921/23 відповідно до якої просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
заборони Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0013 та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0014;
- заборони Івано-Франківській міській раді, державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам, та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювати державну реєстрацію змін, здійснювати та (або) проводили реєстраційні дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0013 та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0014.
Подана заява мотивована тим, що незважаючи на перебування в Господарському суді Івано-Франківської області справи №909/706/23 про визнання недійсними та скасування рішення щодо припинення договорів оренди із ФОП ОСОБА_1 , відповідач 20.10.2023 прийняв рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок (кадастрові номери 2610100000:09:004:0013, 2610100000:09:004:0014). Враховуючи вказане, позивач вважає, що відповідач також може прийняти рішення про передачу земельних ділянок третім особам, про їх поділ, вчинити інші дії, що в свою чергу можуть призвести до неможливості відновлення порушених прав позивача.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.
За приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, у тому числі, шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання та іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 2, 4, 10).
За змістом статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Умовою для забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення щодо ймовірності вчинення відповідних дій.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
З приписів ст. 13 Конституції України вбачається, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За правилами ст. 127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Таким чином будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки є наслідком реалізації рішень відповідного розпорядника такої земельної ділянки.
Суд звертає увагу на те, що Івано-Франківська міська рада незважаючи на розгляд судом справи про визнання незаконними рішень про припинення права оренди спірних земельних ділянок прийняла рішення про зміну цільового призначення цих земельних ділянок. Вказане призвело, ще до одного позову про визнання незаконними рішень, що є предметом позову у цій справі.
Отже, Івано-Франківська міська рада, як розпорядник земельної ділянки, законодавчо не обмежена здійснювати дії з розпорядження відповідними земельними ділянками, у тому числі приймати рішення про надання дозволу на передачу їх в оренду, зміну цільового призначення, викуп тощо.
Суд враховуючи предмет позову зазначає, що забезпечення цього позову шляхом заборони приймати будь-які рішення щодо спірних земельних ділянок, здійснювати та (або) проводити реєстраційні дії щодо них є в цьому випадку обґрунтованим та адекватним способом забезпечення.
Виходячи з викладеного суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову, визначених заявником у заяві про забезпечення позову, співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів будь-яких осіб щодо вказаних земельних ділянок, а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , а в разі задоволення такого позову сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Крім того, суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову вх.№493/24 від 17.01.2024 задовольнити.
2. До набрання законної сили рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у цій справі:
- заборонити Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0013 та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0014;
- заборонити Івано-Франківській міській раді, державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам, та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювати державну реєстрацію змін, здійснювати та (або) проводили реєстраційні дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0013 та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:09:004:0014.
3. Стягувач: Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (код НОМЕР_1 ).
Боржник: Івано-Франківська міська рада, вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76004 (код 33644700).
4. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" та ч.2 ст. 193 ГПК України, ухвала є виконавчим документом та може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
5. Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею 22.01.2024, належить до негайного виконання та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.В. Максимів