Справа № 457/285/22Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/23/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
08 січня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Дідух М.Є.
сторін:
представника апелянта - Кіслової О.О. ,
позивача - ОСОБА_2 ,
представника позивача - Матвійчука В.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 457/285/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 червня 2023 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст якого складено 23 червня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Трускавецької міської ради Львівської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини,
У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Трускавецької міської ради Львівської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 15 березня 2021 року розірвано. У даному шлюбі народилась одна дитина - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав разом з позивачкою. З 06 березня 2022 року, після активних бойових дій у м.Харкові, ОСОБА_2 спільно з дитиною переїхали в Львівську область, де проживали як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач теж деякий час проживав у м.Трускавець та час від часу відвідував позивачку та дитину. 17 березня 2022 року приблизно о 12 год. відповідач пішов з дитиною на прогулянку та пізно увечері зателефонував і повідомив, що забрав дитину та перетнув кордон у напрямку Республіки Польща з метою подальшого виїзду з сином до Республіки Кіпр для спільного проживання. Позивачка зателефонувала в поліцію та повідомила про даний факт. Через деякий час відповідач знову зателефонував до неї та повідомив, що поверне дитину за умови, якщо вона відмовиться від обвинувачень щодо нього у кримінальному провадженні за фактом нанесення тілесних ушкоджень. Оскільки позивачка не погодилась на такі умови, відповідач їй дитину не повернув. Час від часу відповідач зв'язувався із нею та надсилав фото сина, однак місце свого перебування не повідомив та побачитись з дитиною не дозволяв. Станом на день відібрання відповідачем дитини остання перебувала на грудному годуванні.
Позивачка вказала, що є власником нерухомого майна, у якому проживала з дитиною до початку бойових дій. Також зазначила, що на наркологічному чи психіатричному обліку жодного разу не перебувала. Разом з тим, відповідач є інвалідом ІІ групи, не може самостійно за собою доглядати та потребує сторонньої опіки. Також ОСОБА_4 хворіє епілепсією та зловживає наркотичними засобами, веде асоціальний спосіб життя, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання у місцях позбавлення волі, в тому числі за насильницькі злочини. Станом на час звернення з цим позовом до суду відносно відповідача наявне відкрите кримінальне провадження за фактом вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України. Крім цього, ОСОБА_4 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП. Так само відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, в тому числі за фактом застосування до позивачки фізичного насильства в присутності малолітньої дитини.
У зв'язку з наведеним позивачка просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
У серпні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Трускавецької міської ради Львівської області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, служба у справах дітей Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування заявлених зустрічних вимог позивач-відповідач покликався на те, що після розірвання шлюбу значну частину часу син ОСОБА_8 проживав разом з батьком і він опікувався дитиною. Надалі у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану сторонам та їх дитині довелось виїхати із м.Харкова. Станом на даний час дитина проживає разом з батьком в орендованому помешканні за адресою: АДРЕСА_2 , де для дитини забезпечені хороші умови для її проживання і розвитку.
ОСОБА_4 зазначив, що зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, володіє транспортним засобом марки «Hyundai» моделі «Elantra», державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовується, в тому числі для потреб дитини. Водночас ОСОБА_2 проживає разом з матір'ю та своїм старшим сином в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка непридатна для проживання у ній трьох осіб. Забезпечити дитину іншим житлом ОСОБА_2 можливості не має.
Також ОСОБА_4 вказав, що має вищу освіту та з 1997 року працевлаштований на різних посадах. Станом на даний час він зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому має фінансову можливість утримувати сина. Він займається волонтерською діяльністю у Міжнародному благодійному фонді «Слов'яни», позитивно характеризується за місцем проживання та працевлаштування.
Також ОСОБА_4 зазначив, що саме він займається матеріальним забезпеченням сина, купує необхідні продукти харчування та одяг, піклується про стан здоров'я дитини та забезпечує проходження усіх необхідних профілактичних оглядів. Натомість ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої материнські обов'язки щодо виховання сина, часто залишала малолітню дитину зі сторонніми особами. Також відносно ОСОБА_2 здійснювався розгляд адміністративних матеріалів щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
У зв'язку з наведеним позивач-відповідач просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2022 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено повністю.
Судовий збір у сумі 992.40 грн., сплачений за подання первісного позову, компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судовий збір у сумі 992.40 грн за подання зустрічного позову компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за час проживання дитини разом з ОСОБА_4 останній не забороняв ОСОБА_2 спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні. Також ОСОБА_2 не надала жодного доказу того, що ОСОБА_4 чинив їй перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні, оскільки вона не зверталася до відповідних соціальних служб з цього приводу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_2 працевлаштована та має самостійний дохід. Натомість судом встановлено, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем. При цьому, на думку апелянта, розмір його доходу в даному випадку не має значення з урахуванням того, що дитина тривалий час перебуває на повному утриманні ОСОБА_4 , матеріально забезпечена всім необхідним для його проживання, виховання та розвитку.
Звертає увагу на те, що місцевим судом безпідставно відмовлено у допиті свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які не з'явилися до суду з поважних причин.
Також безпідставними є посилання позивачки на те, що у березні 2022 року дитина знаходилася на грудному вигодовуванні.
Крім того, 21 липня 2023 року медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_4 повторно встановлена 2 група інвалідності. З індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, вбачається, що МСЕК ОСОБА_4 не встановлено обмеження життєдіяльності до самообслуговування та пересування.
Суд помилково не брав до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 залишала дитину, яка була на грудному годуванні, на інших осіб, що підтверджується заявою ОСОБА_4 до поліції від 16 листопада 2023 року про неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків по вихованню дитини та його письмовими поясненнями поліції.
Також суд безпідставно відхилив доводи ОСОБА_4 про аморальний спосіб життя ОСОБА_2 та надання останньою «послуг інтимного характеру».
На думку апелянта усі висновки органів опіки та піклування у даній справі викликають обґрунтовані сумніви у їх правильності та об'єктивності, так як у них не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.
Визначаючи місце проживання дитини, суд не врахував, що дитина вже досить тривалий час проживає разом із батьком в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни її проживання вагомі підстави відсутні.
У зв'язку з наведеним просить рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задоволити в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову - відмовити.
Крім того, ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просив:
- викликати у судове засідання свідка ОСОБА_12 ;
- визнати обов'язковою явку у судове засідання представників третіх осіб;
- приєднати до матеріалів справи довідку МСЕК від 21 липня 2023 року, індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю №726/230 від 21 липня 2023 року, копію цифрового аудіозапису в електронному вигляді.
- призначити у даній справі судову-психологічну експертизу, виконання якої доручити Національному науковому центру «Інституту судових експертиз ім.проф. М.С.Бокаріуса» (61000, м.Харків, вул.Золочівська, 8 а).
24 жовтня 2023 на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника ОСОБА_13 - адвоката Матвійчука В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_4 має не лише проблеми із здоров'ям (інвалідність, епілептичні напади), але і насильницькі нахили. Крім того, самостійно ОСОБА_4 дитиною не займається, оскільки виховання та догляд за дитиною здійснюють інші люди (мати відповідача, няня). Власного житла у апелянта також немає, що ним не заперечується. Крім цього, зазначає, що з часу викрадення дитини ОСОБА_4 умисно перешкоджав ОСОБА_13 зустрічам і спілкуванню із сином, відмовляв в наданні інформації про місця перебування дитини.
Звертає увагу на те, що усіма трьома висновками, підготовленими регіонально різними органами опіки та піклування, підтверджено, з урахуванням інтересів дитини, пріорітетність визначення місця проживання дитини із матір'ю.
З приводу клопотання зазначив, що заперечує проти призначення судово-психологічної експертизи, виходячи із малолітнього віку дитини.
У зв'язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 - адвокат Кіслова О.О. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у ній.
Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Матвійчук В.В. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 15 березня 2021 року (т.1 а.с.10-12).
У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дитина - ОСОБА_7 , що підтверджуються повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.9).
Після розірвання шлюбу дитина проживала разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом про встановлення фактичного місця проживання від 20 серпня 2021 року (т.1 а.с.15).
При цьому зі змісту рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 15 березня 2021 року у справі № 639/131/21 вбачається, що на момент розгляду справи про розірвання шлюбу спору про місце проживання дитини сторони не мали.
Нерухоме майно, а саме двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Такі обставини у сукупності підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності № 170463646 від 13 червня 2019 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 304078174 від 02 липня 2022 року, свідоцтвом про право власності на житло від 15 лютого 1999 року та договором купівлі-продажу квартири від 30 червня 2019 року (т.1 а.с.16, 56-60).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи №01-15953-2019 від 12 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.101).
Суд встановив, що у березні 2022 року у зв'язку із активними бойовими діями у м.Харкові, пов'язаними зі збройною агресією російської федерації, ОСОБА_2 з дитиною переїхали як внутрішньо переміщені особи до м.Трускавець, Львівської області, де проживали на АДРЕСА_1 . Указане підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради №1331-5001168804 від 18 квітня 2022 року (т.1 а.с.13).
З 17 березня 2022 року та станом на теперішній час дитина сторін проживає з батьком ОСОБА_4 , оскільки останній без згоди матері забрав дитину для спільного проживання із ним. Відсутність згоди ОСОБА_2 на постійне проживання дитини з ОСОБА_4 підтверджується також витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12022141140000057 від 21 квітня 2022 (т.1 а.с.19). Крім того, вказана обставина визнається ОСОБА_4 .
Відтак між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини.
Як вбачається з характеристики від 20 березня 2022 року, ОСОБА_2 працевлаштована у ТОВ «Джаст Ін» на посаді старшого оператора поштового зв'язку з 25 січня 2018 року та позитивно характеризується за місцем роботи. На теперішній час ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку (т.1 а.с.17).
Відповідно до довідки про доходи ТОВ «Джаст Ін» №678 від 29 листопада 2021 року за період з січня 2018 року до грудня 2021 року розмір заробітної плати ОСОБА_2 склав 257614.48 грн (т.1 а.с.207).
З довідки КНП «Міська поліклініка № 24» Харківської міської ради від 24 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою не зверталася та на «Д»-обліку не перебуває (т.1 а.с.18).
Також судом встановлено, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим докази, які б підтверджували розмір доходу ОСОБА_4 , суду не надані (т.1 а.с.108-109).
Зі змісту свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що автомобіль марки «Hyundai» моделі «Elantra», державний номерний знак НОМЕР_1 , був придбаний 04 квітня 2009 року ОСОБА_14 . Суду не доведено, що станом на даний час такий автомобіль перебуває у власності чи у постійному користуванні саме ОСОБА_4 .
Так само суду не надані докази наявності у ОСОБА_4 у власності нерухомого майна.
З довідки про судимість № 9-27092021/63065 вбачається, що ОСОБА_4 є раніше судимим та відбував покарання у виді позбавлення волі (т.1 а.с.209).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 листопада 2020 року у справі № 639/5359/20, яка постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишена без змін, ОСОБА_4 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Вказаними постановами суду встановлено, що 17 серпня 2020 року ОСОБА_4 керував автомобілем Hyundai Elantra, д.н.з. НОМЕР_4 з ознаками наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я КЗОЗ ОНД за адресою: м.Харків, вул.Шевченко, 26, відмовився у присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Надані сторонами докази, а саме документ під назвою «Справка» (т.1 а.с.21), резюме ОСОБА_4 (т.1 а.с.107), посвідчення волонтера (т.1 а.с.110), характеристики ОСОБА_4 (т.1 а.с.111, 112) та скріншоти з месенджеру (т.1 а.с.186-187) викладені іноземною мовою, що позбавляє суд можливості в повній мірі сприймати зміст таких доказів.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2019 у справі № 910/4473/17.
Засвідчений належним чином переклад цих письмових доказів відповідно до ч.4 ст.95 ЦПК України, ст.79 Закону України «Про нотаріат», сторони суду не надали, а тому суд першої інстанції вірно відхилив їх як неналежні.
З індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, що видається медико-соціальними експертними комісіями №468 від 30 травня 2023 року, вбачається, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю 2 групи. Комісією встановлено обмеження життєдіяльності ОСОБА_4 , а саме: до самообслуговування, до пересування та до трудової діяльності. Такі обставини дають підстави вважати, що самостійне здійснення догляду за дитиною може бути для ОСОБА_4 ускладненим (т.1 а.с.170-174).
Крім того, ОСОБА_4 тривалий період користувався послугами няні, яка у період роботи ОСОБА_4 забезпечувала постійний догляд за дитиною, переодягала дитину, годувала її, займалась її вихованням.
З висновків органів опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 966 від 14 вересня 2022 року, виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області № 18/12-1746/1 від 23 серпня 2022 року та Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 265 від 21 грудня 2022 року вбачається, що органи опіки та піклування рекомендували визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 (т.1 а.с.219-220, 245-246, т.2 а.с.77-78).
При цьому під час проведення обстеження умов проживання працівниками органів опіки та піклування встановлено, що за місцем проживання дитини з матір'ю за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , створені задовільні умови для проживання малолітньої дитини.
Також обстежено умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що ОСОБА_4 проживає в трьохкімнатній квартирі з усіма зручностями. Для дитини відведено окрему кімнату, наявні дитячі іграшки та змінний одяг, книги та розвиваючі іграшки.
Таким чином обоє з батьків забезпечили за місцем свого проживання для дитини належні умови для проживання, навчання та розвитку.
Більшість допитаних у суді першої інстанції свідків показали, що ОСОБА_2 належним чином виконувала свої материнські обов'язки щодо виховання малолітнього ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_15 показала, що працювала нянею та займалася доглядом малолітнього ОСОБА_7 у період з березня 2022 року до червня 2022 року. Зазначила, що її послуги полягали у тому, що вона доглядала за дитиною, переодягала її, годувала, займалась вихованням.
Свідок ОСОБА_16 показала, що матеріальним забезпеченням малолітньої дитини завжди повністю займався ОСОБА_4 . Також ОСОБА_4 займався вихованням та лікуванням дитини, оскільки ОСОБА_2 цього не робила. Пояснила, що ОСОБА_4 забрав дитину у ОСОБА_2 , оскільки за місцем її проживання у м.Трускавці були жахливі побутові умови, дитина часто була брудна та недоглянута. Крім цього зазначила, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями. Зауважила, що на даний час дитина щаслива, живе з батьком, любить його та про матір не згадує.
Апеляційний суд враховує, те що ОСОБА_16 , яка є матір'ю ОСОБА_4 , у тій чи іншій мірі є особою, зацікавленою у вирішенні даного спору на користь ОСОБА_4 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У відповідності до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частини 1, 2 ст.155 СК України вказують, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
У відповідності із ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, інші обставини, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти:
по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною;
по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналогічні висновки містяться і в рішенні ЄСПЛ від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», де Суд наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Колегія суддів зазначає, що презумпція на користь матері не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації прав дитини, ані судовою практикою ЄСПЛ і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №402/428/16-ц №14-327цс18 від 17 жовтня 2018 року зроблено висновок про необхідність відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі №6-564цс17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Отже, при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини колегія суддів насамперед виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 17 березня 2022 року малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із своєю матір'ю - ОСОБА_2 .
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_4 , якими він обґрунтовує свої дії щодо зміни місця проживання дитини, оскільки ні до 17 березня 2022 року, ні після, відсутні будь-які рішення повноважних органів з приводу неналежного виконання ОСОБА_2 своїх материнських обов'язків та аморального способу життя, що негативно впливає на виховання та розвиток дитини.
Більше того, належними та допустимими доказами не підтверджено, що за місцем проживання ОСОБА_2 в м.Трускавці не були створені належні умови для проживання дитини.
Також слід брати до уваги той факт, що вимушене проживання ОСОБА_2 спільно з малолітнім сином у м.Трускавець Львівської області відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації. Відтак з метою збереження здоров'я та життя дитини ОСОБА_2 була вимушена тимчасово евакуюватися до безпечного місця.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що слід критично оцінити поведінку ОСОБА_4 щодо примусового відібрання ним у ОСОБА_2 малолітнього сина під час перебування дитини на грудному вигодовуванні та вважає, що такі дії могли негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне здоров'я дитини. Факт перебування ОСОБА_7 на грудному вигодовуванні підтверджується довідкою від 04 листопада 2021 року (т.1 а.с.14).
Докази того, що під час вигодовування дитини ОСОБА_2 викурювала тютюнові вироби та пила каву, суду не надані.
Відсутність згоди ОСОБА_2 на постійне проживання дитини з ОСОБА_4 підтверджується також витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12022141140000057 від 21 квітня 2022 року (т.1 а.с.19).
Лише 02 серпня 2022 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.
Встановлено, що ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності станом на 17 березня 2022 року у малолітнього ОСОБА_7 захворювань (лікарського висновку чи іншого належного документа, виданого медичною установою) чи створення ОСОБА_2 неналежних умов для проживання дитини.
Таким чином жодних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_4 повернути 17 березня 2022 року ОСОБА_8 матері за місцем його проживання не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 17 березня 2022 року змінено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_8 всупереч порядку, визначеному ч.1 ст.161 СК України.
Натомість ОСОБА_2 надано суду довідку КНП «Міська поліклініка №24» Харківської міської ради від 24 січня 2022 року про те, що ОСОБА_2 впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою не зверталася та на «Д»-обліку не перебуває (т.1 а.с.18).
Судом першої інстанції правильно відхилено доводи ОСОБА_4 про аморальний спосіб життя ОСОБА_2 та надання останньою послуг інтимного характеру, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження таких обставин відсутні.
Як вбачається з характеристики від 20 березня 2022 року, ОСОБА_2 працевлаштована у ТОВ «Джаст Ін» на посаді старшого оператора поштового зв'язку з 25 січня 2018 року та позитивно характеризується за місцем роботи. За період з січня 2018 року до грудня 2021 року розмір заробітної плати ОСОБА_2 склав 257614.48 грн.
Також, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме квартира у м.Харкові.
Як встановив суд, у ОСОБА_2 є ще одна старша дитина, яку остання виховує самостійно. Докази того, що ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав відносно тієї дитини або перебуває на обліку в органі опіки та піклування за її неналежне виховання, суду не надані.
Також апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства судимість ОСОБА_4 не погашена.
Крім того, постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 листопада 2020 року у справі № 639/5359/20 встановлено, що 17 серпня 2020 року ОСОБА_4 керував автомобілем Hyundai Elantra, д.н.з. НОМЕР_4 з ознаками наркотичного сп'яніння, однак від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я відмовився.
ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, однак ним не подано до суду податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, а тому не можливо встановити суму його доходу за звітні періоди.
Так само суду не надані докази наявності у ОСОБА_4 у власності рухомого чи нерухомого майна.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Апеляційний суд враховує три висновки органів опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 966 від 14 вересня 2022 року, виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області № 18/12-1746/1 від 23 серпня 2022 року та Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради № 265 від 21 грудня 2022 року, згідно яких, органи опіки та піклування рекомендували визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
При цьому під час проведення обстеження умов проживання працівниками органів опіки та піклування встановлено, що за місцем проживання дитини з матір'ю за адресами: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 створені задовільні умови для проживання малолітньої дитини.
Також обстежено умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що ОСОБА_4 проживає в трьохкімнатній квартирі з усіма зручностями. Для дитини відведено окрему кімнату, наявні дитячі іграшки та змінний одяг, книги та розвиваючі іграшки.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що указані обставини дають підстави дійти висновку, що обоє з батьків забезпечили за місцем свого проживання для дитини належні умови для проживання, навчання та розвитку.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Колегія суддів зазначає, що згода дитини на проживання з одним із батьків не може бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв'язків матері та дитини).
Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в Постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19 вказав, що проживання малолітньої дитини з батьком, у сім'ї якого створені належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку дитини, виховання та піклування батька про дитину, є свідченням належного виконання батьком своїх батьківських обов'язків та не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним.
Апеляційний суд зазначає, що кожна дитина має основоположне право та потребу в безпечних та люблячих стосунках з обома батьками. З огляду на малий вік дитини, саме мама ОСОБА_13 формувала у свого сина ОСОБА_8 позитивне ставлення до батька ОСОБА_4 , який безперешкодно мав можливість зустрічатися та спілкуватися із сином.
Однак, після проживання із батьком, малолітній ОСОБА_8 , зі слів свідка ОСОБА_16 , про свою рідну матір не згадує.
Також, ОСОБА_4 тривалий період користувався послугами няні, яка забезпечувала постійний догляд за дитиною, переодягала дитину, годувала її, займалась її вихованням. Також ОСОБА_4 позбавлений можливості приділяти дитині достатньо часу, залишає її на бабусю та няню, що фактично свідчить про те, що вихованням дитини систематично займаються інші особи, а не власне ОСОБА_4 .
Фактично в результаті впливу батька та його рідних на дитину формується негативний образ рідної матері.
Вказане свідчить про негативний вплив ОСОБА_4 на формування у дитини сприйняття образу сім'ї та шанобливе відношення до обох батьків.
Задовольняючи позов ОСОБА_13 судом першої інстанції враховано вік малолітнього ОСОБА_8 , можливість матері забезпечити належні умови проживання, виховання та розвитку сина, оскільки вона має у приватній власності квартиру, позитивно характеризується за місцем проживання, є дбайливою матір'ю, за час проживання дитини з нею належним чином його виховувала в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, піклувалася про його здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
При цьому судом першої інстанції також враховано, що ОСОБА_4 під час розгляду справи не надав доказів на підтвердження наявності у нього у власності житла.
За умови рівних можливостей сторін матеріально забезпечувати дитину та створити їй належні умови для проживання, саме ОСОБА_2 може у більшій мірі виховати дитину в атмосфері любові та моральної забезпеченості, що необхідно для повного і гармонійного розвитку дитини та відповідає найкращим інтересам дитини і засадам принципу 6 Декларації прав дитини.
При цьому визначення місця проживання дитини сторін з ОСОБА_2 не позбавляє ОСОБА_4 можливості спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 належними, допустимими та достатніми доказами доведено, що проживання малолітньої дитини разом з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дитини та забезпечить її належний фізичний і духовний розвиток.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 не працевлаштована та не має самостійного доходу колегія суддів відхиляє, оскільки вказане спростовується тим, що остання працевлаштована у ТОВ «Джаст Ін» на посаді старшого оператора поштового зв'язку з 25 січня 2018 року та на теперішній час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку, за період з січня 2018 року до грудня 2021 року розмір заробітної плати ОСОБА_2 склав 257614.48 грн. Натомість, апелянтом не надано належних доказів про рівень його доходів.
Твердження апелянта про те, що він не чинив ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною суд апеляційної інстанції до уваги не бере, оскільки фактично ОСОБА_4 без згоди матері самостійно відібрав у ОСОБА_2 малолітню дитину.
Посилання апелянта на те, що три висновки органів опіки та піклування у даній справі викликають обґрунтовані сумніви у їх правильності та об'єктивності, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки вказане є виключно припущенням апелянта.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у зустрічному позові та запереченнях на первісний позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 18 січня 2024 року.
Головуючий О. З. Костів
Судді: Б. О. Гірський
М. В. Хома