Справа №591/10705/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська
Номер провадження 11-кп/816/704/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Категорія - Шахрайство
Іменем України
11 січня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/10705/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24.11.2023 про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки стороною обвинувачення не було наведено доказів, що свідчать про недостатність застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, тяжкість покарання також не свідчить про необхідність застосування виключно тримання під вартою. ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, проживає разом з матір'ю, є інвалідом з дитинства, страждає на захворювання і в умовах СІЗО йому не може бути забезпечене дієтичне харчування та належне лікування.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 3 та ч. 4 ст.190 КК, ОСОБА_6 за ч. 3 та ч. 4 ст.190 КК, ОСОБА_9 за ч. 3 та ч. 4 ст.190 КК, ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 190 КК, судовий розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому в судовому засіданні прокурором було подане клопотання про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням застави у 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у зв'язку з наявними ризиками, передбаченими п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24.11.2023 до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 21.01.2024 включно та визначений розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 805200 грн. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які стали підставою для обрання і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та які не зменшились і продовжують існувати, а інші більш м'які запобіжні заходи не можуть запобігти наявним ризикам.
Будучи належним чином повідомленими про час, день і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_12 надійшли письмові заяви про розгляд кримінального провадження за їх відсутності, від обвинуваченого ОСОБА_6 клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участі не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження без участі сторін, що не суперечить вимогам кримінального закону та узгоджується із ч. 4 ст. 422-1 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ст. 177 КПК).
Відповідно ч. 1-2 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за які законом України про кримінальну відповідальність передбачені покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.
Оскільки ОСОБА_6 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо них переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред'явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).
Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих їм правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», тому беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не зменшився і є актуальним.
При встановленні ризику впливу на свідків та потерпілих, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілою у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілих, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Враховуючи те, що обвинувачений в силу положень ст. 89 КК є раніше не судимим, не має постійних джерел доходів і засобів існування, як і офіційних міцних соціальних зв'язків, що в сукупності з тяжкістю покарання, яке їм загрожує, обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці ЄСПЛ, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: вплив на свідків та потерпілих, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Твердження захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_6 має інвалідність та хворобу і потребує дієтичного харчування, яке в умовах слідчого ізолятору отримати не може, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини повинні враховуватись в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження і не є такими, що унеможливлюють тримання особи під вартою.
Доводи захисника про можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у виді домашнього арешту є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки обвинувачений визнаний непридатним до військової служби, ніде не працює та не має стабільних доходів, обізнаний про місце проживання свідків та потерпілих, і даний запобіжний захід не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Зважаючи на наявність ризиків, необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24.11.2023 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_5 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3