Справа №952/22/24
Провадження №1-кп/635/545/2024
18 січня 2024 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі прокурора - ОСОБА_2 ,
захисника - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого (в режимі відеоконференції) - ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -
В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.
Прокурором у підготовчому судовому засіданні заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що обвинувачений є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, місцезнаходження військової частини, в якій він проходить службу, в будь-який час може змінити місце дислокації на іншу область враховуючи проведення бойових дій на території України, що створить умови для переховування ОСОБА_4 від суду. Зважаючи на те, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального провапорушення підтверджується в тому числі показаннями свідків, ОСОБА_4 , розуміючи ступень тяжкості вчиненого злочину, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, перебуваючи на свободі, може здійснювати незаконний вплив на них з метою відмови останніми від своїх свідчень. Крім того, враховуючи вчинення ОСОБА_4 тяжкого злочину та дані про його особу, який є військовослужбовцем та який з метою уникнення від покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим, - може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема залишити військову службу чи дезертирство. Отже, застосування до обвинуваченого будь-якого іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні заперечували проти клопотання прокурора щодо продовження відносно обвинуваченого строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на необгрунтованість клопотання прокурора. Зазначили, що ризики на які посилається прокурор, передбачені ст.177 КПК України, не підтверджені жодними доказами; також прокурором не доведено, що ОСОБА_4 намагався переховуватись від слідства чи суду, здійснювати вплив на свідків, вчинити інший злочин, враховуючи, що він не судимий. Просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 20.10.2023 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 16.12.2023, який ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 14.12.2023 року було продовжено до 19.01.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинувачених закінчується 19.01.2024.
Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час обрання та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 судом встановлено в тому числі наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме ризику можливості обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вирішуючи питання про продовження строку обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який є громадянином України, з середньою освітою, військовослужбовцем, призваним на військову службу за мобілізацією, в силу ст.89 КК України не судимий, зареєстрований та має постійне місце проживання в Харківській області.
Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а саме злочину проти життя та здоров'я особи, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Отже, усвідомлюючи ризик бути засудженим до тривалого терміну ув'язнення, обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впивати на свідків з метою зміни ними показань на його користь, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Зважаючи на тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_4 , суспільну небезпечність та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу, доведені прокурором, не зникли та продовжують існувати, та виправдовують тримання особи під вартою. Враховуючи викладене, а також з урахуванням того, що розгляд кримінального провадження знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, суд приходить до висновку про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
За таких обставин, суд не може погодитись з доводами обвинуваченого щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка імовірно може настати за наявності певних підстав.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
В засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
У відповідності до ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та щодо злочину, який спричинив смерть людини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178, 183, 197, 199, 315, 537, 392 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, продовжити на шістдесят днів, тобто до 17 березня 2024 року включно.
Встановити строк дії ухвали до 17 березня 2024 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 22 січня 2024 року.
Суддя ОСОБА_1