ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" січня 2024 р. справа № 300/7975/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії, -
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі - Івано-Франківський ОТЦК СП, відповідач) про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з травня 2007 року по день її фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач при несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за час затримки виплати по день її виплати.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
22.11.2023 позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху надано відомості про наявність у нього кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.12.2023 судом через підсистему «Електронний суд» отримано відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача вказує на безпідставність позовних вимог, оскільки суми індексації грошового забезпечення вчасно не отримані позивачем з власної вини. Також зазначає, що виплата компенсації втрати частини доходів може бути здійснена виключно після нарахування та виплати ОСОБА_1 доходу у вигляді індексації грошового забезпечення, чого станом на 29.11.2023 здійснено.
Водночас, оскільки виплата доходу у вигляді суми компенсації втрати частини доходу у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації за попередні періоди на підставі рішення суду у справі №300/6773/21 здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Із урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
06.12.2023 судом отримано відповідь на відзив, у якому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
25.12.2023 ОСОБА_1 скеровано докази здійснення Івано-Франківським ОТЦК СП остаточного розрахунку на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №300/6773/21.
Суд, дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та його відокремлених структурних підрозділах.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі № 300/6773/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби з травня 2007 року по вересень 2014 року.
Зобов'язати Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди: з січня 2008 року по вересень 2014 року з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, з травня 2007 року по грудень 2007 року на підставі положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, враховуючи раніше виплачені суми.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2023 апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №300/6773/21 без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2023 у справі №300/6773/21.
Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач не заперечує, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №300/6773/21, ним 22.12.2023 було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 15277,91 грн.
Водночас, на переконання позивача він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», (надалі - Закон №2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 та від 18.08.2023 у справі №460/4166/20.
У правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді cуб'єкта владних повноважень про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов'язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 та від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.
Як слідує із матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_1 не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з позовом у цій частині є передчасним.
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з травня 2007 року по день її фактичної виплати слід відмовити.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026, код ЄДРПОУ 07742609) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 19 січня 2024 р.