ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" січня 2024 р. справа № 300/7538/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ,04053 про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 за №092650005757 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 08.06.2023 про призначення позивачу пенсії за віком з урахуванням періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.08.1981.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 №092650005757 протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутності необхідного стажу, не врахувавши при цьому періоди роботи згідно із трудовою книжкою, оскільки печатка Міністерства сільського господарства України на титульному аркуші трудової книжки (перша сторінка) не відповідає зазначеній даті видачі 12.08.1991 та відсутня інформація про реорганізацію підприємства. Вважає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1488-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Звертає увагу, що посилання відповідача на неточність в заповненні трудової книжки ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видача трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже не може впливати на її особисті права. Просить суд позовні вимоги задоволити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)
У відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві представник зазначила про те, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком від 08.06.2023 у позивача наявний страховий стаж 18 років 9 місяців 24 днів. Водночас, до страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи згідно трудової книжки, оскільки печатка Міністерства сільського господарства України на титульному аркуші (перша сторінка) не відповідає зазначеній даті видачі 12.08.1981 та відсутня інформація про реорганізацію підприємства, та період проходження військової служби, оскільки у військовому квитку зазначена дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає паспортним даним ІНФОРМАЦІЯ_1 Додатково потребують уточнення періоди роботи з 11.08.1981 по 06.11.1981 (дописано дату зарахування та номер і дату наказу на зарахування), з 15.04.1991 по 10.03.1995 (дописано дату звільнення та номер і дату наказу на звільнення, відсутній переклад печатки), з 20.06.2001 по 15.04.2002 (дописано номер і дату наказу на звільнення). Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У відзиві на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заперечуючи проти позову, представник зазначив аналогічні доводи аргументам, наведеним Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у відзиві на позовну заяву. Крім того вказав про те, що основним документом , що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Просить у задоволенні позову відмовити.
На виконання ухвали від 06.11.2023 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про уточнення позовних вимог.
Відтак, просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 за №092650005757 «Про пенсійне забезпечення гр.. ОСОБА_1 » та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 08.06.2023 про призначення йому пенсії за віком з урахуванням періодів роботи згідно його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.08.1981.
Також надав пояснення, відповідно до яких зазначає, що посилання відповідача на неточність в заповненні його трудової книжки є безпідставними, оскільки відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Просить суд позовні вимоги задовольнити.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги , встановив таке.
08.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 року № 092650005757 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обґрунтовуючи дану відмову відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Із даної відмови вбачається, що позивачу було враховано 18 років 9 місяців 24 днів страхового стажу, а для призначення пенсії за віком необхідно 30 років (а.с.8).
До страхового стажу не було зараховано:
- період роботи відповідно до трудової книжки, оскільки печатка Міністерства сільського господарства України на титульному аркуші (перша сторінка) не відповідає зазначеній даті видачі 12.08.1981 та відсутня інформація про реорганізацію підприємства,
- період проходження військової служби, оскільки у військовому квитку зазначена дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним - ІНФОРМАЦІЯ_1
Також вказано, що додатково потребують уточнення періоди роботи з 11.08.1981 по 06.11.1981 (дописано дату зарахування та номер і дату наказу на зарахування), з 15.04.1991 по 10.03.1995 (дописано дату звільнення та номер і дату наказу на звільнення, відсутній переклад печатки), з 20.06.2001 по 15.04.2002 (дописано номер і дату наказу на звільнення).
Позивач, не погоджуючись з даною відмовою пенсійного органу, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 1статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 48 Кодексу законів про працю України визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1(надалі по тексту також - Порядок №22-1) встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець передбачає єдину підставу для того, щоб вимагати від особи додаткові документи - у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, в інших випадках - орган ПФУ зобов'язаний зарахувати стаж на підставі записів трудової книжки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
З дослідження копії трудової книжки позивача слідує, що на титульному аркуші (перша сторінка) міститься дата видачі документу 12.08.1981.
Водночас суд встановив, що в ній вчинено запис № 2, який свідчить про прийняття ОСОБА_1 11.08.1981 на роботу трактористом третього класу в Рогатинському районному виробничому об'єднанні. Запис № 3 від 06.11.1981 здійснений про звільнення позивача у зв'язку із призовом на військову службу, п.2 ст. 36 КЗпП УССР. Дані записи засвідчені головою Яворським та скріплені печаткою Міністерства сільського господарства України. Разом з тим, на титульному аркуші наявний відтиск печатки Міністерства сільського господарства України з іншою назвою підприємства. Проте, відсутній запис про реорганізацію підприємства .
Відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Діюча на час заповнення спірного запису Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, передбачала, що у випадку виявлення неправильного або неточного запису в трудовій книжці виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де був внесений такий запис (п. 2.5). Якщо таке підприємство ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а випадку його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство (п.2.7) Виправлені відомості повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх роботі, яка фактично виконувалась , виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт ( п. 2.8). В розділах "Відомості про роботу", закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. При необхідності , наприклад, зміни запису відомості про роботу після вказівки відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться "Запис за № таким-то є недійсною (2.9)
Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993р., яка діє на теперішній час. Так, п. 2.8 Інструкції № 58 встановлено, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу, несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. У подальшому аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.
Органи Пенсійного фонду можуть надавати допомогу у пошуку та зборі необхідних документів. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду України від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 визначено, що відповідно до п.п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У даному випадку орган ПФУ при наявності сумніву у стажі роботи заявника може спрямувати відповідний запит на підтвердження такого стажу роботи.
Також суд дійшов висновку, що виявлена відповідачем відсутність запису про реорганізацію чи перейменування підприємства не спростовує наявність і правове значення запису №2 про прийняття на роботу.
Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинний діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Щодо підстав для зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби, суд зазначає, що відповідно до паспорту та трудової книжки дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відомості трудової книжки НОМЕР_2 від 12.08.1981 свідчать, що ОСОБА_1 з 10.11.1981 по 15.11.1983 дійсно проходив військову службу у лавах Радянської армії. Запис внесено , зокрема, на підставі військового квитка НОМЕР_3 .
Отже, допущена у військовому квитку описка щодо місяця народження позивача, не може слугувати підгрунтям для відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періоду проходження військової служби.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у Рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34).
Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 35).
У справі "Трегубенко проти України" (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення щодо ОСОБА_2 ), яке згадувалося вище, параграф 78).
У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо посилань відповідача про додаткову потребу уточнення періодів роботи з 11.08.1981 по 06.11.1981 (дописано дату зарахування та номер і дату наказу на зарахування), з 15.04.1991 по 10.03.1995 (дописано дату звільнення та номері дату наказу на звільнення, відсутній переклад печатки), з 20.06.2001 по 15.04.2002 (дописано номер і дату наказу на звільнення), суд зазначає таке.
При зверненні позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ним подано оригінал трудової книжки НОМЕР_4 , у якій містяться такі записи:
- № 2 на сторінці 2-3 про те, що у період з 11.08.1981 по 06.11.1981 позивач працював трактористом третього класу;
- № 16 на сторінці 10-11 про те, що у період з 15.04.1994 по 10.03.1995 позивач працював шліфувальником;
- № 26-27 на сторінці 18-19 про те, що у період з 20.06.2001 по 15.04.2002 позивач працював формувальником залізобетонних виробів по четвертому розряду. Дані записи скріплені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств. При цьому, достовірність вищенаведених записів сумніву не викликає.
Відтак, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, а відсутність підстави внесення записів, не може бути підставою для незарахування таких періодів роботи позивача до його страхового стажу.
У свою чергу, суд звертає увагу, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника чи учня здійснювати контроль за веденням обліку його документів про стаж роботи чи навчання. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах про стаж роботи. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
У той же час, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників'відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінивши наявні у справі докази, суд робить висновок, що відповідач-2, приймаючи рішення від 15.06.2023 за № 092650005757 у відмові в призначенні пенсії за віком зробив передчасний висновок про неможливість врахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи 11.08.1981 по 06.11.1981, з 15.04.1991 по 10.03.1995 , з 20.06.2001 по 15.04.2002.
За таких обставин, суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 за № 092650005757.
З приводу позовної вимоги зобов'язального характеру, варто звернути увагу на таке.
При вирішенні цього спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Окрім цього, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьев проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.06.2023 за №092650005757, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів роботи відповідно до його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.08.1981.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги належать до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір у розмірі 1073,60 грн, сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до платіжної інструкції від 31.10.2023, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 .
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2023 за №092650005757 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) від 08.06.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів роботи згідно з його трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 12.08.1981.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.