18 січня 2024 року
м. Рівне
Справа № 569/14530/22
Провадження № 22-ц/4815/99/24
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петришина Андрія Миколайовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року (ухвалене у складі судді Ковальова І.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
В обґрунтування позову вказує, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. 19 червня 2017 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 (надалі по тексту - договір дарування) між нею та ОСОБА_3 є фіктивним, укладеним з метою приховання вказаного майна від виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості.
Вказує, що укладаючи договір дарування, сторони не мали на меті реальне настання передбачених договором правових наслідків.
Просила суд:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А.;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з договором дарування квартири, укладеним 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , серія та номер 535, індексний номер: 35752594 від 19 червня 2017 року, приватним нотаріусом Круліковською О.А. Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власної номер 20989407 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно: об'єкт житлової нерухомості - квартиру загальною площею 41,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю позову. Під час судового розгляду справи було встановлено, що обдарована ОСОБА_3 намагалася досягти правового результату, а тому такий правочин не може бути фіктивним.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Петришин А.М. оскаржив його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі вказує, що укладаючи договір дарування, сторони правочину не передбачали реальне настання правових наслідків. Основною ціллю був фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
Вказує, що фактичної передачі та прийнятті дарунка не відбулося, а після укладення такого договору, ОСОБА_1 продовжувала володіти та користуватися квартирою АДРЕСА_1 .
Ні ключів від квартири, ні будинкову книгу з технічним паспортом та оригіналом договору дарування квартири ОСОБА_1 не передавала для ОСОБА_3 ..
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19 червня 2017 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. 19 червня 2017 року було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 535 договір дарування квартири між ОСОБА_1 (дарувальник) з однієї сторони та ОСОБА_3 (обдаровувана), з другої сторони, за умовами якого дарувальник подарувала обдаровуваній, а обдаровувана прийняла у дар належну дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 , безоплатно (а.с. 13).
19 червня 2017 року ОСОБА_3 уклала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 536, за яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму онуку - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
18 вересня 2017 року ОСОБА_3 уклала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С.С. та зареєстрований в реєстрі за № 2164, за яким належну їй на праві приватної класності квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 , а належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторне) серії НОМЕР_1 виданим 13 лютого 2020 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Позивачка ОСОБА_1 , вважає фіктивним договір дарування від 19 червня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. та зареєстровий в реєстрі за № 535 з тих мотивів, що вказаний договір було укладено з метою не допущення погашення боргу за рахунок цього майна за рішенням суду у справі № 569/7911/16-ц, без наміру фактичного передання майна за договором.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року по цивільній справі №569/7911/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу вбачається, що позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 776443,55 грн, що по курсу НБУ (на час подачі позову) становить 31195 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору за подання позову в розмірі 6890,00 грн. та подання заяви про забезпечення позову в розмірі 275,60 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Петришиним А.М. задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , розподілу судових витрат скасовано; додаткове рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року скасовано. ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 776443,55 грн., що еквівалентно 31195 доларів США відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 10335 грн. Понесені ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у сумі 7441,2 грн. та по оплаті правничої допомоги у сумі 10000 грн. віднесено на її рахунок.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та від 28 серпня 2020 року у справі № 190/914/17-ц (провадження № 61-1024св19).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору фіктивним, оскільки ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статтею 81 ЦПК України, не доведено, що ОСОБА_3 , укладаючи спірний договір, не мала наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема отримати у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Після укладення договору дарування квартири від 19.06.2017 року ОСОБА_3 двічі: 19.06.2017 року та 18.09.2017 року робила заповідальне розпорядження щодо вказаної квартири.
Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, письмовим попередженням від 12 січня 2020 року ОСОБА_3 зверталася до ОСОБА_1 з проханням звільнити квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 у десятиденний термін, оскільки там буде проживати її онука ОСОБА_2 зі своїми дітьми.
Вказане підтверджує, що обдаровувана ОСОБА_3 мала намір розпоряджатися набутим нею майном - квартирою АДРЕСА_1 на власний розсуд, а тому, як правильно встановлено судом першої інстанції, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петришина Андрія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2024 року.
Головуючий суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.