Справа №372/2578/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1153/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
11 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12022111230000568 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 10 березня 2023 року у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Українка Обухівського району Київської області, громадянина України, освіта середня, маючого на утриманні неповнолітню дитину, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого останній раз 29.05.2019 Обухівським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України, до 3 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений 21.09.2021року по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
Вироком Обухівського районного суду Київської області від 10 березня 2023 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді шести років позбавлення волі.
Час відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 22 травня 2022 року зарахувавши в строк відбуття покарання попереднє ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили.
Вирішено долю щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно вироку суду, 22.05.2022 близько 20 години 30 хвилин ОСОБА_7 , знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті неприязних відносин, що виникли внаслідок поширення ОСОБА_10 неправдивдивої, на думку обвинуваченого, інформації, маючи умисел провести з останньою виховну роботу шляхом вільного доступу зайшов до кімнати однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , де окрім нього перебував ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 .
Зайшовши до кімнати ОСОБА_7 наніс удар ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у відповідь наніс удар кулаком в обличчя обвинуваченого від чого останній присів на ліжко. Після чого діючи умисно, знаходячись в положенні обличчям до потерпілого, який у цей час також стояв, умисно наніс один удар ножем, який знаходився у його правій руці, в область черевної порожнини зліва останньому, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної стінки з пошкодженням брижи тонкої кишки, гемоперитоніуму, геморагічного шоку 3 ступеня.
Виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної стінки з пошкодженням брижи тонкої кишки, гемоперитоніуму, геморагічного шоку 3 ступеня утворились від дії предмета з колючо-ріжучими властивостями, за ступенем тяжкості комплекс ушкоджень в області живота відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
В подальшому, без розриву в часі, діючи умисно, коли до нього підійшов ОСОБА_12 знаходячись в положенні стоячи обличчям до потерпілого, умисно наніс один удар ножем, який знаходився у його правій руці в область грудної клітини зліва останнього, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки зліва з ушкодженням купола діафрагми зліва, колото-різаною раною лівої долі печінки, лівобічним гемо-пневмотораксом, гемоперитоніумом.
Виявлені у ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки зліва з ушкодженням купола діафрагми зліва, колото-різаною раною лівої долі печінки, лівобічним гемо-пневмотораксом, гемоперитоніумом утворились від дії предмета з колючо-ріжучими властивостями, за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, які виразилися в умисному нанесенні потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність вироку Обухівського районного суду Київської області нормам Конституції України, КПК України та судової практики, а також на порушення судом норм матеріального права, просить його змінити в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 , перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначити покарання у виді одного року позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що протокол огляду від 22.05.2022 не відповідає вимогам КПК України. Апелянт вказує, що як вбачається з рапорту від 22.05.2022 було отримано заяву №5359, в результаті опрацювання якої встановлено, що о 20 год. 40 хв. 22.05.2022 надійшло повідомлення на 102 про те, що в квартирі АДРЕСА_4 двоє людей з ножовим пораненням, заявник - тел. 103. Станом на, 22.05.2022 о 21 год. 20 хв. у працівників поліції не було підстав для проникнення до житла, передбачених ч. 3 ст. 233 КПК України, оскільки потерпілі вже перебували в Обухівській БЛІЛ.
Крім того, апелянт вказує, що на підставу законності проникнення до житла без ухвали слідчого судді сторона обвинувачення посилалася на заяву ОСОБА_10 від 22.05.2022, яка надала добровільну згоду на проникнення до житла, яке належить їй. Однак, відповідно до Інформаційної довідки з ДРРП №324876861 від 06.03.2023, власником квартири АДРЕСА_3 , являється ОСОБА_14 , а відтак ОСОБА_10 не має жодного відношення до вказаної квартири, не є її володільцем або користувачем, та не мала права надавати згоду працівникам поліції на проникнення до квартири без ухвали слідчого судді.
Також апелянт зазначає, що слідчі експерименти від 23.05.2022, 17.06.2022 та 27.06.202, які були проведені в квартирі АДРЕСА_3 на підставі заяви ОСОБА_10 про надання дозволу на проведення слідчий експериментів, отримані з грубими порушеннями КПК України та є недопустими доказами, оскільки ОСОБА_10 не являється ні власником, ні законним користувачем вищевказаної квартири, що підтверджується витягом з ДРРП. Стороною обвинувачення не надано жодного доказу правовстановлюючого документу, яким вона встановила належність даного нерухомого майна, саме свідку ОСОБА_10 .
Апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції, про те, що ОСОБА_10 в розумінні ст.ст.233, 240 КПК України є особою, яка володіє житлом - квартирою АДРЕСА_3 не ґрунтуються на жодному належному та допустимому доказі та є припущенням. Матеріали справи не містять жодного доказу про належність даної квартири ОСОБА_10 .
Крім того, апелянт зазначає, що протокол обшуку від 23.05.2022, який було проведено в квартирі АДРЕСА_5 є недопустимим доказом, оскільки його було проведено без ухвали слідчого судді та з грубим порушенням КПК України. Вказує апелянт, що навіть з врахуванням того, що проведений обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді від 23.05.2022, то такий обшук було проведено без достатніх правових підстав.
Також апелянт вказує, що безпідставним є висновок суду першої інстанції, що обвинувачений ОСОБА_7 перший наніс удар кулаком в область обличчя свідка ОСОБА_10 , а потерпілий ОСОБА_15 наніс удар в обличчя ОСОБА_7 з метою захисту своєї дружини, оскільки в матеріалах справи наявний висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якої у ОСОБА_10 відсутні будь-які тілесні ушкодження.
Крім того, апелянт зазначає, що незважаючи на відсутність достатньої кількості доказів, для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчинені будь-якого злочину, та перекваліфікацією судом дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, дії обвинуваченого невірно були кваліфіковані судом першої інстанції.
Апелянт вказує, що єдиним належним та допустимим доказом, який не викликає сумнів є покази обвинуваченого ОСОБА_7 , які є послідовними, логічними і незмінними з моменту його затримання.
Також апелянт зазначає, що висновок про наявність у обвинуваченого умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суд першої інстанції зробив без урахування роз'яснень п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», а також без аналізу забраних доказів у справі.
Крім того, апелянт вказує на відсутність умислу у обвинуваченого на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння, оскільки ОСОБА_7 не завдав жодної шкоди іншим присутнім свідкам - ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , що також вказує на відсутність у обвинуваченого мотиву на вчинення тяжких злочинів, оскільки як ОСОБА_10 так і ОСОБА_13 не заподіяли шкоди ОСОБА_7 та не несли своїми діями загрози життю чи здоров'ю обвинуваченому.
Також апелянт зазначає, що показання обвинуваченого, про те, що ОСОБА_11 під час нападу застосував до нього насильство, яке він оцінював як реальну загрозу для свого життя та здоров'я, підтверджуються наявними слідами тілесних ушкоджень, що підтверджуються довідкою виданою черговим лікарем приймального відділення КНП «Васильківської БЛІЛ» №586 від 23.05.2022, якою встановлено діагноз ОСОБА_7 - «Забій нижньої щелепи праворуч». Також апелянт вказує, що на підтвердження того, що обвинувачений сприймав загрозу своєму життю та здоров'ю, свідчить те, що площа кімнати в якій відбулася подія є надзвичайно малою, а саме 13,2 квадратних метра, при цьому у кімнаті знаходилося ліжко, шафа, стіл та стільці, що набагато зменшує вільний простір. Водночас, в кімнаті перебувало троє фізично розвинених, міцної статури чоловіків, яких обвинувачений раніше не знав, та які своїми діями проявили агресію до нього.
Крім того, апелянт вказує, що у даній ситуації обвинувачений ОСОБА_7 діяв, захищаючись від протиправного посягання збоку ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які перебували у стані алкогольного сп'яніння, поводили себе агресивно, ОСОБА_11 здійснив на обвинуваченого раптовий напад, а ОСОБА_12 своїми діями погрожував застосуванням насильства, однак при цьому перевищив межі необхідної оборони умисно спричинивши потерпілим такої шкоди, у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту. За обставин, умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідно оборони обвинувачений має нести кримінальну відповідальність за ст. 124 КК України.
Також апелянт зазначає, що у мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України, визнаного судом доведеним, не зазначено конкретного мотиву та мети нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілим, хоча саме виходячи з мотивів та мети можливо відрізнити умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними в момент заподіяння від інших видів тілесних ушкоджень, зокрема, від нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, допитавши за клопотанням потерпілого ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_10 , вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України за обставин, викладених у вироку обґрунтовані сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.
Зокрема, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_11 , який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 22 травня 2022 року близько 21.00 години, він разом з дружиною ОСОБА_10 знаходились по місцю проживання в АДРЕСА_4 . Крім них в кімнаті знаходились ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Вони відпочивали, грали в телефони, вживали алкоголь в незначній кількості. Коли в двері постукали, він пішов відчиняти. До кімнати зайшов не знайомий йому на той час ОСОБА_7 і вдарив його дружину в обличчя. Він вдарив його у відповідь. Від удару обвинувачений присів на ліжко і наніс йому один удар в область живота. Що то був удар ножем він зрозумів згодом, коли побачив пошкодження. Вийшов з кімнати. Через незначний проміжок часу на вулицю вийшов обвинувачений.
Крім того, з показань потерпілого ОСОБА_12 , в суді першої інстанції вбачається, що 22 травня 2022 року зайшов до знайомих в гуртожиток в кімнату АДРЕСА_3 . В кімнаті проживають ОСОБА_11 з дружиною ОСОБА_10 .. В кімнаті також був ОСОБА_13 . Вони сиділи, розмовляли. Близько 21.00 години в двері постукали та ОСОБА_11 пішов відчиняти двері. До кімнати зайшов обвинувачений і зі словами «нема чого говорить» наніс ОСОБА_10 удар рукою в обличчя. ОСОБА_16 у відповідь наніс удар ОСОБА_7 , від якого той присів на ліжко. Коли обвинувачений у відповідь наніс удар ОСОБА_11 нахилився до нього та отримав удар в грудну клітину. Від удару він впав на стілець. ОСОБА_7 вийшов з кімнати. Рана була колото-різана, та він зрозумів, що обвинувачений спричинив її ножем. Жодних конфліктів між потерпілими та обвинуваченим не було, подія відбувалась швидко, без розриву в часі.
Аналогічні показання надав потерпілий ОСОБА_12 при допиті його і в суді апеляційної інстанції.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що ОСОБА_11 її чоловік. 22.05.2022 ввечері вони з ним знаходились по місцю проживання. В гостях у них цього вечора були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Коли близько 21.00 в двері кімнати постукали, чоловік пішов відчиняти. Вона чула, як ОСОБА_7 запитав чи вона вдома та підійшовши відразу до неї наніс удар в голову. ОСОБА_11 ударив його в обличчя і у відповідь отримав удар ножем. ОСОБА_17 хотів втрутитись і теж отримав удар ножем. Жодних конфліктів не було, чому обвинувачений прийшов до їх помешкання їй не відомо, будь-яких вимог чи погроз він не висловлював.
Такі ж показання свідок ОСОБА_10 надала і при допиті за клопотанням прокурора у суді апеляційної інстанції, лише, уточнивши, що ОСОБА_7 , підійшовши до неї, почав її ображати та відразу замахнувся на неї з метою нанесення удару та нахилився до неї, і тоді її чоловік - ОСОБА_11 , реагуючи на таку ситуацію, ударив ОСОБА_7 долонею по обличчю. При цьому, свідок вказала, що у чоловіка - ОСОБА_11 була травма руки, після якої долоня руки не згинається в кулак, тому удар ОСОБА_7 наносився саме долонею. Після цього, обвинувачений дістав ніж та наніс її чоловіку удар ножем в область черевної порожнини, і той вийшов у коридор, крикнувши нам «Обережно, ніж», після чого ОСОБА_7 повернувся до ОСОБА_12 та наніс йому удар ножем, в яку область вона вже не пам'ятає. При цьому, свідок вказала, що з приводу конкретизації всіх подій вона пам'ятала раніше краще все, тому і її показання в суді апеляційної інстанції, і в суді першої інстанції є правильними, просто, на даний час вона могла щось забути. Також свідок пояснила, що власником квартири АДРЕСА_3 , де трапились всі події та де в подальшому проводився огляд працівниками поліції, являється ОСОБА_14 - її мама, проте, фактично в цій квартирі постійно проживає вона з сім'єю, і тому сме вона надавала працівникам поліції згоду на проведення огляду.
Згідно показань свідка ОСОБА_13 , наданих в суді першої інстанції вбачається, що ввечері 22 травня 2022 року перебував у гостях у брата ОСОБА_11 та його дружини ОСОБА_10 в кімнаті АДРЕСА_3 . Крім них в кімнаті знаходився ОСОБА_12 .. Близько 21.00 в двері постукали, його брат пішов відчиняти. До кімнати зайшов наглядно знайомий йому обвинувачений, запитав у ОСОБА_18 , що кому вона говорила і вдарив її. ОСОБА_11 ударив його у відповідь, тоді ОСОБА_7 піднявся і ударив брата, той вийшов у коридор. Коли ОСОБА_17 встав, обвинувачений вдарив його в груди. ОСОБА_7 наніс один удар брату в бік, та один удар ОСОБА_12 в груди. Після чого вийшов з кімнати. Нанесення ударів відбулося швидко, а ні погрозами, а ні сваркою не супроводжувалось.
Свідок ОСОБА_19 , в суді першої інстанції пояснив, що на передодні 21 травня 2022 року ОСОБА_10 йому особисто хизувалася зв'язками в правоохоронних органах, при цьому показувала на телефоні фото ОСОБА_7 , та пояснювала, що розшукує його, щоб з ним розправитись. Про вказані події він повідомив ОСОБА_7 та його співмешканку ОСОБА_20 .
Свідок ОСОБА_20 , в суді першої інстанції пояснила, що проживає разом з обвинуваченим, 21 травня 2022 року вони зустріли ОСОБА_21 , який повідомив їм, що бачив ОСОБА_10 , яка на телефоні показувала фото ОСОБА_7 та повідомила, що шукає його для розправи при цьому наголошувала на впливових зв'язках у правоохоронних органах. 22 травня 2022 року ОСОБА_7 ввечері кудись ненадовго вийшов, а коли повернувся в нього на обличчі була гематома. Пізніше він розповів їй, що ходив до ОСОБА_22 додому, щоб засвідчити своє виправлення, однак там зазнав нападу, злякався та наніс тілесні ушкодження потерпілим.
Показання зазначених свідків та потерпілих суд першої інстанції, дослідивши в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, безпосередньо сприймаючи їх, обґрунтовано визнав допустимими та достовірними, оскільки вони отримані з дотриманням вимог КПК України, є логічними, послідовними і такими, що узгоджуються між собою, а також підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, зокрема щодо обставин події, що відбулись та дійшов вірного висновку, що вони повністю узгоджуються з іншими, долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду, письмовими доказами, які доповнюють один одного та в своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Також, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, зокрема:
-витягами з ЄРДР №12022111230000568 від 22.05.2022 року з якого вбачається, що 22.05.2022 близько 20.40 в квартирі АДРЕСА_3 невстановлений чоловік наніс ножем тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_11 та ОСОБА_12
-протоколом огляду місця події від 22.05.2022 року з фототаблицею до нього, на якому зафіксована обстановка в житловій кімнаті АДРЕСА_3 , яка є місцем події;
- протоколом обшуку від 23.05.2022 року за місцем проживання обвинуваченого у квартирі АДРЕСА_6 ;
-протоколом проведення слідчого експеременту від 24.05.2022 року за участю ОСОБА_7 згідно якого обвинувачений відтворив події, які мали місце 22.05.2022 року близько 20.40 години в кімнаті АДРЕСА_3 за участі його та потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ОСОБА_10
-висновком судово-психіатричного експерта №131 від 25.05.2022, згідно якого ОСОБА_7 страждав під час скоєння інкримінованих дій на емоційно-нестійкий розлад особистості, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру обвинувачений не потребує;
-протоколом №263 від 23.05.2022 року медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння згідно якого ОСОБА_7 перебуває у стані алкогольного сп'яніння;
-довідками «Обухівської БЛІЛ» №447 та №448 від 23.05.2022 про госпіталізацію ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до приймального відділення лікарні, діагнози потерпілих та стан здоров'я;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.06.2022 згідно опису до якого з Обухівської БЛІЛ на підставі ухвали слідчого судді Обухівського районного суду вилучено медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_11 ;
- висновком експерта №72 від 23.06.2022 з якого встановлено, що у ОСОБА_11 виявлені тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної стінки з пошкодженням брижі тонкої кишки, гемоперитоніуму, гемарогічного шоку 3 ст. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії предмета з колючо-ріжучими властивостями, за ступенем тяжкості комплекс ушкоджень в області живота відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння. До тіла потерпілого було заподіяне одне прикладання сили в верхню центральну частину черевної стінки з направленням травмуючої сили спереду назад;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.06.2022 згідно опису до якого з Обухівської БЛІЛ на підставі ухвали слідчого судді Обухівського районного суду вилучено медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_12 ;
- висновком експерта №77 від 30.06.2022 з якого встановлено, що виявлені у ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки зліва з ушкодженням купола діафрагми зліва, колото-різаною раною лівої долі печінки, лівобічним гемо-пневматораксом, гемоперитоніумом. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії предмета з колючо-ріжучими властивостями, за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння. До тіла потерпілого було заподіяне одне прикладання сили в ліву передньо-бокову поверхню нижньої третини грудної клітини з направленням травмуючої сили зліва направо, спереду назад та дещо згори до низу;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.07.2022 згідно якого ОСОБА_23 (конс'єрж гуртожитку) впізнала на фото 3 ОСОБА_7 , як особу яка 22.05.2022 близько 20.10-20.20 зайшов у під'їзд будинку АДРЕСА_7 та пішов до квартири АДРЕСА_8 ;
- протоколом проведення слідчого експеременту від 23 травня 2022 за участю ОСОБА_10 з відеозаписом до нього;
- протоколом проведення слідчого експеременту від 23 травня 2022 за участю ОСОБА_13 з відеозаписом до нього;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.05.2022 згідноя кого ОСОБА_13 на фото №3 впізнав особу ( ОСОБА_7 ), як чоловіка який наніс удар його брату ОСОБА_11 та знайомому ОСОБА_12 22 травня 2022 близько 20.30 по місцю проживання його брата ОСОБА_13 в квартирі АДРЕСА_3 ;
- протоколом огляду речей від 17.06.2022 року згідно якого у наданій потерпілим ОСОБА_11 футболці з довгим рукавом в яку він був одягнутий 22.05.2022 близько 20.30 передня частина має «С-образний» розріз розміром 3 см.;
- протоколом проведення слідчого експеременту від 17 червня 2022 року за участю потерпілого ОСОБА_11 з відеозаписом до нього;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 17.06.2022 згідно якого ОСОБА_11 на фото №3 впізнав ОСОБА_7 , який наніс йому ножове поранення 22.05.2022 близько 20.30 по місцю його проживання;
- протоколом огляду речей від 24.06.2022 року з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_12 надав для огляду куртку в яку він був одягнутий 22.05.2022 близько 20.30 години в нижній частині біля лівої кишені якої міститься наскрізне пошкодження тканини довжиною близько 1,5 см.;
- протоколом проведеня слідчого експеременту від 27.06.2022 за участю потерпілого ОСОБА_12 з відеозаписом до нього;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.06.2022 згідно якого ОСОБА_12 впізнав на фото №3 особу ( ОСОБА_7 ), який наніс йому та ОСОБА_11 ножове поранення 22.05.2022 близько 20.30 в квартирі АДРЕСА_3 ;
- висновком судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/111-22/18444-БД від 15.07.2022 відповідно до якого встановлено ДНК профіль зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_11 ;
- висновком судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/111-22/18447-БД від 15.07.2022 відповідно до якого встановлено ДНК профіль зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_12 ;
- висновком судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/111-22/18451-БД від 28.07.2022;
- висновком судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/111-22/18450-БД від 18.07.2022;
-висновком експерта-імунолога №117 від 21.07.2022 року згідно якого на вилучених при обшуку ОСОБА_7 кросівках виявлена кров;
- висновком експерта-імунолога №120 від 21.07.2022 року згідно якого на штанах спортивних темно-синього кольору, які були вилучені при обшуку ОСОБА_7 виявлена кров людини;
-протоколом проведення слідчого експерименту від 17.08.2022 за участю ОСОБА_7 з відеозаписом до нього.
Наведений комплекс доказів судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку, йому надана відповідна оцінка, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності. Зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей, а тому суд першої інстанції правильно обґрунтував ними доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненому та вірно кваліфікував дії за ч.1 ст. 121 КК України.
При цьому, судом першої інстанції, за результатами судового розгляду, правильно надана оцінка показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , який частково визнав свою вину, зокрема, не заперечував, що наніс удар ножем потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , однак вказав, що після нанесення йому удару у височну частину голови він присів на одне коліно, дістав з кишені складаний ножик, який на випадок носить з собою і коли ОСОБА_11 нахилився він викинув руку з ножиком в його бік та відчув, що ніж плотно зайшов в тіло потерпілого. В цей момент він побачив, що до нього нахилився ОСОБА_12 , тоді він машинально наніс і йому удар ножем по тілу. Після цього залишив кімнату та на вулиці зрозумів, що знову скоїв злочин. Про вчинене шкодує. Зазначав, що наміру наносити тілесні ушкодження, а тим більше спричинити смерть потерпілим не мав. Якщо він мав намір позбавити потерпілих життя йому для цього перешкод не було. Вважав, що спрацював інстинкт самозбереження, а тому його дії слід кваліфікувати по ст.124 КК України.
На думку колегії суддів, суд обґрунтовано визнав, що показання обвинуваченого щодо відсутності у нього умислу на заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень спростовуються зібраними у справі та дослідженими в ході судового розгляду, доказами, з чим погоджується і колегія суддів.
Що стосується доводів у апеляційній скарзі захисника про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України та про необхідність перекваліфікації його дій за ст. 124 КК України, оскільки обвинувачений діяв захищаючись від протиправного посягання збоку ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які перебували в стані алкогольного сп'яніння, поводили агресивно, а ОСОБА_11 здійснив на обвинуваченого раптовий напад, тоді як ОСОБА_12 своїми діями погрожував застосуванням насильства, однак при цьому перевищив межі необхідної оборони умисно спричинивши потерпілим такої шкоди, у виді тяжких тілесних ушкоджень, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту, то такі доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.
Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони є обов'язковою умовою.
Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке повинно бути наявним, дійсним, реальним, а не в уяві особи, тобто таким, що фактично розпочалося і ще не закінчилося. Як правило, виявляється воно в активних діях особи, що здійснює посягання: застосуванні або загрозі застосування насильства, намаганні протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій тощо.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Колегія суддів зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки в разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
На відміну від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України) визначальним для кваліфікації дій особи за ст. 124 КК України є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного, зокрема, у стані необхідної оборони. Крім того, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної або уявної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Водночас, у цьому кримінальному провадженні, виходячи із обставин, встановлених судом першої інстанції, не вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 , застосував таку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров'ю обвинуваченого ОСОБА_7 .
При цьому, навіть з урахуванням показань свідка ОСОБА_10 , наданих нею в суді апеляційної інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не наносив їй удар, а зайшовши у кімнату одразу почав її ображати та підійшовши до неї, замахнувся на неї, за що отримав удар долонею руки від її чоловіка ОСОБА_11 , виходячи зі змісту поняття необхідної оборони, не створювало у обвинуваченого відповідного стану. Оскільки посягання потерпілого ОСОБА_11 , який, знаходячись вдома та захищаючи свою дружину долонею наніс удар обвинуваченому, не створювало ознак реального суспільно небезпечного посягання і не було таким, що не можна було відвернути у інший спосіб, не використовуючи ніж та не заподіюючи потерпілому ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження. При цьому даних, що ОСОБА_12 взагалі застосував фізичну силу або вчинив інші агресивні дії, які могли б становити реальну загрозу життю або здоров'ю обвинуваченого, матеріали кримінального провадження не містять
У той же час, сукупність відомостей про характер та локалізацію тілесних ушкоджень потерпілим: одному в область черевної порожнини, іншому в область грудної клітини, внаслідок чого їм було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, знаряддя вчинення злочину, яке обвинувачений приніс з собою, поведінку потерпілих та обвинуваченого, а також подальшу поведінку ОСОБА_7 після вчинення злочину, який не викликав швидку медичну допомогу та втік з місця вчинення злочину, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_7 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі тих, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим без конкретизації ступеню їх тяжкості, при цьому він усвідомлював значення своїх дій, керував ними, що підтверджується висновками експертизи, і такі дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, або перевищення її меж.
Зважаючи на такі обставини, доводи сторони захисту про перебування обвинуваченого в момент вчинення інкримінованих дій у стані необхідної оборони, не знайшли свого підтвердження, а тому висновки суду, що визначальним у поведінці обвинуваченого було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілим, хоч і без конкретизації ступеню їх тяжкості, і такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, мають протиправний характер і повинні розцінюватись на загальних підставах, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Те, що обвинувачений, як зазначає захисник, жодних відносин з потерпілими не мав та був лише наглядно знайомим, жодним чином не спростовує умислу обвинуваченого ОСОБА_7 на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , який виник під в ході конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про недопустимість протоколу огляду місця події від 22.05.2022, зважаючи на те, що вказану слідчу дію було проведено всупереч порядку передбаченому кримінальним процесуальним законом, а саме без ухвали слідчого судді та добровільної згоди власника квартири і у час коли потерпілі вже перебували в Обухівській БЛІЛ, то вони є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, підставою для огляду місця події (житла) стало повідомлення о 20 год. 40 хв. 22.05.2022 про заподіяння двом особам, ножового поранення в грудну клітину. З метою перевірки вказаної інформації та з'ясування події, що відбулася, було здійснено огляд місця події 22.05.2022 о 21 год. 20 хв. в квартирі АДРЕСА_3 , отже зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалась з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду.
Більш того, ОСОБА_10 , яка є дочкою власниці квартири і яка там постійно проживає надала письмову згоду на огляд даної квартири, де було заподіяно її чоловіку ОСОБА_11 та знайомому ОСОБА_12 тілесні ушкодження, що у колегії суддів не викликає жодних сумнівів про добровільність надання такої згоди. З протоколу огляду вбачається, що ця слідча дія відбувалась за участі двох понятих, а також ОСОБА_10 , яка на законних підставах проживає в цій квартирі. Учасники цієї слідчої дії будь-яких зауважень до протоколу огляду не вносили, що підтверджується їх підписами.
23.05.2022 ухвалою слідчого судді за клопотанням заступника начальника відділення СВ Обухівського РІП ГУНП в Київській області на вилучені у ході проведення огляду в даній квартирі предмети, які є предметами, що зберегли на собі його сліди або містяться інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження було накладено арешт.
Згідно із ч.3 ст. 233 КПК України слідчий має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
В ході проведених оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення місця перебування особи, яка може мати причетність до вчинення даного кримінального правопорушення було встановлено, що цією особою є ОСОБА_7 , і його місцеперебування - АДРЕСА_2 , у зв'язку із чим, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення, а також встановлення місцезнаходження ОСОБА_7 23.05.2022 в даній квартирі був проведений невідкладний обшук, в ході якого було виявлено ОСОБА_7 , а також речі та документи.
Відповідно до протоколу обшуку від 23.05.2022 дана слідча дія відбувалась за участі двох понятих, з використанням технічних засобів фіксації. Учасники цієї слідчої дії та поняті жодних зауважень до протоколу обшуку не вносили, засвідчивши його своїм підписом.
Цього ж дня, а саме 23.05.2022 ухвалою слідчого судді за клопотанням заступника начальника відділення СВ Обухівського РІП ГУНП в Київській області про проведення обшуку в межах кримінального провадження №12022111230000568, узаконено проведення вказаної слідчої дії та встановлено, що у органа досудового розслідування були достатні підстави вважати, що до отримання ухвали слідчого судді на обшук вказаного приміщення, виявлені речі, які матимуть важливе значення речових доказів у кримінальному провадженні, могли бути знищені або переміщенні у інше місце.
Таким чином, огляд місця події від 22.05.2022 та обшук від 23.05.2022 здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а докази отриманні в результаті проведення зазначеної слідчої дії, є належними та допустимими, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Також, не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про те, що слідчі експерименти від 23.05.2022, 17.06.2022 та 27.06.202, проведені в квартирі АДРЕСА_3 , з грубими порушеннями КПК України та є недопустимими доказами, у зв'язку з тим, що ОСОБА_10 , яка надавала дозвіл, не являється ні власником, ні законним користувачем вищевказаної квартири, оскільки наведені слідчі експерименти були проведені на підставі заяв про надання дозволу на їх проведення ОСОБА_10 , яка проживає в даній квартирі та користується нею на законних підставах, оскільки дана квартира належить її матері, про що ОСОБА_10 підтвердила в суді апеляційної інстанції.
Отже, всупереч доводам сторони захисту, судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
При перевірці матеріалів кримінального провадження, будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування вироку суду не встановлено, а сукупність зібраних у справі та належним чином досліджених у судовому засіданні доказів, які доповнюють один одного та у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, на переконання колегії суддів повністю спростовують доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 124 КК України.
Відповідає вимогам статті 65 КК України і призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання, розмір якого обраний з урахуваннямхарактеру та ступеню тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ч.5 ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, обставини кримінального правопорушення, їх наслідки, дані про особу потерпілих та обвинуваченого, який систематично притягується до кримінальної відповідальності, має неповнолітню дитину, офіційно не працевлаштований, характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, наявність обставин, які обтяжують покарання, а саме, вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану та в стані алкогольного сп'яніння. Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів, в межах, установлених санкцією інкримінованої статті, відповідно до положень КК України, з яким погоджується і колегія суддів.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_7 , а також про безпідставність доводів апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 10.03.2023 у кримінальному провадженні №12022111230000568 щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали суду.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4