10 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 строком на 60 днів, тобто до 30.12.2023 року включно, -
На розгляді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №62022170020000257 від 14.04.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2023 року задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 днів, тобто до 30.12.2023 року включно.
Також, цією ухвалою залишено без задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на менш суворий запобіжний захід.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2023 року про продовження тримання під вартою ОСОБА_8 строком до 30.12.2023 року включно.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 177 КПК України та положень викладених у судових актах Європейського суду з прав людини, а тому вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому вказує, що клопотання прокурора не містить належного обґрунтування існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема у клопотанні не наведено доказів на підтвердження зазначених ризиків, а суд не наділений правом переймати на себе повноваження сторони обвинувачення доводити існування ризиків і вишукувати докази на їх підтвердження. Жоден з доданих до клопотання прокурора документів не доводить факту існування події кримінального правопорушення, що свідчить про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак судом першої інстанції не враховані аргументи сторони захисту щодо необґрунтованості обвинувачення та не надано оцінку належності, допустимості та достовірності наданих доказів.
Також зазначає, що наведені прокурором ризики не підкріплені жодними доказами, зокрема ризик переховування ОСОБА_8 є необґрунтованим, оскільки останній має міцні соціальні зв'язки, на його утриманні перебувають неповнолітні діти та батьки похилого віку, крім того на теперішній час кордони України закриті для чоловіків, які підлягають мобілізації. Ризик знищення, схову, спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є безпідставним, оскільки прокурор не зазначає, які саме речі або документи можуть бути знищені, сховані або спотворенні, крім того прокурор та слідчий мали би вжити заходів для збереження цих речей або документів. Ризики того, що ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується не існують, і прокурор не навів жодного конкретного припущення вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційної скарги; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданої захисником апеляційної скарги, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції; перевіривши матеріали контрольного провадження №1-кп/761/3294/2023 (справа №953/5843/23) стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 15.09.2023 року під час розгляду кримінального провадження №62022170020000257, у якому ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України, прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , посилаючись на наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому злочинів в умовах воєнного стану та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а менш суворі запобіжні заходи, на думку прокурора, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
За змістом положень ч.1 та ч.2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Вирішуючи питання за клопотанням прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, в тому числі: вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, а також те, що відповідно до ч.2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При цьому, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Також суд вказав, що ОСОБА_8 судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.09.2023 року продовжено строк тримання його під вартою до 13.11.2023 року включно.
Згідно матеріалів клопотання прокурора вказаний запобіжний захід був застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів, зокрема у державній зраді, тобто діянні умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану; у самовільному залишенні місця служби без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби); у непокорі, тобто іншому умисному невиконанні наказу, вчиненій в умовах воєнного стану, з врахуванням даних про його особу при наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції зазначив, що відповідно до вимог ч.ч. 6, 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до особи, у тому числі військовослужбовця, яка підозрюється, зокрема у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 111, 402, 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому суд врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, обставини вчинення кримінальних правопорушень, а саме в умовах воєнного стану, а також дані про особу обвинуваченого та дійшов висновку, що з метою дотримання належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно продовжити йому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки продовжуються існувати ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду, незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, а також наявність ризиків щодо продовження обвинуваченим протиправної діяльності, а будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання та продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стороною захисту не надано, у зв'язку з чим, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, а тому суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 .
Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Крім того, згідно практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя.
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Таким чином, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, пославшись на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, оскільки конкретні обставини кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України, які згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжкого злочинів, та тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, з урахуванням існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, свідчить про неможливість скасування обраного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів, а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, кримінальне правопорушення, зокрема передбачене ч.2 ст. 111 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , в умовах запровадження в Україні воєнного стану має досить високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, а тому з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування обраного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про що ставиться питання в апеляційній скарзі його захисника.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що клопотання прокурора не містить належного обґрунтування існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та у клопотанні не наведено жодних доказів на їх підтвердженні, колегія суддів вважає безпідставними оскільки у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_8 та встановлена наявність ризиків, визначених ч.1 ст. 177 КПК України.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжкого злочину, а також тяжкість покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим в інкримінованих злочинах, свідчить про можливість вчинення ОСОБА_8 дій щодо переховування від суду з метою уникнення можливого покарання і такий ризик є реальним та дійсним.
Крім того, оскільки розгляд даного кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 перебуває на стадії дослідження доказів, і зазначені у клопотанні прокурора свідки у даному кримінальному провадженні, показання яких суд має сприймати безпосередньо, не допитувалися, обвинувачений ОСОБА_8 шляхом залякування, підкупу чи іншим способом може вчиняти вплив та таких осіб, з метою зміни ними своїх показань, з огляду на займану посаду в СБ України та те, що останній є діючим співробітником і не відсторонений від посади, про що також обґрунтовано зазначив суд у своєму рішенні.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупність вказаних обставин вказує на наявність ризиків продовження ОСОБА_8 протиправної діяльності, а тому враховуючи ступінь тяжкості та суспільної небезпеки інкримінованих йому кримінальних правопорушень, високий ступінь встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 .
Що стосується посилання захисника на те, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, на його утриманні перебувають неповнолітні діти та батьки похилого віку, крім того на теперішній час кордони України закриті для чоловіків, які підлягають мобілізації, то вказані обставини з урахуванням наявності вищенаведених ризиків, не можуть слугувати безумовною підставою для скасування обраного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду даного кримінального провадження та запобігти вказаним ризикам.
За викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою та належним чином вмотивованою і підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційній скарзі його захисника, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 днів, тобто до 30.12.2023 року включно- без зміни.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3