про відмову у відкритті касаційного провадження
17 січня 2024 року
м. Київ
справа №320/9413/23
адміністративне провадження № К/990/44689/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стрелець С.Г. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року
у справі №320/9413/23
за позовом ОСОБА_1
до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з того, що при визначенні розміру посадового окладу судді на підставі статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 (справа №1-8/2016) в якості розрахункової величини підлягає застосуванню мінімальна заробітна плата;
- зобов'язати Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці передбачену Розділом II Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонд України від 25 січня 2008 року №3-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 6- 1 від 07 червня 2019 року), довідку про суддівську винагороду, обраховану на підставі статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 (справа №1-8/2016), із застосуванням при визначенні посадового окладу в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2023 року в розмірі 6700 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 29 грудня 2023 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 непогоджується з ухваленими судовими рішеннями з підстав неправильного застосування положень статей 130, 151-2 Конституції України, частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, частини третьої статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України", пункту 3 розділу II "прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законожавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, статті 10 Закону України "Про оплату праці", а також порушення судами положень частини четвертої статті 246, підпункту "в" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 322 КАС України.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних підстав, передбачених частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі №320/9413/23 та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №320/9413/23.
Загалом мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими керувалися ухвалюючи рішення у даній справі, відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №820/1853/17, від 30 січня 2019 року у справі №805/2089/17-а, від 24 квітня 2019 року у справі №812/727/17, про що і було зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18, вирішуючи спір щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-XII, дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права в часі, у зв'язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату. Після набрання чинності цим Законом положення статті 37 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
До того ж, враховуючи, зокрема і конституційні гарантії, якими наділений суддя відповідно до статті 126 Конституції України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а, вирішуючи спір щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу зазначила, що з прийняттям Закону №1774-VIII в Україні змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, але й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовували як розрахункову величину мінімальну заробітну плату.
Колегія суддів також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у цій справі наголосила на відсутності порушень конституційних гарантій позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених Законом №1774-VIII змін.
Аналогічного висновку за результатами аналізу положень Закону №1774-VIII в частині визначення розрахункової величини під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 13 травня 2020 року у справі №0640/3835/18.
Так, аналогічно вирішено спори, які стосуються соціального захисту, більше ніж у 40 справах Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 03 серпня 2023 року у справі №140/10530/20, від 15 листопада 2023 по справі №640/21192/18, від 21 грудня 2023 року у справі №520/8060/19 (щодо необхідності обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року) та від 22 грудня 2020 року у справі №320/2819/19, від 23 грудня 2020 року у справі №520/3563/19, від 30 грудня 2020 року у справі №П/811/838/17 (щодо розрахунку суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року).
Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 01 червня 2020 року у справі №389/1782/17 щодо оскарження розміру грошової компенсації за продовольчий пайок, також керувався положеннями Закону №1774-VIII та наголосив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності вказаного Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у справах №240/4946/18 та №200/9195/19-а, де Судом спеціально здійснено аналіз положень Закону №1774-VIII, наголошено, що вказаний Закон підлягає безумовному застосуванню під час вирішення правовідносин, у яких постає питання обрання прожиткового мінімуму на відповідний рік, як розрахункової величини для обрахунку розмірів тих чи інших виплат, де раніше застосовували як розрахункову величину мінімальну заробітну плату.
Колегія суддів також вказує, що положення Закону №1774-VIII наразі є чинними, не скасовувалися та на предмет відповідності Конституції України не оцінювалися Конституційним Судом України. При цьому, Суд також враховує, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем у касаційній скарзі не доведено неправильного застосування судами положень статей 130, 151-2 Конституції України.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не наведені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 17 березня 2020 року у справі №580/1844/19, від 28 липня 2021 року у справі №480/4002/19.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі №320/9413/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа