Справа № 420/31270/23
17 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 17.11.2023 року позов залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків позову.
23.11.2023 через систему «Електронний суд» на виконання ухвали суду від 17.11.2023 року, надійшла від представника позивача - адвоката Марченко В.В. позовна заява з додатками, в якій позивач просить суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо застосування при перерахунку пенсії йому - ОСОБА_1 , з 01.03.2023 обмеження перерахованої пенсії максимальним розміром; - зобов'язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату з 01.03.2023 пенсії йому - ОСОБА_1 , без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Також позивач просить стягнути з ГУ ПФУ за рахунок бюджетних асигнувань на його користь судові витрати у розмірі 1073,60 грн по сплаті судового збору та сплаченого фіксованого гонорару у розмірі 8000 гривень за договором про надання правової допомоги.
Позивач зазначив, що він є пенсіонером, який отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ).
Згідно з копією Перерахунку пенсії станом на 01.03.2023, який було надано у відповідь на адвокатський запит, йому проведено перерахунок пенсії з 01.03.2023, проте застосовані обмеження максимального розміру пенсії та розмір пенсії склав 20930 грн. Позивач вважає, що таки дії ГУ ПФУ протиправними, оскільки рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 28.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у порядку ст.262 КАС України.
Ухвалою суду від 29.12.2023 року витребувані у позивача належним чином засвідчену копію документа у підтвердження його статусу як особи з інвалідністю 2 гр.
Представник ГУ ПФУ надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що Головним управлінням обґрунтовано розмір пенсії позивача обмежений максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність .
Обмеження максимального розміру пенсії застосовано, оскільки починаючи згідно із ст. 2 згідно Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався.
Представник відповідача вважає, що посилання позивача на Рішення Конституційного суду України у справі № 7-рп/2016 від 20.12.2016 є безпідставним, оскільки ним визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ саме в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 № 911-VII, однак редакція Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” залишилась діючою, тому обмеження застосовані правомірно. Вказане на думку представника підтверджено судовою практикою.
Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ ПФУ витрат на гонорар у розмірі 8000 грн. та судового збору у розмірі 1073,60, то представник відповідача зазначив, що розмір гонорару не відповідає складності справи та іншим передбаченим законодавством складовим, відсутні підтверджуючі документи понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Зазначає, що стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України та суперечитиме нормам чинного законодавства. Представник відповідача просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України №2262-ХІІ у розмірі 80% грошового забезпечення, обчисленого для призначення пенсії.
Згідно перерахунку пенсії від 26.10.2022 підсумок пенсії позивача склав 19996,65 грн. Підстава перерахунку - первинне призначення пенсії ( а.с. 11)
Згідно перерахунку пенсії з 01.03.2023 позивачу перераховано пенсію, розмір якої склав з урахуванням підвищень, надбавок, доплат - 24426,85, проте до виплати визначено та виплачується 20930,00грн, тобто пенсія обмежена десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 12)
Позивач вважає таки дії відповідача протиправними та звернувся до суду з позовом.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Позивачу пенсія по інвалідності призначена з підстав, на умовах та у розмірі встановлених статтями 18,21 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за цим Законом).
Статтею 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Так, ст. 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано ст.63 Закону №2262-ХІІ, згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком №45, повідомляють орган ПФУ.
Позивачу здійснений перерахунок пенсії з 01.03.2023 року на підставі постанови КМУ від 24.02.2023р. № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” розмір склав з надбавками, доплатами 24426,85грн, проте до виплати визначено 20930грн, тобто при здійсненні перерахунку пенсії ГУ ПФУ обмежив пенсію десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування до перерахованої пенсії позивача обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, оскільки положення ч.7 ст.43 Закону України № 2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положенням ч.7 ст.43 Закону України № 2262-ХІІ, тобто з 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону є такими, що втратили чинність.
При цьому вказаний висновок суду зроблений на підставі висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України повинні бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вказані висновки сформовані в постановах Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №620/1285/19, від 09.11.2020 року у справі №813/678/18, від 09.02.2021 року у справі №640/2500/18 та полягає у наступному.
Закон України №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом .
Згідно із Законом України від 24.12.2015 № 848-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 43 Закону № 2262-XII доповнено частиною 7 про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016року.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016№ 7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 не чинною є ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Внесені Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Закон України №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося ч.7 ст. 43 Закону України №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону України №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону України №2262-XII.
Застосування положень Закону України №3668-VI по відношенні до військовослужбовців фактично зводить нінащо наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду викладену у зазначених представником відповідача постановах, оскільки справи не є релевантними до спірних правовідносини у даній справі. Зокрема, в постанові від 21.05.2021 року по справі №347/2083/16 позивач отримував також щомісячне довічне грошове забезпечення судді.
Крім того, суд виходить також з того, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено поняття пенсії та пенсіонера. Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 4 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Їм надається також право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом, незалежно від місця проходження військової служби.
Таким чином, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з преамбулою цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Отже, преамбула Закону №2262-ХІІ та її норми, а також норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмежовують поняття пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які визначаються з грошового забезпечення, та надання інших соціальних гарантій (підвищення пенсії, доплати до пенсії тощо), яких військовий пенсіонер не може бути позбавлений суб'єктом владних повноважень.
Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією №3014-0654-1429-8551 від 13.11.2023 (а.с. 7).
Проте судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ гр та відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.26 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Частинами 4-7 ст.134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи адвокатом Марченко В.В. до суду надані копії документів, укладених між ОСОБА_1 та адвокатом Марченко В.В.: - договору про надання правової допомоги від 23.09.2023; - фіскальний чек №1558266930 від 13.11.2023 року (а.с. 13-17)
Згідно з п.3.1. договору про надання правової допомоги від 23.09.2023 сторони домовились, що за надання правової допомоги гонорар адвоката у фіксованому розмірі становить 8000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву представник позивача не погоджується зі встановленою сумою та зазначав, що розмір гонорару не відповідає складності справи, а також відсутні підтверджуючі документи понесених позивачем витрат на правничу допомогу (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Дослідивши зміст наданих адвокатом доказів, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, складність справи, об'єму наданих послуг, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг позивачу у даній справі, з огляду на наступне.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд вважає необхідним врахувати наступні висновки Верховного Суду.
Так, у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Таким чином витрати на правничу допомогу мають бути фактичними в розрізі реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а їх розмір повинен бути обґрунтований та документально підтверджений.
Справа відповідно до п.3. ч.6 ст. 12 КАС України, є незначної складності. Розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, дана категорія справ має сталу судову практику щодо їх розгляду.
При цьому особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які є реальними, необхідними, фактичними та доведеними належними доказами.
Враховуючи фактичний об'єм наданих адвокатом Марченко В.В. послуг, в розрізі критеріїв їх реальності та необхідності, складність справи, суд дійшов висновку, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 1000,00 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ на користь позивача.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 обмеження перерахованої пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату з 01.03.2023 пенсії (з надбавками, доплатами, індексацією) ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1000, 00 грн (одна тисяча грн 00 коп)
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва