18 січня 2024 року м. Житомир справа № 240/28129/23
категорія 111031101
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового рішення-повідомлення та податкової вимоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004408-2411-0617 від 20.02.2023 та податкової вимоги №0003240-1306-0630 від 05.04.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що контролюючим органом безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно (будівлю телятника) відмінне від земельної ділянки на суму 25360,92 грн, оскільки при нарахуванні податкового зобов'язання по даному об'єкту оподаткування було застосовано ставку податку в розмірі 0,36 % від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року, замість зниженої ставки податку для об"єктів сільськогосподарського призначення у розмірі 0,01 % від мінімальної заробітної плати. Окрім цього, позивач зазначає, що грошове зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 41240,52 грн, що вказане в податковій вимозі № 0003240-1306-0630 від 05.04.2023 про сплату боргу, не є узгодженим, оскільки Головне управління ДПС у Житомирській області на підставі свого рішення № 9798/6/06-30-24-04 від 26.04.2023 відкликало та визнало скасованими податкові повідомлення - рішення (форми "Ф") за 2020 рік № 0835881-2407-0617 від 29.11.2021 в сумі 17830,44 грн та за 2021 рік № 0010048-2407-0617 від 27.01.2022 в сумі 23410,08 грн.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю та безпідставністю. Відзив мотивовано тим, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статус будівлі сільськогосподарського призначення не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Разом з тим зазначає, що позивач не являється сільськогосподарським товаровиробником та не використовує власне нерухоме майно безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому підстави для застосування пп. "ж" п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України відсутні. Також зазначено, що податкова вимога, в силу приписів статті 60 Податкового кодексу України, вважається відкриканою (скасованою).
Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення: будівля телятника по АДРЕСА_1 , загальною площею 1083,8 кв.м.
20.02.2023 Головним управлінням ДПС у Житомирській області, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сформоване податкове повідомлення-рішення №0004408-2411-0617 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік на суму 25360,92 грн, яке було направлено позивачу засобами поштового зв'язку.
Також, у зв"язку з наявністю станом на 04.04.2023 податкового боргу у сумі 41240,52 грн, контролюючим органом сформовано податкову вимогу форми " Ф" № 0003240-1306-0630 від 05.04.2023.
Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
01.01.2015 набув чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.
За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об'єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення того, чи правильно визначені податкові зобов'язання на нерухоме майно, що належить позивачу, чи має позивач пільгу щодо сплати податку.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналізуючи наведені вище нормативні приписи підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд дійшов висновку, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та віднесений до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; 3) об'єкт нерухомості не здається власником в оренду, лізинг, позичку.
Досліджуючи питання дотримання позивачем вищевказаних умов, судом враховано наступне.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Згідно з ДК 018-2000 до групи Будівлі нежитлові інші (код 127) включено клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271).
Клас Будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.
Позивач стверджує, що будівля телятника відноситься до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Разом з тим, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що нежитлова будівля, які є об'єктом оподаткування по оскаржуваному рішенні призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом підпункту Відповідно до пп. 14.1.235 п.14.1 ст. 14 Кодексу (редакція якого діє з 01.01.2022 року на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України №1914-IX від 30.11.2021р.) сільськогосподарський виробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа- підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах та здійснює операції з її постачання.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власновиробленої продукції рослинництва і тваринництва.
Разом з тим, під час розгляду даної справи, судом не встановлено фактів та доказів, які б свідчили про те, що позивач перебуває на податковому обліку, як сільськогосподарський товаровиробник та декларує доходи від сільськогосподарського виробництва, тобто доказів того, що він був сільськогосподарським товаровиробником у податковому періоді, за який податковим органом здійснено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відтак, матеріалами справи не підтверджено право позивача на застосування податкової пільги по об'єкту оподаткування згідно з оскаржуваним рішенням, оскільки ОСОБА_1 не відноситься до категорії сільськогосподарського товаровиробника, а нежитлове приміщення (будівля телятника) не використовуються ним як об'єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Отже, у цій справі судом не встановлено дотримання умов, визначених ПК України, за яких власник об'єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об'єкти сільськогосподарської інфраструктури.
Крім того встановлено, що рішенням восьмої сесії восьмого скликання Олевської міської ради №354 від 04.06.2021 "Про встановлення ставок місцевих податків і пільг" встановлено, зокрема, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Додатком 1.1 до цього рішення.
Зокрема, зі змісту Додатку 1.1. вбачається, що ставка податку для нежитлової нерухомості, в тому числі будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства, становить 0,36 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.
З огляду на вищезазначене, застосування ставки податку 0,01% при визначенні податкового зобов"язання позивача на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на нежитлове приміщення (будівлю телятника) не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, відтак суд відхиляє доводи позивача про неправильно визначену ставку податку відповідно до рішення органу місцевого самоврядування та приписів податкового законодавства.
Таким чином, суд вважає, що визначені податковим органом зобов'язання із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік є обґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення винесене відповідно до норм податкового законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Щодо скасування оскаржуваної податкової вимоги №0003240-1306-0630 від 05.04.2023, суд зазначає, що згідно приписів статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.
Оскільки, листом ГУ ДПС у Житомирській області від 26.04.2023 №9798/6/06-30-24-04 повідомила ОСОБА_1 про скасування ППР (форми «Ф») №0835881-2407-0617 від 29.11.2021 в сумі 17830,44 грн та №0010048-2407-0617 від 27.01.2022 в сумі 23410,08 грн, що становили загальну суму податкової вимоги (41240,62 грн), то в силу статті 60 ПК України, дана вимога вважається відкликаною (скасованою).
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, ЄДРПОУ ВП: 44096781) про визнання протиправними та скасування податкового рішення-повідомлення та податкової вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко