Провадження № 22-ц/803/1273/24 Справа № 185/3315/22 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
17 січня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Деркач Н.М.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
при секретарі Усик А.Д.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюченко Максим Сергійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів , -
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що 16 червня 2021 року відповідач взяв у нього грошові кошти у розмірі 3 200 доларів США, про що між сторонами була складена розписка. Вказані кошти були отримані ОСОБА_2 в якості сплати за транспортний засіб марки ВАЗ 21114. Згідно з розпискою відповідач взяв на себе зобов'язання продати зазначений транспортний засіб не пізніше 30 квітня 2022 року. ОСОБА_2 у визначений умовами договору строк суму позики не повернув, транспортний засіб на позивача не перереєстрував.
На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача суму позики у розмірі 3 200 доларів США та моральну шкоду у розмірі 25000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів частково задоволено.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року скасовано заочне рішення від 12 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та справу призначено до розгляду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Із указаним рішенням суду не погодився позивач та подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції належним чином не дослідив розписку від 16 червня 2021 року, написану власноручно відповідачем, не з”ясував справжню правову природу укладеного між сторонами у справі договору позики, не врахував, що розписка про отримання в борг грошових коштів відповідачем є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.
На думку апелянта, зазначена розписка містить необхідні умови договору позики: дату складання, факт отримання грошових коштів у визначеній сумі та зобов”язання щодо їх повернення, строк повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як передбачено ч. 6 ст. 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повному обсязі.
Судом встановлено, що 16 червня 2021 року ОСОБА_2 написано розписку про отримання від позивача ОСОБА_1 грошових коштів за автомобіль у сумі 3200 доларів США.
Відповідно до зазначеної розписки грошові кошти були отримані відповідачем в якості сплати за транспортний засіб марки ВАЗ 21114, який ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання продати не пізніше 30.04.2022.
Факт передачі ОСОБА_2 транспортного засобу ОСОБА_1 сторонами не заперечується.
Звертаючись до з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач відмовляється перереєструвати на нього автомобіль, за який отримав кошти, що підтверджується розпискою від 16 червня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів, зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Тому разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що 16 червня 2021 року відповідачем ОСОБА_2 написано розписку про отримання від позивача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 3200 доларів США в якості оплати за транспортний засіб ВАЗ 21114.
При цьому розписка відповідача від 16 червня 2021 року не містить його обов”язку по поверненню позивачу грошових коштів у сумі 3200 доларів США.
Зазначені обставини свідчать про те, що правова природа розписки від 16 червня 2021 рок є відмінною від договору позики, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що у розписці відповідач зобов”язався продати спірний транспортний засіб не пізніше 30 квітня 2022 року, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки не підтверджують факту заборгованості ОСОБА_2 за розпискою, враховуючи те, що факт передачі відповідачем спірного автомобіля позивачу сторони не заперечували.
З вищенаведених підстав апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив розписку від 16 червня 2021 року, написану власноручно відповідачем, не з”ясував справжню правову природу укладеного між сторонами у справі договору позики, не врахував, що розписка про отримання в борг грошових коштів відповідачем є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.
Також колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що розписка від 16 червня 2021 року містить необхідні умови договору позики: дату складання, факт отримання грошових коштів у визначеній сумі та зобов”язання щодо їх повернення, строк повернення, оскільки зазначення дати складання розписки та факт отримання грошових коштів за автомобіль без зобов”язання їх повернути не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів за розпискою.
Оскільки суд першої інстанції правомірно, законно та обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за розпискою, то відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди також є правильною.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Костюченко Максим Сергійович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.
Судді: Н.М. Деркач
І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида