м. Вінниця
15 січня 2024 р. Справа № 120/14103/23
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
12.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 254150024631 від 17.04.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути звернення позивача, із врахуванням рішення суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відбуває покарання ДУ "Менська виправна колонія (№91) та 10.04.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV.
За наслідками розгляду заяви позивача, 17.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 254150024631 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 18.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.10.2023 року представником відповідача1 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача та наданих документів, визначено, що його вік на момент звернення становить 59 років 8 місяців. Страховий стаж для визначення права на пенсію - 2 роки 10 місяців 19 днів. Зокрема, до страхового стажу зараховано період навчання з 01.09.1979 року по 19.07.1982 року.
Представник відповідача1 вказала, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на її титульній сторінці наявні виправлення, чим порушено вимоги п.2.13 Інструкції №58, згідно якого визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім?я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім?я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім?я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Для зарахування періодів трудової діяльності, а також військової служби Позивачу необхідно надати уточнюючі довідки відповідно до вимог, що визначені Постановою №637.
Крім того, представник відповідача вказала, що відповідно до Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. А отже, звернення за пенсією у віці 59 років та 8 місяців є передчасним та не відповідає умовам, що визначені п. 1.7 Порядку № 22-1.
На думку представника відповідача1, оскаржуване рішення є правомірним та обгрунтованим, а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Ухвалою суду від 29.11.2023 року залучено в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
03.01.2024 року представником відповідача2 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на час подання заяви про призначення пенсії позивач досяг віку 59 років 8 місяців, а визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік становить 60 років.
При цьому, згідно пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Тобто, органи Пенсійного фонду не мали правових підстав для призначення позивачеві пенсії за віком за заявою, поданою 10.04.2023 року.
Враховуючи наведене, відповідач 2 вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.04.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності зазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
17.04.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 254150024631 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, оскільки страховий стаж позивача складає 2 роки 10 місяців 19 днів.
В рішенні вказано, що вік заявника становить 59 років 8 місяців.
Зі змісту вказаного рішення слідує, що згідно поданих документів не взято до уваги трудову книжку НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення в даті народження. Період проходження військової служби потребує уточнення, оскільки відсутній військовий квиток.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( далі-Закон №1058) визначено, що у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом а досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Згідно пункту 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
В трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка видана 25.04.1985 року на ім'я ОСОБА_1 містяться наступні записи:
з 19.10.1982 року по 16.02.1985 року служба в рядах Радянської Армії;
з 22.04.1985 року по 01.08.1985 року працював в Троїцькому районному шляховому ремонтно-будівельному управлінні;
з 07.08.1985 року по 02.06.1997 року працював в УМВС України в Луганській області;
з 18.10.1997 року по 29.01.1998 року перебував на обліку у Троїцькому центрі зайнятості;
з 30.01.1998 року по 10.07.1998 року працював у Троїцькому відділенні охорони;
з 22.10.1998 року по 17.08.1999 року перебував на обліку у Троїцькому центрі зайнятост Луганської області.
Відповідач не зараховує до страхового стажу вказані періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки в даті народження позивача наявне виправлення.
При цьому, суд зазначає, що з дослідженої трудової книжки серії НОМЕР_1 виправлення міститься у році народження позивача, а не у даті, як помилково вказав відповідач.
Суд звертає увагу на те, що записи у трудовій книжці позивача внесені у відповідності з чинним на час внесення цих записів, законодавством, зокрема, статтею 48 КЗпП УРСР, постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16 листопада 1973 року №529 «Про трудові книжки робітників і службовців», Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162.
Суд зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Як вже зазначалось судом, підставою для неврахування інформації у трудовій книжці стало те, що наявне виправлення у році народження позивача.
Проте суд зазначає, що рік народження позивача підтверджується свідоцтвом про народження та паспортом.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. підставою для призначення пенсії є відповідний підтверджений стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
А відтак, твердження відповідача про те, що на титульному аркуші трудової книжки міститься виправлення у році народження позивача не може бути підставою для неврахування трудової книжки.
Щодо посилань відповідача про те, що період проходження військової служби потребує уточнення, оскільки відсутній військовий квиток, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту "в" абзацу 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На час проходження позивачем військової служби, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується " 1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; " 05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктом "а" пункту 2.17 Інструкції № 162 до трудової книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів такі записи: про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, на яку поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.
Таким чином, вищевказаний пункт 2.17 Інструкції № 162 містить вимоги щодо записів у трудовій книжці про період військової служби, які передбачають обов'язкове зазначення дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.
Так, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.1985 року позивач проходив службу в рядах Радянської Армії з 19.10.1982 року по 16.02.1985 року.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, час проходження військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вищезазначені обставини, описка у році народження не є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки, а тому суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 254150024631 від 17.04.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Системне тлумачення способів захисту, визначених ст. ст. 5, 245 КАС України, дає підстави для висновку, що визнання протиправним та скасування рішення одного суб'єкта владних повноважень не може бути підставою для зобов'язання вчинити певні дії іншого суб'єкта владних повноважень.
Суд наголошує, що відповідачем не приймалося окремого рішення щодо зарахування до страхового стажу позивача конкретних періодів діяльності позивача, що підтверджуються трудовою книжкою, натомість трудову книжку не враховано як джерело інформації про трудову діяльність позивача взагалі.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В зв'язку з цим, суд вважає передчасною позовну вимогу про зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача період роботи відповідно до записів у його трудовій книжці, оскільки органом Пенсійного фонду України ще не надавалася оцінка конкретним періодам трудової діяльності, відомості про які містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка видана 25.04.1985 року, оскільки її не було враховано при призначенні пенсії в цілому.
При цьому, суд звертає увагу, що після винесення рішення про відмову у призначенні пенсії відповідно до Порядку Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позбавляється технічної можливості доступу до пенсійної справи та виконання рішення суду. Така можливість наявна лише у спеціалістів відділу призначення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оскільки звертався позивач саме до даного територіального органу Пенсійного фонду України та перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту позивача за наявних обставин справи є прийняття судом рішення про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 10.04.2023 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, суд погоджується з доводами відповідачів про те, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком (10.04.2023 року) не досяг пенсійного віку, а досяг віку, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", 28.07.2023 року.
Так, відповідно до п.1 ч. 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, на час розгляду справи позивачу виповнилось 60 років (15.01.2024 року), тому суд звертає увагу на те, що право позивача на отримання пенсії в цьому випадку не може ставитися в залежність від факту подання відповідачу заяви про призначення пенсії та підлягає поновленню з моменту виникнення такого права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Питання про розподіл судового збору не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 254150024631 від 17.04.2023 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 10.04.2023 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні інших вимог, - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005).
Суддя Дончик Віталій Володимирович