65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2359/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.
розглянувши справу №916/2359/23
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; код ЄДРПОУ 43325558)
До відповідача: Приватного підприємства “Сугой” (73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 6; код ЄДРПОУ 32126021)
Про стягнення 16436002,12 грн.
Представники:
Від позивача: Сакали М.Я., ордер
Від відповідача: Лакотош Д.В., ордер
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Сугой” про стягнення 16436002,12 грн.
Позовні вимоги направлено на стягнення із відповідача заборгованості за договором поставки у загальному розмірі 16436002,12 грн., з яких сума основної заборгованості за Договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28 липня 2021 року у розмірі 16054155,95грн., 41323,53 грн. пені, 3051,03грн. 3 % річних, 21705,38 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 516 від 22 грудня 2021 року; 169313,55 грн. пені, 12 500,88 грн. 3 % річних, 88932,73 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22 грудня 2021 року; 28152,98 грн. пені, 2078,61 грн. 3 % річних, 14787,48 грн. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22 грудня 2021 року.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.06.2023р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2359/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено (з урахуванням перебуванням судді Д'яченко Т.Г. у відпустці з 28.06.2023р. по 28.07.2023р.) на "31" липня 2023 р. о 11:40. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 31.07.2023р. о 11:40.
Одночасно з поданням позовної заяви до суду, Товариством з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд до набрання законної сили рішенням суду накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству “Сугой” у межах ціни позову в розмірі 16436002,12 грн. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.06.2023р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” від 05.06.2023р. вх. №ГСОО 2-784/23 задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству “Сугой” у межах ціни позову у розмірі 16436002 грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
27.07.2023р. до суду відповідачем було надано відзив на позовну заяву.
31.07.2023р. судове засідання не відбулось у зв'язку з технічною несправністю приладів для встановлення відеоконференцзв'язку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2023р. підготовче засідання по справі №916/2359/23 відкладено на "21" серпня 2023 р. о 12:20. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 21.08.2023р. о 12:20.
08.08.2023р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.
11.08.2023р. до суду відповідачем було надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
15.08.2023р. до суду відповідачем надано додаткові пояснення у справі.
18.08.2023р. до суду позивачем було надано письмові пояснення щодо додаткових пояснень відповідача.
21.08.2023р. судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.08.2023р. о 09:40.
21.08.2023р. до господарського суду Одеської області надійшов запит згідно ухвали від 17.08.2023р. Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про витребування матеріалів справи №916/2359/23.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.08.2023р. провадження у справі №916/2359/23 зупинено до перегляду постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023р. та ухвали господарського суду Одеської області від 07.06.2023р. в порядку касаційного провадження.
04.10.2023р. до суду з касаційної інстанції повернулись матеріали справи №916/2359/23.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.10.2023р. поновлено провадження у справі №916/2359/23. Підготовче засідання у справі призначено на "23" жовтня 2023 р. о 09:40. Викликано учасників справи у підготовче засідання призначене на 23.10.2023р. о 09:40.
У судовому засіданні 23.10.2023р. протокольною ухвалою суду клопотання відповідача від 11.08.2023р. залишено без задоволення, за відсутністю підстав, передбачених п.10 ст. 226 ГПК України.
23.10.2023р. в судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.11.2023р. о 12:30. Встановлено строк відповідачу на оформлення письмових заперечень на відповідь на відзив до 06.11.2023р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2023р. повідомлено відповідача по справі №916/2359/23 Приватне підприємство “Сугой” про судове засідання, яке відбудеться "13" листопада 2023 р. о 12:30.
06.11.2023р. до суду позивачем було надано заперечення на відповідь на відзив.
10.11.2023р. відповідачем було надано клопотання про зупинення провадження.
13.11.2023р. позивачем надано заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження.
У судовому засіданні протокольною ухвалою від 13.11.2023р. клопотання відповідача про зупинення провадження залишено без задоволення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.11.2023р. закрито підготовче провадження по справі №916/2359/23. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "11" грудня 2023 р. о 11:20. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 11.12.2023р. о 11:20.
Судове засідання, призначене на 11.12.2023р., не відбулось у зв'язку з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи КП “Діловодство спеціалізованого суду” наказом керівника апарату господарського суду Одеської області від 30.11.2023р.
У зв'язку із відновленням роботи КП “Діловодство спеціалізованого суду” з 08.12.2023р. згідно наказу голови господарського суду Одеської області від 07.12.2023р., суд призначив іншу дату судового засідання у справі №916/2359/23.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2023р. судове засідання по розгляду справи №916/2359/23 по суті призначено на "25" грудня 2023 р. о 12:50. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 25.12.2023р. о 12:50.
12.12.2023р. відповідачем було надано заяву про відкладення розгляду справи.
22.12.2023р. до суду відповідачем було надано клопотання про відкладення розгляду справи та продовження підготовчого провадження, підтримане в засіданні 25.12.2023р. в частині відкладення судового розгляду.
Зазначене клопотання відповідача було задоволено судом в частині перенесення розгляду справи по суті, 25.12.2023р. судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 27.12.2023р. о 12:00.
27.12.2023р. судове засідання не відбулось у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.12.2023р. призначено судове засідання по справі №916/2359/23 на "15" січня 2024 р. о 14:00. Викликано учасників справи у засідання, призначене на 15.01.2024р. о 14:00.
У судовому засіданні відповідачем було повідомлено суд про наявність кримінального провадження, у зв'язку із шахрайськими діями на підставі, зокрема, спірного договору та повідомлено суд, що наразі триває досудове розслідування. Представник відповідача просив суд зупинити розгляд даної справи до розгляду кримінального провадження.
Позивач проти заявленого відповідачем клопотання заперечував.
Усне клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи залишено судом без задоволення, за відсутності будь-яких письмових доказів, в підтвердження обставин, зазначених відповідачем, та роз'яснено, що оскільки наявність кримінального провадження, враховуючи не винесення судом відповідного рішення: вироку або ухвали в межах такого кримінального провадження, та не надання оцінки встановленним певним обставинам та фактам, не надає підстави суду зупинити провадження у даній справі, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, наразі у суду відсутні законні підстави задля зупинення судового розгляду в межах даної господарської справи.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідач заперечував проти позову у повному обсязі.
У судовому засіданні 15.01.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.01.2024р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.
В обґрунтування поданого позивачем було зазначено суду, що 28 липня 2021 року між сторонами було укладено Договір поставки товарів № 28/07/21-СП, п. 1.1. якого визначено, що відповідно до умов цього Договору та додатків й додаткових угод до даного Договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця товари окремими партіями за замовленням покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати такі товари згідно із замовленням та товаросупровідними документами.
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що загальна орієнтовна ціна цього Договору залишається відкритою, а остаточна сума даного Договору складає суму всіх видаткових накладних, рахунків на оплату та інших товаросупровідних документів, на підставі яких здійснюється поставка товарів за цим Договором окремими партіями, та визначається виходячи із вказаних цін на товари.
Відповідно до п. 4.8. Договору, датою поставки (передачі) товару постачальником у власність покупця, є дата товарно-транспортної або видаткової накладної. Сторони домовилися, що для цього не треба підписання між сторонами цього Договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність.
За посиланням позивача, в період з серпня 2021 року по грудень 2021 року ним було поставлено відповідачу товари на загальну суму 28816118,17 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №739 від 04.08.2021р. на суму 2691640,00 грн., №1125 від 20.09.2021р. на суму 840000,00 грн., №1171 від 27.09.2021р. на суму 2255157,85 грн., №49 від 19.10.2021р. на суму 3655918,02 грн., №132 від 05.11.2021р. на суму 1415000,00 грн., №526 від 22.12.2021р. на суму 3709150,10 грн., №525 від 22.12.2021р. на суму 2724409,05 грн., №524 від 22.12.2021р. на суму 3965607,00 грн., №518 від 22.12.2021р. на суму 48171,00 грн., №517 від 22.12.2021р. на суму 289703,00 грн., №516 від 22.12.2021р. на суму 70706,40 грн., №515 від 22.12.2021р. на суму 8412,45 грн., №514 від 22.12.2021р. на суму 15117,30 грн., №513 від 22.12.2021р. на суму 32466,60 грн., №512 від 22.12.2021р. на суму 22189,25 грн., №511 від 22.12.2021р. на суму 23964,90 грн., №510 від 22.12.2021р. на суму 4589,15 грн., №509 від 22.12.2021р. на суму 4249,15 грн., №508 від 22.12.2021р. на суму 11898,30 грн., №507 від 22.12.2021р. на суму 7554,80 грн., №506 від 22.12.2021р. на суму 8499,15 грн., №505 від 22.12.2021р. на суму 9094,15 грн., №504 від 22.12.2021р. на суму 4079,15 грн., №503 від 22.12.2021р. на суму 14449,15 грн., №502 від 22.12.2021р. на суму 11399,05 грн., №501 від 22.12.2021р. на суму 6299,10 грн., №500 від 22.12.2021р. на суму 5849,10 грн., №270 від 25.11.2021р. на суму 3253247,05 грн., №257 від 24.11.2021р. на суму 237133,85 грн., №133 від 05.11.2023р. на суму 3470164,10 грн.
Позивачем було пояснено суду, що на підставі платіжних доручень від 25.08.2021р., 01.10.2021р., 07.10.2021р., 11.10.2021р., від 12.11.2021р., 07.12.2021р., від 10.12.2021р., від 14.12.2021р., від 15.12.2021р., від 21.12.2021р., від 18.01.2022р., від 25.01.2022р., від 01.02.2022р., від 17.02.2022р., від 22.02.2022р., від 31.03.2023р., від 07.04.2023р., від 12.04.2023р., від 20.04.2023р., від 27.04.2023р., від 02.05.2023р., від 10.05.2023р., від 17.05.2023р., від 25.05.2023р., відповідачем було сплачено на користь грошові кошти у розмірі 12748363,07 грн.
За поясненнями позивача, відповідачем було повернуто позивачу товари на загальну суму 13599,15 грн., про що підписано видаткову накладу (повернення) від 01.03.2023 року.
У зв'язку з чим, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки складає 16054155,95 грн.
Також позивачем було зазначено суду, що жодних заперечень/зауважень з приводу розміру заборгованості, відносно якості та кількості поставленого товару відповідач не висловлював. Представники та посадові особи позивача неодноразово зверталися до посадових осіб та представників відповідача із проханням виплатити заборгованість за Договором поставки, однак відповідач виконувати свої зобов'язання по оплаті грошових коштів за поставлений за Договором поставки товар відмовляється.
Відносно моменту настання обов'язку відповідача з оплати отриманого товару, позивачем було зазначено суду, що відповідно до п. 5.2. Договору поставки, розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.
З системного аналізу змісту Договору поставки та діючого законодавства слідує, що момент переходу права власності на товар є моментом одержання товару покупцем, то умова договору про оплату тільки реалізованого товару не може надавати покупцю відстрочку в оплаті товару на невизначений строк. Метою укладення Договору поставки між сторонами є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар. Разом з тим, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його повної оплати, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації товару.
31 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків, в якому відображено розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки станом на 31 грудня 2021 року. За поясненнями позивача, підписанням даного акту відповідач підтвердив, що обов'язок по оплаті товарів, отриманих від позивача за Договором поставки є таким що настав вже на момент.
Також позивачем було зазначено суду, що з моменту поставки товару пройшло вже більше півтора року, за цей час від відповідача не надходило жодних звітів про реалізацію товарів, у позивача відсутня можливість встановити який товар реалізований, а якій залишився у відповідача.
Позивачем було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за видатковою накладною № 516 від 22.12.2021р. у розмірі - 3051,03 грн. та 21705,38 грн. відповідно, за видатковою накладною №517 від 22.12.2021р. у розмірі - 15200,88 грн. та 88932,73 грн. відповідно та за видатковою накладною №518 від 22.12.2021р. у розмірі - 2078,61 грн. та 14787,48 грн. відповідно.
Відповідно до п. 7.3 Договору поставки, за несвоєчасну оплату товару за даним Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від оплати основної суми заборгованості.
Також позивачем було зазначено, що за умовами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020. Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (Редакція від 27.04.2023) до 30 червня 2023 року.
Позивачем було пояснено суду, що за таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX дозволяє нараховувати пеню більше, ніж за шість місяців.
Позивачем було здійснено нарахування пені за видатковою накладною № 516 від 22.12.2021р. у розмірі - 41323,53 грн., за видатковою накладною №517 від 22.12.2021р. у розмірі - 169313,55 грн. та за видатковою накладною №518 від 22.12.2021р. у розмірі - 28152,98 грн.
Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що за твердженням позивача на адресу відповідача було поставлено товару на загальну суму 28816118,17 грн. та вказані обставини відповідачем не заперечуються.
За посиланням відповідача, твердження позивача про невизначеність в укладеному договорі строку оплати товару не відповідають дійсності та спростовуються, оскільки відповідно до п. 5.2. Договору, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.
Посилаючись на ст. 11 та ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідачем було зазначено суду, що законодавством передбачено можливість встановлення в договорі положення, у відповідності до якого ти чи інші зобов'язання у сторін будуть виникати після настання певної події.
На думку відповідача, наявна в договорі умова (п. 5.2), щодо виникнення обов'язку оплатити товар лише після його реалізації, цілком відповідає положенням діючого законодавства, та станом на сьогодні не оскаржена в суді та не визнана незаконною.
З умов договору випливає, що покупець придбаває товар не для власного використання, а для продажу кінцевому споживачу, про що, зокрема, й свідчить п. 5.2., розділ 3 Договору поставки. Таким чином, оплата отриманого від постачальника товару, відповідно до умов Договору, має відбуватись лише після реалізації цього товару кінцевому споживачу. Саме такі умови викладені в договорі поставки, і з ними цілковито погоджувався постачальник підписуючи договір. На виконання умов договору, покупець після отримання товару від постачальника розпочинав здійснення реалізації цього товару кінцевому споживачу, та відповідно здійснював розрахунок з постачальником. Про даний факт свідчать проведені покупцем оплати, протягом всього строку дії договору.
За посиланням відповідача, у договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - "після реалізації товару третім особам", тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч. 1 ст. 212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною).
Відповідач вважає, що позивач не навів доказів щодо реалізації відповідачем товару на користь третіх осіб, як то передбачено договором, відповідно й не настав обов'язок відповідача сплачувати за товар, так як не настала, передбачена договором, відкладальна обставина.
Відповідач зазначає, що не допускав порушення умов договору, і здійснював оплату позивачеві за товар, після його реалізації третім особам, як то передбачено договором. Товар, отриманий від позивача, та нереалізований на користь третіх осіб, відповідно до умов Договору, оплаті не підлягає.
Відповідачем було зазначено суду, що станом на сьогодні, товар (телевізори) на суму заявлених позовних вимог, тобто на 16054155, 95 грн., отримані від позивача, залишаються нереалізованими, що свідчить про те, що строк оплати за даний Товар, ще не настав.
Відповідачем було зазначено суду, що він протягом всього строку окупації м. Херсона був позбавлений можливості як реалізовувати товар, так і здійснювати за нього оплату та зауважено, що під час окупації м. Херсона, відповідач так як і велика кількість інших суб'єктів господарювання Херсонщини були захоплені.
Додатково відповідачем пояснювалось, що він не має намір ухилятись від виконання договору та строк оплати за товар, переданий позивачем ще не настав, так як частина товару, отриманого від позивача залишається нереалізованим, відповідно вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій є необґрунтованими.
Додатково відповідачем було зазначено суду, що він заперечує факт отримання від позивача вимоги про сплату заборгованості та наголошено, що строк оплати товару, отриманого від позивача, не настав, оскільки товар залишається нереалізованим.
Надаючи відповідь на відзив позивачем було зазначено суду, що Цивільним кодексом України не передбачено можливість використання відкладальної обставини, для визначення обов'язку покупця товару сплатити товар, передбачено тільки розстрочення оплати товару, а не можливе звільнення від оплати, а відкладальна обставина, це обставина яка може настати, а може не настати, що може звільнити покупця від оплати товару.
З огляду на це, момент реалізації поставлено товару, з якою Договором поставки пов'язаний момент обчислення строку оплати, в контексті ст. 530 ЦК України не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, оскільки настання даного моменту носить ймовірний характер, а не категоричний характер.
Позивачем було повідомлено суд, що відповідач не надавав позивачу жодних відомостей про реалізацію товару. З моменту продажу товару відповідачу, пройшло близько 19-ти місяців, товари не могли не бути реалізовані. Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогою про оплату поставленого товару, в тому числі, перед зверненням до суду, однак, жодного разу, відповідач не вказував такої причини не оплати, як нереалізація товарів.
Позивач звернув увагу суду та зазначив, що відповідач зазначає, що він не здійснював економічної діяльності протягом строку окупації міста Херсон, однак, ніяких доказів того, що господарська діяльність відповідача була припинена в ці місяці він не надає.
Додатково позивачем було зазначено суду, що відповідач не пояснює які саме обставини спростовує або підтверджує факт не отримання відповідачем вимоги позивача про оплату боргу та яким чином зазначені обставини вплинуть на результати розгляду даної справи. Вимога про виплату заборгованості разом із доданими документами була підписана електронним цифровим підписом та жодних заперечень відповідач не висловлював.
Надаючи заперечення на відповідь на відзив позивача, відповідачем було зазначено суду, що з умов договору випливає, що відповідач придбаває товар не для власного використання, а для продажу кінцевому споживачу, про що, зокрема, й свідчить п. 5.2., розділ 3 Договору поставки. Таким чином, оплата отриманого від постачальника товару, відповідно до умов Договору, має відбуватись лише після реалізації цього товару кінцевому споживачу.
Відповідачем було зазначено суду, що ним було реалізовано частину товару та за даними бухгалтерського обліку частина товару є нереалізованою.
Також відповідачем було надано зроблений запит до Головного управління ДПС у Полтавській області.
За посиланням відповідача, акт звіряння розрахунків не є первинним документом.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як з'ясовано судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа”, як постачальником, та Приватним підприємством “Сугой”, як покупцем, виникли на підставі укладеного між ними 28 липня 2021 року Договору поставки товарів № 28/07/21-СП.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, та не заперечувалось відповідачем, позивачем на користь відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 28816118,17 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №739 від 04.08.2021р. на суму 2691640,00 грн., №1125 від 20.09.2021р. на суму 840000,00 грн., №1171 від 27.09.2021р. на суму 2255157,85 грн., №49 від 19.10.2021р. на суму 3655918,02 грн., №132 від 05.11.2021р. на суму 1415000,00 грн., №526 від 22.12.2021р. на суму 3709150,10 грн., №525 від 22.12.2021р. на суму 2724409,05 грн., №524 від 22.12.2021р. на суму 3965607,00 грн., №518 від 22.12.2021р. на суму 48171,00 грн., №517 від 22.12.2021р. на суму 289703,00 грн., №516 від 22.12.2021р. на суму 70706,40 грн., №515 від 22.12.2021р. на суму 8412,45 грн., №514 від 22.12.2021р. на суму 15117,30 грн., №513 від 22.12.2021р. на суму 32466,60 грн., №512 від 22.12.2021р. на суму 22189,25 грн., №511 від 22.12.2021р. на суму 23964,90 грн., №510 від 22.12.2021р. на суму 4589,15 грн., №509 від 22.12.2021р. на суму 4249,15 грн., №508 від 22.12.2021р. на суму 11898,30 грн., №507 від 22.12.2021р. на суму 7554,80 грн., №506 від 22.12.2021р. на суму 8499,15 грн., №505 від 22.12.2021р. на суму 9094,15 грн., №504 від 22.12.2021р. на суму 4079,15 грн., №503 від 22.12.2021р. на суму 14449,15 грн., №502 від 22.12.2021р. на суму 11399,05 грн., №501 від 22.12.2021р. на суму 6299,10 грн., №500 від 22.12.2021р. на суму 5849,10 грн., №270 від 25.11.2021р. на суму 3253247,05 грн., №257 від 24.11.2021р. на суму 237133,85 грн., №133 від 05.11.2023р. на суму 3470164,10 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.
Судом враховано, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.
Судом з'ясовано, що на підставі платіжних доручень від 25.08.2021р., 01.10.2021р., 07.10.2021р., 11.10.2021р., від 12.11.2021р., 07.12.2021р., від 10.12.2021р., від 14.12.2021р., від 15.12.2021р., від 21.12.2021р., від 18.01.2022р., від 25.01.2022р., від 01.02.2022р., від 17.02.2022р., від 22.02.2022р., від 31.03.2023р., від 07.04.2023р., від 12.04.2023р., від 20.04.2023р., від 27.04.2023р., від 02.05.2023р., від 10.05.2023р., від 17.05.2023р., від 25.05.2023р., відповідачем було сплачено на користь грошові кошти у розмірі 12748363,07грн. та враховано, що відповідачем було повернуто позивачу товари на загальну суму 13599,15 грн., про що підписано видаткову накладу (повернення) від 01.03.2023 року.
З урахуванням встановлених обставин за час розгляду справи, судом з'ясовано, що станом на момент розгляду справи неоплаченим залишається товар, який було отримано відповідачем від позивача, у розмірі 16054155,95 грн.
Щодо моменту настання у відповідача зобов'язання зі сплати отриманого від позивача товару, суд зазначає наступне.
Судом враховано положення п. 4.8. Договору, де визначено, що датою поставки (передачі) товару постачальником у власність покупця, є дата товарно-транспортної або видаткової накладної, а також проаналізовано п. 5.2. Договору, на який посилався відповідач надаючи заперечення проти позову, та за яким визначено, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються покупцем щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відмови відповідача від товару, жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не надано.
Суд зазначає, що відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.
Суд зазначає, що отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.
Судом враховано, що сторонами визначено, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються покупцем щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивачем зобов'язання виконано та було здійснено поставку товару, проте, з боку відповідача було прийнято товар, частково сплачено.
На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що матеріли справи не містять жодних доказів, що останнім не було реалізовано прийнятий від позивача товар.
За час розгляду справи відповідачем зазначалось суду, що частина товару, отримана від позивача, є нереалізованою, проте, на підтвердження вказаних доводів та тверджень відповідачем не було надано жодного доказу.
Також відповідачем не доведено суду, що ним вчинялись дії, зокрема, які направлено на інформування позивача про нереалізацію товару або надання відповідних відомостей.
Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов'язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов'язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов'язання.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
Відтак, посилання відповідача на п. 5.2. Договору, є безпідставним, оскільки у відповідача виник обов'язок зі сплати товару, відповідачем не надано доказів того, що товар ним не отримано або в подальшому не реалізовано, а також не надано доказів сплати поставленого товару, а визначення п.5.2 договору, що покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створюють підстав вважати, що умовою сплати за товар є його реалізація відповідачем.
У зв'язку з тим, що позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникає зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.
Аналізуючи умови та положення укладеного між сторонами правочину, суд зазначає, що дати підписання між сторонами видаткових накладних є датами, за якими фіксується та підтверджується факт отримання відповідачем відповідного товару, а також судом враховано, що сторони спору узгодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача у момент прийняття ним та, на думку суду, перехід права власності від позивача до відповідача зобов'язує останнього оплатити такий товар.
З урахуванням всього наведеного, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Приватним підприємством “Сугой” прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки товарів № 28/07/21-СП від 28 липня 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 16054155,95 грн. боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Щодо посилання відповідача на тимчасову окупацію м. Херсона, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд у Постанові від 31.08.2022 по cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Проте, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов'язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
На думку суду, відповідачем не було доведено суду пов'язання настання форс-мажорних обставин саме із відповідачем, та зазначення таких підстав, що надавали б можливість відкладення строку виконання зобов'язань перед позивачем, крім того, настання форм-мажорних обставин надає підставу, зокрема, звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від звільнення від виконання самого зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивачем за видатковою накладною №516 від 22.12.2021р. було здійснено нарахування 3% у розмірі 3051,03 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21705,38 грн., за видатковою накладною №517 від 22.12.2021р. було здійснено нарахування 3% у розмірі 12500,88 грн. та інфляційні втрати у розмірі 88932,73 грн., за видатковою накладною №518 від 22.12.2021р. було здійснено нарахування 3% у розмірі 2078,61 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14787,48 грн.
Суд здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає їх не вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 7.3 Договору поставки, за несвоєчасну оплату товару за даним Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від оплати основної суми заборгованості.
За умовами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
На момент здійснення позивачем нарахування пені на всій території України тривав карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (Редакція від 27.04.2023) до 30 червня 2023 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Позивачем було здійснено нарахування пені за видатковою накладною № 516 від 22.12.2021р. у розмірі - 41323,53 грн., за видатковою накладною №517 від 22.12.2021р. у розмірі - 169313,55 грн. та за видатковою накладною №518 від 22.12.2021р. у розмірі - 28152,98 грн.
Суд здійснивши перевірку розрахунків пені, вважає їх не вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 197232,02 грн. (1,5%х0,8) покладаються на відповідача.
Суд зазначає, що питання про повернення надлишково сплаченого судового збору буде вирішено судом після подання позивачем відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Приватного підприємства “Сугой” (73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 6; код ЄДРПОУ 32126021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ківісмартюа” (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; код ЄДРПОУ 43325558) суму основної заборгованості за Договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28 липня 2021р. у розмірі 16054155 (шістнадцять мільйонів п'ятдесят чотири тисячі сто п'ятдесят п'ять) грн. 95 коп., 41323 (сорок одну тисячу триста двадцять три) грн. 53 грн. пені, 3051 (три тисячі п'ятдесят одну) грн. 03 коп. 3% річних та 21705 (двадцять одну тисячу сімсот п'ять) грн. 38 коп. інфляційних втрат за видатковою накладною №516 від 22.12.2021р.,169313 (сто шістдесят дев'ять тисяч триста тринадцять) грн. 55 коп. пені, 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. 88 коп. 3% річних та 88932 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 73 коп. інфляційних втрат за видатковою накладною №517 від 22.12.2021р., 28152 (двадцять вісім тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 98 коп. пені, 2078 (дві тисячі сімдесят вісім) грн. 61 коп. 3% річних та 14787 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 48 коп. інфляційних втрат за видатковою накладною №518 від 22.12.2021р., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 197232 (сто дев'яносто сім тисяч двісті тридцять дві) грн. 02 коп.
Повний текст рішення складено 17 січня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко