16 січня 2024 рокусправа № 380/17250/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 12506,45 грн утриманого з компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 12506,45 грн, утриманого з компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні.
Ухвалою від 31.07.2023 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/16917/21 від 21.06.2022 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, позов задоволено у повному обсязі. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/16917/21 від 14.11.2022 позов задоволено частково та зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити різницю між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн. 11.05.2023 на картковий рахунок позивача нараховані грошові кошти у розмірі 55 657,90 грн. У зв'язку з різницею визначеної судом виплати та фактичної виплати Офісом Генерального прокурора, 18.05.2023 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про причини зменшення виплати на 12 506,45 грн. 23.06.2022 позивачу з Офісу Генерального прокурора за вих. №21-1271вих-23 від 16.06.2023 надійшов лист відповідь з приводу виконання судового рішення у справі № 380/16917/21 та з інших питань. У вказаному листі Офіс Генерального прокурора зазначив, що позивач не перебуває в статусі військовослужбовця та не виконував обов'язки проходження служби, що свідчить про відсутність правових підстав для компенсації податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися під час виплати зазначеної компенсації. На думку позивача вказаними діями Офіс Генерального прокурора порушив право на отримання належного грошового забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, передбачене ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Чим фактично не в повній мірі виконав рішення суду.
Відповідач подав відзив на позовну заяву від 22.08.2023 (вх. № 17250), у якому зазначає, що Восьмим апеляційним адміністративним судом у резолютивній частині постанови від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21 постановлено: «Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) виплатити різницю між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн.» без зазначення необхідності компенсації ОСОБА_1 суми податку з доходів фізичних осіб, що буде утримана з цієї виплати. Враховуючи, що компенсація за невикористані дні відпусток при звільненні не належить до виплат, які ОСОБА_1 набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, оскільки це є оплата за невідпрацьований час, а також виходячи з того, що станом на 11.05.2023 - дату виплати ОСОБА_1 різниці між фактично виплаченою компенсацією за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21, він не перебував у статусі військовослужбовця та не виконував обов'язків проходження служби, у даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 у частині компенсації податку на доходи фізичних осіб у розмірі 12 506,45 грн, що утримувалися під час виплати зазначеної компенсації. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1189-вк, позивача з 31.12.2019 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту “г” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Личаківсько-Залізничного об'єднаного районного військового комісаріату міста Львова.
При звільненні департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, додаткової відпустки за стаж в органах прокуратури, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що в цілому складали 132 дні на загальну суму 159 747,68 грн.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 21.06.2022 № 380/16917/21 адміністративний позов задовольнив; визнав дії Офісу Генерального прокурора щодо зменшення розміру компенсації за невикористані дні відпусток протиправними та зобов'язав Офіс Генерального прокурора виплатити позивачу різницю між фактично виплаченою компенсацією за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 808900,39 грн; стягнув з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки з 01.01.2020 по день фактичного розрахунку із розрахунку 2101,56 грн за кожен день затримки розрахунку.
Восьмий апеляційний адміністративний суду постановою від 14.11.2022 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнив частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі № 380/16917/21 - скасував та прийняв постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив частково; визнав дії Офісу Генерального прокурора щодо зменшення розміру компенсації за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 протиправними; зобов'язав Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) виплатити різницю між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн; у задоволенні решти вимог відмовив.
Постановою від 21.04.2023 старший державний виконавець відкрив виконавче провадження № 71627407 з виконання виконавчого листа № 380/16917/21, виданого 08.12.2022 Львівським окружним адміністративним судом.
Офіс Генерального прокурора на виконання вказаного рішення суду здійснило виплату різниці між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією у розмірі 55 657,90 грн.
ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою від 18.05.2023, у якій просив виконати рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21 в повному обсязі і доплатити суму 12 506,45 грн.
Листом від 16.06.2023 Офіс Генерального прокурора повідомив, що станом на 11.05.2023 - дату виплати ОСОБА_1 різниці між фактично виплаченою компенсацією за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн, відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі №380/16917/21, позивач не перебував у статусі військовослужбовця та не виконував обов'язків проходження служби, що свідчить про відсутність правових підстав для компенсації податку на доходи фізичних осіб, що утримувався під час виплати зазначеної компенсації.
Вважаючи дії відповідача такими, що порушують право позивача на отримання належних йому коштів, звернувся з даним позовом до суду.
Отже, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21, яка набрала законної сили.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
При цьому, згідно ч. 1ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Так, за приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII).
У частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р у справі № 686/23317/13-а.
Згідно з ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на частину п'яту статті 383 КАС України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої вказаної статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21 зобов'язав Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) виплатити різницю між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією на загальну суму 69202,36 грн.
У даному випадку, з тексту позовної заяви та зібраних матеріалів у справі вбачається, що на виконання вказаної постанови відповідач виплатив позивачу різницю між фактично виплаченою компенсацією ОСОБА_1 за невикористані дні відпусток та належною до виплати компенсацією у розмірі 55 657,90 грн.
Суд зазначає, що фактично позивачем у зв'язку з невиплатою повної суми вказаної у рішенні суду, подано позов до Офісу Генерального прокурора про зобов'язання виконати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21 в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, що вбачається з позовної заяви.
Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов'язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 у справі № 367/1240/16-а.
Суд вказує, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме ст. 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17.
Крім того, слід зазначити вважає, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми КАС України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 КАС України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі № 380/16917/21, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про безпідставність позовних вимог, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 16.01.2024.
Суддя Кедик М.В.