08 січня 2024 рокуСправа №160/28142/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту від 28.09.2023 р. про звільнення його з військової служби на підставі абз.1 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 розглянути рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту абз.1 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” відповідно до законодавства.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . 28.09.2023 р. позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, на підставі абз.1 п.п.«г» ч.2 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. У відповіді отриманій 03.10.2023 р. його повідомлено, що в місячний термін вирішити порушені у рапорті питання неможливо, а тому поданий рапорт про звільнення має бути розглянутий протягом 45 календарних днів, але не пізніше 15.11.2023 року. Позивач вважає, що в даному випадку має місце бездіяльність з боку командування ВЧ НОМЕР_1 , оскільки йому не було надано вмотивовану відповідь, щодо відсутності або наявності підстав для звільнення з військової служби. Вказані обставини й стали підставою для звернення позивача до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач отримав ухвалу суду від 03.11.2023 року з копією позовної заяви та додатками до неї - 20.12.2023 року, що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву та будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, до теперішнього часу відповідач на адресу суду не надіслав.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
28.09.2023 року позивач звернувся до заступника командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з лав Збройних сил України на підставі абз.1 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Листом від 03.10.2023 року №4080 відповідач повідомив позивача про наступне: «Відповідно до п.3.11.6 "Інструкції з діловодства в Збройних Силах України", затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 poкy № 124 (зі змінами), документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними. Повідомляємо, що в місячний термін розв'язати порушені у Вашому рапорті питання неможливо, враховуючи те що опрацювання Вашого рапорту вимагає залученню різних служб військової частини строк розгляду Вашого рапорту продовжено та установлено термін, потрібний для його розгляду 45 календарних днів. Таким чином, поданий Вами рапорт про звільнення має буде розглянутий протягом 45 календарних днів, але не пізніше 15 листопада 2023 poку».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Так, підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
За правилами п.233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 р. № 548-ХIV) передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 р. № 735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 р. за № 94/29962) (далі - Інструкція № 735).
Згідно із п.1 розділу ІІІ Інструкції № 735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції № 735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції № 735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
В силу п.7 розділу ІІІ Інструкції № 735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Так, позивач вказуючи на своє право на звільнення з військової служби, з підстав виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, 28.09.2023 року звернувся до відповідача з відповідним рапортом.
Як вже зазначалось вище, відповідач листом від 03.10.2023 року повідомив, що строк розгляду рапорту продовжено та установлено термін, потрібний для його розгляду - 45 календарних днів, але не пізніше 15 листопада 2023 poку.
Судом встановлено, що позивач 24.10.2023 року засобами поштового зв'язку направив позовну заяву до суду, яка зареєстрована - 30.10.2023 року.
Отже, на час направлення позивачем до суду позову (24.10.2023 року), не сплинув як місячний термін розгляду звернення так і продовжений до 45 днів строк, отже відповідач, станом не день звернення позивача до суду, не допустив бездіяльність щодо розгляду його рапорту від 28.09.2023 року.
Вказане свідчить, що на дату звернення до суду відсутній спір між сторонами щодо наявності протиправної бездіяльності розгляду позивача рапорту від 28.09.2023 року, тобто відсутнє порушене право, яка підлягає судовому захисту.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму ''Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя'' від 1 листопада 1996 року №9.
Згідно із частинами 1 і 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18, від 05 червня 2019 року у справі № 607/6865/18, від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).
Відсутність спору на день звернення позивача до суду, у свою чергу, взагалі виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а; провадження № 11-1081апп18).
Враховуючи вищезазначене, суд констатує про відсутність порушеного права позивача щодо розгляду рапорту від 28.09.2023 року станом на день звернення позивача до суду. Вказане є підставою для відмови в задоволення позову з огляду на передчасне звернення до суду із ним.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду позивача рапорту від 28.09.2023 р., з підстав відсутності порушення його прав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
В силу п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, внесений ним судовий збір у розмірі 1 073,60 грн., відповідно до квитанції № 32528798800008006107 від 24.10.2023 року, підлягає поверненню за його клопотанням.
У період з 25.12.2023 року по 07.01.2024 року суддя Кучма К.С. перебував у щорічній відпустці.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,
Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма