Справа № 757/18462/21-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3087/2023
6 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Степанюк І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,
встановив:
у квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_1 звільнити квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на строк дії договору найму (оренди) № 03-3 від 17 липня 2020 року та додаткової угоди № 1 від 30 липня 2020 року до зазначеного договору, усунути та не чинити перешкоди Адвокатському об'єднанню «Гапоненко Роман і партнери» у користуванні орендованою квартирою АДРЕСА_1 на строк дії зазначеного договору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 17 липня 2020 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_1 , та АО «Гапоненко Роман і партнери» був укладений договір найму (оренди) № 03-3 та додаткову угоду № 1 від 30 липня 2020 року, відповідно до якого об'єктом оренди є майно та майнові права на частину квартири АДРЕСА_1 .
Позивач посилався на те, що відповідачами вчинялися протиправні дії, у зв'язку з чим адвокатське об'єднання 23 листопада 2020 року зверталося до Голосіївського УП ГУНП у місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України. 12 лютого 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та групою невстановлених осіб відбулось незаконне проникнення в орендовану позивачем квартиру, в результаті якого орендаря обмежили в доступі до орендованого ним приміщення.
Позивач зазначав, що 2 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслала адвокатському об'єднанню лист, в якому повідомила про факт укладення договору оренди зазначеної квартири із іншою особою та просила негайно звільнити займане позивачем як орендарем приміщення.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 без жодних законних підстав, в порушення умов діючого договору оренди, уклала з іншою особою договір найму житла і квартиру
АДРЕСА_1 за актом прийому - передачі передала в користування іншому наймачу, чим його порушила законні права та інтереси на безперешкодне користування орендованою квартирою, незаконно змінивши замки у вхідних дверях квартири та обмеживши його у доступі до цієї квартири.
Також позивач посилався на те, що договір найму (оренди) № 03-3 від 17 липня 2020 року та додаткова угода № 1 від 30 липня 2020 року є чинними, оскільки строк оренди відповідно до умов договору до 31 липня 2023 року, і у встановленому законом порядку договір розірваний не був.
Крім цього позивач зазначав, що орендована ним квартира була зазначена в Єдиному реєстрі адвокатів України, в якості додаткової робочої адреси адвоката Гапоненка Р.І., а тому відповідачами порушено ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки недоторканість володіння адвоката охороняється законом.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 5 квітня 2023 року стягнуто з АО «Гапоненко Роман і партнери» на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 000грн.
У поданій апеляційній скарзі АО «Гапоненко Роман і партнери» просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, наданим доказам та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Позивач зазначає, що судом проігноровано факт визнання відповідачами укладення договору оренди квартири, на підставі якого ОСОБА_1 , діючи як представник ОСОБА_1 , передав позивачу ключі від квартири, а той в свою чергу, користувався останньою та сплачував на користь ОСОБА_1 орендні платежі, що також визнано відповідачами у відзиві на позовну заяву, тому висновок суду про неукладення договору оренди є безпідставним.
Позивач стверджує, що сторони при укладені договору оренди погодили всі його істотні умови, договір був частково виконаний, оскільки позивач протягом певного періоду користувався зазначеною квартирою та ним сплачувались орендні платежі на користь ОСОБА_1 , що виключає кваліфікацію такого договору як неукладеного, а складання акту приймання - передачі квартири при укладенні договору її оренди не є обов'язковим документом і такий договір може існувати та виконуватись і без складання відповідного акту.
Також позивач зазначає, що на підтвердження факту користування ним квартирою АДРЕСА_1 до суду першої інстанції надавався ряд документів: акт прийняття в експлуатацію системи сигналізації від 3 серпня 2020 року, підписаний між позивачем та ТОВ «Столиця Сервіс Груп», розписки і чеки, які підтверджують факт виконання ремонтних робіт в орендованій ним квартирі за власні кошти та за погодженням із орендодавцем, однак судом першої інстанції не було надано належну правову оцінку таким доказам.
У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач просить зазначене додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника відповідачів про ухвалення додаткового рішення відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції, в порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства, вийшов за межі заявлених вимог та стягнув судові витрати на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , хоча у своїй заяві адвокат Почерняк І.С. просила стягнути витрати на правову допомогу лише на користь ОСОБА_1 , а питання про відшкодування витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 у поданій адвокатом Почерняк І.С. заяві взагалі не порушувалось.
Також позивач зазначає, що представництво інтересів відповідачів здійснювала адвокат Почерняк І.С. на підставі ордерів про надання правової допомоги, виданих АБ «Марини Богуш «Алтана», однак матеріали справи не містять договору, укладеного між АБ «Марини Богуш «Алтана» та адвокатом Почерняк І.С., тому остання не мала повноважень на підписання та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення в інтересах ОСОБА_1 , так як той укладав договір про надання правої допомоги із АБ «Марини Богуш «Алтана», а не адвокатом Почерняк І.С.
Крім цього позивач посилається на те, що акт № 1 про надану правову допомогу від 20 жовтня 2022 року, складений між ОСОБА_1 та АБ «Марини Богуш «Алтана», не відповідає вимогами ст. ст. 137, 141 ЦПК України, оскільки зазначені в ньому витрати на правову допомогу не підтверджені документально, а матеріали справи не містять детального опису виконаних робіт, складеного між ОСОБА_1 та адвокатом Почерняк І.С.
Також позивач зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення було прийнято до розгляду та враховано в якості доказу письмові пояснення відповідача від 20 березня 2023 року на заперечення позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення, однак ці пояснення не були у встановленому цивільно-процесуальним законодавством порядку надіслані позивачу та були подані із порушенням процесуального строку, встановленого законом, а тому вони не могли прийматись до уваги судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.
У відзиві на апеляційні скарги відповідачі просять залишити їх без задоволення, а рішення та додаткове рішення залишити без змін.
Відповідачі зазначають, що твердження позивача про те, що ними визнавався факт укладення спірного договору оренди не відповідають дійсності, оскільки сторонами було підписано лише текст договору, при цьому сторони не дійшли згоди стосовно його істотних умов, а саме щодо ціни договору (розміру орендної плати), яку було вирішено визначити в додатку до договору, який так і не був погоджений, передача приміщення за актом приймання - передачі квартири не відбулася, оскільки такий акт так і не був підписаний між сторонами.
Крім того відповідачі посилаються на те, що спірний договір не містить вказівки на момент відліку початку користування майном, а тому без підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкта в оренду, підписаний сторонами договір свідчить лише про намір, який не було реалізовано, переписка між ОСОБА_1 та позивачем свідчить, що сторони не дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору, а твердження позивача не відповідають дійсності.
Також відповідачі зазначають, що позивачем дійсно перераховувалися кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 на протязі чотирьох місяців по 450грн із призначенням платежу «за оренду по додатковій угоді № 1 від 30.07.2020 до договору № 03-3», які ОСОБА_1 негайно повернула позивачу, зазначивши, що такі кошти є помилково перерахованими за неукладеним договором оренди, а тому твердження позивача про часткове виконання умов договору є безпідставним.
Відповідачі вважають, що доводи позивача про проведення ним в орендованій квартирі ремонтних робіт не стосуються предмету доказування в рамках цієї справи, крім того відповідачі ставлять під сумнів справжність наданих позивачем розписок і чеків та їх відношення до проведення ремонтних робіт саме у квартирі АДРЕСА_1 .
Крім цього відповідачі зазначають, що позивачем було заявлено позов до неналежного складу відповідачів, оскільки ОСОБА_1 не є власником чи мешканцем вказаної квартири, а лише діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_1 , яка разом із ОСОБА_3 є співвласниками квартири.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, відповідачі зазначають, що між
ними та АБ «Марини Богуш «Алтана» був підписаний договір про надання правової допомоги у судовій справі № 757/18462/21-ц, яким сторони погодили гонорар адвоката у фіксованому розмірі в сумі 15 000грн. Крім цього гонорар за надання правової допомоги у вигляді здійснення представництва їх інтересів у судовому засіданні встановлюється у розмірі 3 000грн за кожне судове засідання, а тому загальна сума витрат на правову допомогу склала 33 000грн.
Щодо повноважень адвоката Почерняк І.С. представляти їх інтереси під час розгляду справи в суді, відповідачі зазначають, що адвокатом, на виконання вимог ст. 62 ЦПК України, на підтвердження своїх повноважень у суді було надано ордер, виданий АБ «Марини Богуш «Алтана», повноваження адвоката було перевірено судом та допущено її до здійснення їх представництва у судових засіданнях.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників АО «Гапоненко Роман і партнери» - адвоката Гапоненка Р.І. та Чадюк Л.В., які доводи апеляційних скарг підтримали, пояснення представника відповідачів - адвоката Почерняк І.С., яка проти задоволення апеляційних скарг заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Василевською О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 3-527 (с.с.77 т.1).
17 липня 2020 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та АО «Гапоненко Роман і партнери» (орендар) підписано договір найму (оренди) № 03-3, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) майно та майнові права на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.5-6 т.1).
Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 сторони договору погодили, що приміщення повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем 17 липня 2020 року; передача приміщення здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду; в момент підписання акту здачі-приймання орендодавець передає орендарю ключі від приміщення.
Відповідно до п. 3.1 вказаного договору оренди строк оренди триває з 17 липня 2020 року по 17 липня 2021 року.
Згідно з п. 4.1 зазначеного договору оренди розмір орендної плати визначається у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
Орендна плата сплачується на картковий рахунок орендодавця або у готівковому порядку під розписку орендодавцю або його представнику, не пізніше 10 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата, починаючи з серпня 2020 року (пункт 4.2. договору).
Пунктом 4.8 договору оренди сторони визначили, що розмір орендної плати може переглядатись сторонами у вересні 2020 року, в подальшому розмір орендної плати може переглядатись сторонами один раз на рік, але не раніше вересня 2021 року, у випадку не погодження сторонами зміни розміру орендної плати договір може бути розірваний однією із сторін через два місяці після попередження про розірвання договору.
30 липня 2020 року між ОСОБА_1 та АО «Гапоненко Роман і партнери» підписано додаткову угоду № 1 до договору найму (оренди) від 17 липня 2020 року № 03-3, згідно з якою сторони внесли зміни до договору оренди, а саме: внесено зміни до п. 3.1 договору: збільшено строк оренди до 31 липня 2023 року; внесено зміни до п. 4.8 договору, виклавши його в новій редакції: «розмір орендної плати може переглядатись сторонами у жовтні 2020 року в розмірі не більше 15 % від суми орендної плати по договору суборенди, в подальшому розмір орендної плати може переглядатись сторонами
один раз на рік, але не раніше жовтня 2021 року в розмірі не більше 40 % від суми орендної плати по договору суборенди»; внесено зміни до п. 8.2 договору, виклавши його в новій редакції: «сторони домовились, що систематичним та грубим порушенням умов договору є несплата орендарем орендної плати за користування приміщенням більш ніж за дванадцять місяців користування приміщенням»; доповнено п. 9.11 договору: «орендар не несе відповідальності за оплату комунальних послуг, які нараховані станом на 31 липня 2020 року» (с.с.7 т.1).
19 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_1 направив АО «Гапоненко Роман і партнери» повідомлення про неукладений договір оренди, у якому зазначено, що сторони не дійшли згоди щодо визначення істотної умови договору - ціни, розмір якої було вирішено вказати у додатку до договору, однак у додатковій угоді також орендна плата погоджена не була. Також у повідомленні зазначено, що сторонами також не було підписано акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 , від писання якого Гапоненко Р.І. ухилився, а тому договір оренди є неукладеним і власник має намір передати спірну квартиру в оренду іншій особі (с.с.36 т.1).
29 жовтня 2020 року керуючий партнер АО «Гапоненко Роман і партнери» Гапоненко Р.І. направив ОСОБА_1 повідомлення про розмір орендної плати, у якому зазначив, що орендар погоджує орендодавцю суму орендної плати в розмірі 1 % від суми орендної плати за договором суборенди, яка складає 450грн, оскільки орендар витратив на проведення ремонтних робіт та підготовку квартири до належного стану для подальшого використання за призначенням приблизно 170 000грн (с.с. 39 т 1).
13 листопада 2020 року керуючий партнер АО «Гапоненко Роман і партнери» Гапоненко Р.І. направив ОСОБА_1 заперечення на повідомлення про неукладений договір найму (оренди), у яких зазначив, що заперечує проти повідомлення орендодавця про неукладений договір оренди, оскільки ціну договору сторони визначили у п. 4.8 договору згідно з додатковою угодою № 1 від 30 липня 2020 року до цього договору - не більше 15 % від суми орендної плати за договором суборенди; у жовтні 2020 року орендар на виконання умов договору направив повідомлення орендодавцю про розмір орендної плати в розмірі 450грн, яка була оплачена орендарем; акт прийому-передачі орендованої квартири не було підписано, оскільки на час укладення договору оренди ця квартира перебувала у розпорядженні третіх осіб (с.с.40 т.1).
2 грудня 2020 року ОСОБА_1 направила керуючому партнеру АО «Гапоненко Роман і партнери» Гапоненку Р.І. відповідь на заперечення на повідомлення про неукладений договір найму (оренди) (неприйняття заперечення) - заяву про непогодження розміру орендної плати, зазначивши повторно, що договір найму (оренди) від 17 липня 2020 року № 03-3 є неукладеним, оскільки квартира АДРЕСА_1 фактично не була передана в оренду АО «Гапоненко Роман і партнери» враховуючи, що акт здачі-приймання квартири не підписано сторонами. При цьому ОСОБА_1 , як орендодавець, не погодилась з тлумаченням орендарем умов договору та самовільним встановленням в односторонньому порядку бажаного розміру орендної плати та з її розміром, та вимагала негайно звільнити житло (майно) орендодавця і не перешкоджати їй у вільному розпорядженні та користуванні майном (с.с.41-43 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не погодили істотну умову договору - розмір орендної плати та не підписали акт здачі-приймання приміщення, а відтак договір є неукладеним та не породжує правових наслідків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Частина 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних
прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини;
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Згідно із частиною першою статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (частина перша статті 812 ЦК України).
Частиною першою статті 813 ЦК України визначено, що сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи.
Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб (ч. 2 ст. 813 ЦК).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.
Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, істотними умовами договору найму житла є предмет договору - житло, строк, на який передається житло у найм, а також розмір плати за проживання.
За умовами договору № 03-3 найму (оренди) від 17 липня 2020 року сторони визначили, що розмір орендної плати визначається у додатках до договору, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 4.1.).
Матеріали справи не містять додатку до договору № 03-3 найму (оренди) від 17 липня 2020 року, у якому сторони погодили розмір орендної плати.
Доводи апеляційної скарги та представника позивача, що розмір орендної плати був погоджений у додатковій угоді № 1 до договору № 03-3 найму (оренди), яка підписана сторонами 30 липня 2020 року, зокрема, внесенням змін до пункту 4.8. договору та викладення його у новій редакції, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пункт 4.8. договору найму (оренди) від 17 липня 2020 року не визначав розмір орендної плати, а передбачав порядок та строки перегляду розміру орендної плати.
Пункт 4.8. договору найму (оренди) від 17 липня 2020 року у редакції додаткової угоди № 1 від 30 липня 2020 року також визначає порядок та строк перегляду розміру орендної плати, однак не визначає його розміру.
Твердження представника позивача про те, що розмір орендної плати був сторонами встановлений не більше 15% від суми орендної плати по договору суборенди, належними доказами не підтверджені, а пункт 4.8. договору найму (оренди) в редакції додаткової угоди № 1 від 30 липня 2020 року визначає, що розмір орендної плати може переглядатися сторонами у жовтні 2020 року в розмірі не більше 15% від суми орендної плати по договору суборенди.
Враховуючи положення пункту 4.2. договору найму (оренди), орендар зобов'язаний був здійснювати оплату оренди з серпня 2020 року, а відповідно до пункту 4.8. договору сторони могли переглянути розмір орендної плати у жовтні 2020 року.
Направлення орендарем 29 жовтня 2020 року повідомлення про розмір орендної плати на адресу орендодавця, не свідчить про погодження сторонами договору розміру орендної плати, оскільки орендодавець заперечувала проти визначеного орендарем розміру орендної плати.
Доводи представника позивача, що позивач витратив на ремонт квартири, яка є предметом договору найму (оренди), 170 000грн, що вплинуло на визначення розміру орендної плати, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказів у підтвердження своїх доводів позивачем не надано.
Крім того, умовами договору найму (оренди) сторони не погодили право орендаря проводити ремонті роботи у квартирі, вартість яких буде зарахована у розмір орендної плати.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами договору найму (оренди) від 17 липня 2020 року не було погоджено у письмовому вигляді істотну умову договору найму - ціну договору, тому договір оренди житлового приміщення не можна вважати укладеним.
Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається початок договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.
Частиною 2 статті 640 ЦК України встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Пунктом 2.2. договору № 03-3 від 17 липня 2020 року сторони визначили, що передача приміщення здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду.
Сторони визнали, що акт здачі-приймання квартири ними підписаний був, доказів передачі позивачу ключів від квартири матеріали справи також не містять.
З набуттям чинності договору чинне законодавство пов'язує виникнення прав і обов'язків сторін, в тому числі зобов'язань надати приміщення, а після його надання - забезпечити цілодобовий повний доступ до нього, не перешкоджати в користуванні приміщенням, не укладати інші договори щодо приміщення та інші обов'язки, передбачені договором.
Виходячи з вищевикладеного, під час судового розгляду позивачем не було доведено, що між сторонами виникли договірні правовідносини з оренди квартири, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідачів звільнити квартиру та не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем сплачувалися орендні платежі, що свідчить про виконання сторонами договору найму (оренди), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з наданих суду документів вбачається, що платежі у розмірі 450грн позивачем почали перераховуватися відповідачці ОСОБА_1 з 2 листопада 2020 року, після отримання позивачем повідомлення від орендодавця про неукладення договору оренди у зв'язку із непогодженням розміру орендної плати. При цьому, отримані відповідачкою грошові кошти були повернуті позивачу, як помилково направлені.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що позивач набув всі права орендаря зокрема, і право передачі квартири у суборенду, що підтверджується укладенням договору суборенди № 03-4 від 5 листопада 2020 року, а відтак позивач мав безперешкодний доступ до квартири, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з наданих суду документів вбачається, що 12 лютого 2021 року між ОСОБА_1 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 був підписаний акт звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується (с.с.59 т.1).
Крім того, зазначений договір суборенди був укладений після отримання позивачем повідомлення орендодавця про неукладення договору оренди.
Колегія суддів вважає, що посилання позивача на проведення у спірній квартирі ремонтних робіт та надання суду першої інстанції копій доказів у підтвердження своїх посилань, не є належними доказами у підтвердження правомірного користування позивачем спірною квартирою та виконання договору найму (оренди) квартири сторонами договору, оскільки наявні матеріали справи свідчать про наявність між сторонами численних судових спорів з приводу нерухомого майна та використання таких доказів при розгляді інших судових спорів.
При цьому, умовами договору найму (оренди) від 17 липня 2020 року не було передбачено право орендаря на проведення ремонтних робіт у квартирі та встановлення сигналізації у квартирі.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Задовольняючи заяву представника відповідачів - адвоката Почерняк І.С. по стягнення з позивача судових витрат, понесених відповідачами на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що понесені витрати документально підтверджені, є обґрунтованими та співмірними зі складністю даної справи та відповідають критерію реальності та розумності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог, а відтак відповідачі мають право на отримання відшкодування понесених судових витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Саме такою є правова позиція, зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Така правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачами суду першої інстанції надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 1 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана», згідно з яким розмір основного гонорару, який клієнти сплачують бюро за надану в межах цього договору правову допомогу в суді першої інстанції, сторони погоджують у фіксованій формі, та дійшли згоди встановити його в сумі 15 000грн (п. 3.3); гонорар за надання правової допомоги у вигляді здійснення представництва інтересів клієнтів у судовому засіданні встановлюється у розмірі 3 000грн за судове засідання; у разі, якщо судове засідання не відбулося з незалежних від клієнтів та адвокатів бюро причин, та адвокат прибув у приміщення суду для здійснення представництва, клієнти оплачують бюро гонорар у розмірі 1 500грн (п. 3.4);
- копію акту № 1 про надану правову допомогу від 20 жовтня 2022 року, згідно з яким бюро на виконання положень договору про надання правової допомоги від 1 червня 2021 року надало, а клієнт прийняв за період з 1 червня 2021 року по 20 жовтня 2022 року наступні види правової допомоги: ознайомлення з матеріалами, наданими клієнтом, аналіз судової практики та формування правової позиції у справі, підготовка проекту відзиву, підготовка проекту заперечень на відповідь на відзив, підготовка проекту заперечень на заяву про стягнення судових витрат - 15 000грн; представництво інтересів клієнтів у судовому засіданні 27 серпня 2021 року - 3 000грн; представництво інтересів клієнтів у судовому засіданні 21 жовтня 2021 року - 3 000грн; представництво інтересів клієнтів у судовому засіданні 24 січня 2022 року - 3 000грн; представництво інтересів клієнтів у судовому засіданні 30 червня 2022 року - 3 000грн; представництво інтересів клієнтів у судовому засіданні 5 жовтня 2022 року - 3 000грн; загальна вартість послуг (правничої допомоги) - 30 000грн;
- копію рахунку на оплату № 36 від 28 жовтня 2022 року про оплату правової допомоги - представництва інтересів клієнта у судовому засіданні у справі № 757/18462/21-ц в приміщенні Печерського районного суду м. Києва 14 листопада 2022 року в розмірі 3 000грн.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат
(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами надані належні докази щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, підлягають задоволенню в розмірі 33 000грн, оскільки позивачем не надано доказів неспівмірності таких витрат.
Доводи апеляційної скарги, що суд прийняв судове рішення про стягнення витрат на користь двох відповідачів, хоча адвокат Почерняк І.С. просила стягнути судові витрат тільки на користь відповідача ОСОБА_1 , чим вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вимоги про відшкодування судових витрат не є позовними вимогами, додаткове рішення в цій частині ОСОБА_1 не оскаржується, і стягнення витрат на користь двох відповідачів, не порушує прав та інтересів позивача, оскільки розмір судових витрат у зв'язку з цим не збільшився.
Посилання у апеляційній скарзі, що адвокатом Почерняк І.С. не надано належних документів у підтвердження її права представляти інтереси відповідачів у суді, оскільки договір на правову допомогу відповідачами був укладений з Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана», засновником якого не є адвокат Почерняк І.С., колегія суддів вважає надуманими, оскільки повноваження представника відповідачів - адвоката Почерняк І.С. підтверджується копією ордерів на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1133881 та серії АА № 1133880, виданих адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана», згідно з якими правова допомога надається ОСОБА_1 та ОСОБА_1 адвокатом Почерняк І.С. на підставі договору про надання правової допомоги від 1 червня 2021 року, що відповідає вимогам ст. 62 ЦПК України і копія зазначеного договору надана суду.
Частини 5 та 6 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначають, що стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське бюро. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Надання суду договору, який був укладений між Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» та адвокатом Почерняк І.С. не передбачено діючим законодавством і не впливає на вирішення питання про відшкодування судових витрат відповідачів.
Твердження у апеляційній скарзі, що відповідачами не наданий детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом Почерняк І.С., що не відповідає положенням ч. 4 ст. 137 та ч 4 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявний акт про надану правову допомогу, підписаний представником адвокатського бюро «Марини Богуш «Алтана» та відповідачами.
У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21Велика Палата Верховного Суду виснувала, «що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх
розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та додаткового рішення суду, і задоволення апеляційних скарг.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційні скарги Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 квітня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 січня 2024 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук