12 січня 2024 року справа № 580/6416/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про стягнення середнього заробітку,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше за 6 місяців відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України на користь позивача в сумі 98 476 грн 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року та індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 йому не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише 20.06.2023 на виконання рішення суду, що є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку, відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України, за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 31.07.2023 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі № 580/4322/22 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час. Вищевказане рішення суду виконано відповідачем 20.06.2023, що не заперечується позивачем. Вказує, що позивач звільнений у 08.02.2022, однак з позовом звернувся до суду лише 20.09.2022, тобто спір між роботодавцем і працівником виник більш ніж через 7 місяців після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах відсутні підстави щодо стягнення середнього заробітку, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Суд встановив, що відповідно до наказу ГУНП в Черкаській області від 08.02.2022 № 44 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 - заступника начальника 2-го відділу Головного управління Національної поліції в Черкаській області звільнено зі служби в поліції відповідного до п. 2 (через хворобу) ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі № 580/4322/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем 20.06.2023 проведено остаточний розрахунок грошового забезпечення позивача у вигляді індексації та доплати за службу в нічний час у сумі 3 378,04 грн.
Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті, суд врахував таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Один із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці відображений в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006), за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, що забезпечить достатній життєвий рівень. Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене. Згідно з частиною четвертою статті 43 Основного Закону України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, повноваження щодо ухвалення якого має Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України визначено, що під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від установи провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявного спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 зазначив, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки спеціальним законодавством, не врегульовано оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, що складаються під час звільнення зі служби в Національній поліції України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки: умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Законодавець не вважає вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У рішенні Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/4322/22 суд зазначив, що розрахунок доплати за службу в нічний час за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року та індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Тобто, саме на відповідача, - Головне управління Національної поліції в Черкаській області, за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу доплату за службу в нічний час за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року та індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу під час звільнення суми не були спірними на момент звільнення і протягом більш ніж семи місяців позивач не здійснював дій, спрямованих на перерахунок та виплату недоплачених сум грошового забезпечення, що вказує на те, що спір щодо невиплачених сум грошового забезпечення під час звільнення виник більш ніж через сім місяців після звільнення позивача.
Таким чином, станом на момент нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум, був відсутній спір щодо розміру доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України та як наслідок стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше за 6 місяців.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16, від 28.11.2022 у справі № 380/693/20 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 580/2722/23.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ