15 січня 2024 рокуСправа №160/30555/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, у якій з урахуванням уточненої позовної заяви просить:
визнати протиправним дії Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
зобов'язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради вчинити певні дії, а саме розрахувати та призначити державну допомогу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити державну допомогу по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку, в порядку та розмірах, визначених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», з дня звернення ОСОБА_1 за такою допомогою до Відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04 січня 2024 року до суду надійшов відзив Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що ОСОБА_2 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , а позивачка із заявою про призначення допомоги при народженні дитини звернулась лише 23 жовтня 2023 року, тобто з порушенням 12 місяців після народження дитини, продовження цього строку не передбачено чинним законодавством з будь-яких причин.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до рiшення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2022 (справі № 204/3122/22) було встановлено батьківство ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо дитини ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народжена ОСОБА_1 .
Чечелівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 07.03.2023 року було видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та складено актовий запис № 38 від 07.03.2023 року.
25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про отримання допомоги при народженні дитини.
Повідомленням Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 10.11.2023 відмовлено позивачу у наданні державної допомоги сім'ям з дітьми у зв'язку із тим, що сплинуло 12 місяців з дати народження дитини - ОСОБА_2 (а.с. 28).
Позивач, вважаючи такі дії відповідача неправомірними, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею першою Конституції України встановлено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно зі ст. 3 Конституції України Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року №2811-XII (далі Закон №2811-XII).
Згідно ст. 1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону № 2811-XII відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога при народженні дитини.
Статтею 10 Закону №2811-XII встановлено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону №2811-XII допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Згідно зі ст. 12 Закону №2811-XII допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі Порядок).
Пунктом 10 Порядку встановлено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.
Згідно п. 11 Порядку для призначення допомоги при народженні дитини за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається:
1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
У разі звернення одного з батьків дитини (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини орган соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Відповідно до п. 12 Порядку допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Пунктом 43 Порядку встановлено, що про призначення державної допомоги сім'ям з дітьми чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення.
Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.06.2023 року у справі № 2040/7370/18.
Як установив суд, свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 видано Чечелівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 07.03.2023 року. Із заявою про призначення допомоги при народженні дитини позивач звернулася 25.10.2023.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 265/4175/16-а зазначено, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.02.2018 в справі № 591/610/16-а та від 02.10.2018 в справі № 495/3711/17, визначений частиною сьомою статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» строк підлягає поновленню, а допомога при народженні дитині підлягає призначенню у разі наявності поважних причин такого пропуску, оскільки неможливість своєчасного звернення батьків порушує інтереси дитини, що є неприпустимим.
Керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.
Строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюють несвоєчасне звернення батьків, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що отримання позивачкою свідоцтва про народження було обумовлено триваючими судовими процесами, зокрема пов'язаним із визначенням батька дитини, а тому з об'єктивних причин позивачка не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки лише 30 серпня 2022 року було прийнято заочне рішення суду, яким було визнано батьком дитини - ОСОБА_3 .
Позивач звернулася 25.10.2023 до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, після отримання свідоцтва про народження дитини.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що позивачка з об'єктивних причин не мала змоги своєчасно звернутися до відповідача, оскільки тільки 07 березня 2023 року отримала свідоцтво про народження дитини.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За загальним правилом, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень. Отже, під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав права вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.
До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
В даних правовідносинах, права позивача порушуються відмовою Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, викладену у повідомленні від 10.11.2023 року, у призначенні виплати допомоги при народженні дитини.
За таких обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає, що висновку, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивачки буде визнання протиправним повідомлення відповідача про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу державну допомогу при народженні дитини.
У той же час, вимога позивачки про зобов'язання призначити державну допомогу по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою доказів звернення та відмови у призначенні у такій допомозі суду не надано.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем адміністративний позов є обґрунтованим, а позовні вимоги підлягають до частковому задоволенню.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. у щорічній відпустці, судове рішення ухвалене у перший робочий день судді - 15.01.2024 року.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, оформленого повідомленням від 10.11.2023 року про відмову у наданні державної допомоги сім'ям з дітьми ОСОБА_1 - допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу сім'ям з дітьми - допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ- 42788513) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев