м. Вінниця
15 січня 2024 р. Справа № 120/10644/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.06.2023 № ЦЗ-63/ВІ/а-2, якою на нього накладено штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 67000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірна постанова прийнята на підставі акту фактичної перевірки, проведеної податковим органом, разом з тим, вказав, що п. 2 Постанови КМУ № 509 від 17.07.2013 року був змінений, і на момент прийняття спірної постанови, діяв в редакції, яка не передбачала право відповідача приймати спірну постанову на підставі акту фактичної перевірки податкового органу.
Ухвалою від 21.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
Ухвалою від 31.07.2023 в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
16.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що встановлене порушення не спростовано позивачем. Вказав, що згідно п. 3 Порядку № 509 справа про накладання штрафу розглядається у визначений строк з моменту одержання посадовою особою документів, у даному випадку, акту перевірки ДПС. А згідно ч. 5 ст. 265 КЗпП України, штрафи накладаються в порядку визначеному КМУ. Таким чином, відповідач діяв в межах своїх повноважень правомірно.
Інших заяв по суті спору не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем, з 01.12.2022 року перебуває та обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області.
На підставі наказу від 26.04.2023 № 1189к 03.05.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області у відповідності до направлень на перевірку №№ 1966, 1967 від 26.04.2023 року проведено фактичну перевірку господарської одиниці - магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої, відносно позивача складено акт перевірки №7741/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , в якому, одночасно з порушеннями податкового законодавства, зафіксовано використання праці найманих працівників без укладання трудових угод, а саме: між ФОП ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_2 не оформлено належним чином укладання трудових угод.
Відповідно до пункту 2.2.19. акта перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 04.05.2023 №7741/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , встановлено факт використання найманої праці ОСОБА_2 , яка пояснила, що працює в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_1 з 02.05.2023.
Перевіркою встановлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин, а саме, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Акт перевірки підписаний продавцем ОСОБА_2 та надано письмові пояснення, що остання з 02.05.2023 працює на посаді продавця в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_1 .
Тобто, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 2, 3, 21, 24 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови КМУ від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту» (далі Постанова № 413), оскільки позивачем не подавалось повідомлення про прийняття працівника на роботу та не укладено трудовий договір, та повідомлення про прийняття на роботу.
Акти перевірки від 04.05.2023 № 7741/02-32-07-05/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Вінницькій області спрямовано до Центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.
Позивач вказує, що відповідач одержавши копію акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 04.05.2023 № 7741/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , в порушення приписів Порядку №509 не повідомив його про це.
На думку позивача, відповідач в особі заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці провів розгляд справи по за межами адміністративного приміщенням відповідача (вул. Шевченка, буд. 18, м. Житомир) не вживши при цьому жодних заходів з повідомлення ФОП ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, чим позбавив його права на захист (висловлення заперечень, надання доказів, тощо) під час безпосереднього проведення розгляду справи.
Разом з тим, відповідач вказує, що уповноваженою посадовою особою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 26.05.2023 за вих. №ЦЗ/1/4122-23 від 24.05.2023 було надіслано на адресу реєстрації позивача повідомлення про отримання акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена статтею 265 Кодексу законів про працю України. Вказав, що згадане вище повідомлення позивач особисто отримав 09.06.2023 (інформація згідно трекінгу рекомендованих відправлень з офіційного веб-сайту Укрпошти).
Так, на підставі Акту (Довідки) фактичної перевірки від 04.05.2023 №7741/02-32-07-05/2798925335, 16.06.2023 заступником начальника Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесено постанову №ЦЗ-63/ВІ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000 гривень, за порушення вимог законодавства про працю, в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без належного оформлення із ним трудових відносин.
Таким чином, позивач не погоджуючись із спірною постановою та з метою її скасування звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5)при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 265 Кодексу законів про працю України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі Порядок № 509).
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно з пунктом 4 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021.
Згідно з приписами статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30.09.2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Водночас, суд вважає, що визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 не підлягали застосуванню.
Отже, враховуючи зазначене вище, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".
Так, пунктом 2 Порядку № 509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
З огляду на вищезазначене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області № 7741/02-32-07-05/2798925335 від 04.05.2023 є недопустимими доказами.
Враховуючи наведені нормативно-правові акти та обставини, встановлені у справі, суд погоджується з доводами позивача, що прийняття відповідачем постанови №ЦЗ-63/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області є протиправним, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 560/8860/23 від 10.10.2023 року, у справі № 560/11950/23 від 18.12.2023.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 05.02.2019 у справі № 821/1157/16, від 05.02.2019 у справі № 2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, що відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 30.06.2019 у справі №825/1747/17, від 21.01.2021 у справі № 821/845/18, від 21.01.2021 у справі № 826/3200/14 та інших.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.
Ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-63/ВІ/а-2 від 16.06.2023
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18 А, м. Житомир, код ЄДРПОУ 44791105)
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: