печерський районний суд міста києва
Справа № 757/36821/23-ц
27 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Л.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Перевертуна В. Г. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 09.07.2021 Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист в цивільній справі № 761/14537/15-ц на підставі постанови Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2021 року про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 5250 грн, який пред'явлено на виконання до відповідного органу ДВС.
Повідомленням державного виконавця від 20.07.2021 виконавчий лист № 761/14537/15-ц від 09.07.2021 повернуто без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». В подальшому, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2021 у справі 761/14537/15-ц залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.07.2022, визнано протиправними та скасовано рішення державного виконавця від 09.07.2021 у формі повідомлення про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5250 грн; зобов'язано орган державної виконавчої служби прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
Постановою державного виконавця від 06.12.2021 відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом від 09.07.2021 у справі №761/14537/15-ц. З метою виконання зазначеного виконавчого документа, у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, - державним виконавцем було направлено відповідну платіжну вимогу на примусове списання коштів від 15.09.2022 НОМЕР_2 до Національного банку України (як банку, який згідно із законом обслуговує банківські рахунки неплатоспроможного банку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»). Проте Національний банк України 23.09.2022 повернув зазначену платіжну інструкцію без виконання (Додаток 3), з посиланням на п. 39 розділу V «Положення про порядок виконання надавачами платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженого Постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216 (у редакції Постанови Правління НБУ від 25.08.2022 № 189), та на пункт 27 розділу І, пункт 67 розділу IV «Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 163.
На думку позивача, відповідач в порушення п. 15 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про національний банк України» відмовив державному виконавцю в безспірному списанні коштів з рахунку неплатоспроможного банку на примусове виконання судового рішення, і таким чином заподіяв позивачу, як стягувачу за цим судовим рішенням, майнової та немайнової шкоди.
19.06.2023 виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з виконанням судового рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом про, що державним виконавцем винесено відповідну постанову.
Позивач вказує, що ухвалене на користь нього судове рішення в цивільній справі № 761/14537/15-ц, яке набрало законної сили, залишалось не виконаним 268 днів, оскільки відповідач всупереч перешкодив виконанню цього рішення та відмовився вчинити передбачені законом дії, спрямовані на виконання цього судового рішення органом ДВС.
Таким чином, якби відповідач не порушив права позивача, то позивач отримав би процентний прибуток у розмірі 13% річних на суму 5250 грн з дня, наступного за днем 23.09.2022 до дня фактичного виконання 19.06.2023, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає упущена вигода у розмірі 501,12 грн.
Виходячи з характеру порушеного права та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, приниження авторитету держави та довіри до її спроможності до належного урядування, з урахуванням загальних засад цивільного права, позивач вважає розумним та справедливим розміром стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві та надані докази.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вимагаючи стягнення шкоди з Національного Банку України, позивач не довів наявності шкоди, протиправності поведінки відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 09.07.2021 Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист в цивільній справі № 761/14537/15-ц на постанови Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2021 року про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 5250 грн, який пред'явлено на виконання до відповідного органу ДВС.
Згідно повідомленням державного виконавця від 20.07.2021 виконавчий лист № 761/14537/15-ц від 09.07.2021 повернуто без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2021 у справі 761/14537/15-ц залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.07.2022, визнано протиправними та скасовано рішення державного виконавця від 09.07.2021 у формі повідомлення про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5250 грн; зобов'язано орган державної виконавчої служби прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
Постановою державного виконавця від 06.12.2021 відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом від 09.07.2021 у справі №761/14537/15-ц. З метою виконання зазначеного виконавчого документа, у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, - державним виконавцем було направлено відповідну платіжну вимогу на примусове списання коштів від 15.09.2022 НОМЕР_2 до Національного банку України (як банку, який згідно із законом обслуговує банківські рахунки неплатоспроможного банку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
Національний банк України 23.09.2022 повернув зазначену платіжну інструкцію без виконання (Додаток 3), з посиланням на п. 39 розділу V «Положення про порядок виконання надавачами платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», затвердженого Постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216 (у редакції Постанови Правління НБУ від 25.08.2022 № 189), та на пункт 27 розділу І, пункт 67 розділу IV «Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 163.
Відповідно до вимог п. 39 розділу V Положення про порядок виконана надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 25.08.2022 № 189), та вимог п. 27 розділу І та п. 67 розділу ІV Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163. Була повернута без виконання платіжна вимога від 15.09.2022 № НОМЕР_2 на суму 5250, 00 грн.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ст. 3 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» органи державної влади та Національний банк не мають права втручатися в діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень.
Відповідно до ст. 46 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається.
Так як у Банку проходить процедура ліквідації, Національний банк повернув без виконання платіжну вимогу від 15.09.2022, без виконання, у зв'язку з тим, що у платіжній вимозі зазначено номер рахунку відкритого для обліку коштів в іноземній валюті, а розмір стягнення наведено у грошовій одиниці Україні.
Постановою Правління НБУ затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22.
Згідно із п. 2.18 Інструкції у разі відмови виконати платіжну вимогу, оформлену стягувачем, обтягувачем або отримувачем (у випадку договірного списання коштів), банк у день її надходження має зробити на її зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої платіжна вимога не може бути виконана, та/або главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено), зазначити дату повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штамбу банку) і не пізніше наступного робочого дня надіслати цю платіжну вимогу в орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів чи банк, від якого вона надійшла.
Національний банк України правомірно та в установленому порядку повернув державному виконавцю без виконання платіжну вимогу від 15.09.2022, про що на зворотній стороні платіжної вимоги від 15.09.2022 зроблено відповідний напис.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди, у зв'язку з тим, що ухвалене на користь позивача судове рішення в цивільній справі № 761/14537/15-ц, яке набрало законної сили, залишалось не виконаним 268 днів, суд зазначає наступне.
Частиною 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Обов'язок доведення наявності порушення з боку відповідача покладено чинним законодавством України на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками. При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, тобто довести ту обставину, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення, як зазначено у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/2488/21.
У заяві про прийняття виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження, з якою ОСОБА_1 звернувся до органу ДВС, та зазначив свій рахунок в АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_1 . Згідно з п.п. 5, 6 угоди від 06.11.2015 №TDRC000013711, укладеної між Позивачем та АТ «Альфа-Банк», за рахунком № НОМЕР_1 банк щомісячно нараховує та виплачує відсотки на залишок за цим рахунком за ставкою 13% річних.
Як зазначає позивач, якби банк виконав платіжну вимогу державного виконавця, а не повернув її без виконання 23 вересня 2022 року, то з цього моменту почалось би нарахування та виплата процентів за угодою між Позивачем та АТ «Альфа-Банк». Отже, якби Відповідач не порушив права позивача то він отримав би процентний прибуток у розмірі 13% річних на суму 5250 грн з дня, наступного за днем 23 вересня 2022 року до дня фактичного виконання 19 червня 2023 року, а саме за 268 днів. Таким чином, стягненню з НБУ на користь Позивача підлягає упущена вигода у розмірі: 5250 грн х 13% х 268/365 = 501,12 грн.
Проте, угода від 06.11.2015 № TDRC000013711 не стосується саме тих коштів, що підлягали стягненню на користь Позивача.
Крім того, зазначені кошти не були на рахунку Позивача, їх не стосувалися умови угоди і Національним банком зазначені кошти не списувалися. За таких умов, не можна уважати, що Позивач упустив вигоду від вкладення 5250 грн на рахунок № НОМЕР_1 . Позивачем не надано доказів того, що угода від 06.11.2015 № TDRC000013711 передбачає що протягом дії цієї угоди допускається часткове повернення вкладу грошових коштів з суми вкладу. Перерахування коштів на зазначений рахунок не виключає їх повернення позивачу у той же день.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 501,21 грн є необґрунтованими та заснованими на припущеннях, оскільки теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу, не є підставою для стягнення упущеної вигоди.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Основною функцією Національного банку України, згідно статті 6 Закону України «Про Національний банк України», є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а однією з інших функцій передбачених статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» є здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Відповідно до статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Частиною першою ст. 1058 Цивільного кодексу України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в Інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 (з наступними змінами), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Із зазначених правових норм убачається, що для наявності деліктної відповідальності органу державної влади необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювана. Перераховані складові для деліктних зобов'язань є обов'язковими.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками) зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.
При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
Вищевказані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 915/1015/16. від 25.06.2018 по справі № 916 1991/17. від 12.06.2018 по справі № 908/999/17.
Згідно з частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У виконавчому провадженні на державного виконавця покладено обов'язки та права вимагати виконання приписів виконавчих документів, накладання штрафних санкцій, визначення протиправності дій або бездіяльності винної особи. Проте, доказів застосування державним виконавцем таких санкцій, а також, доказів того, що державним виконавцем встановлено протиправність дій Національного Банку України матеріали справи не містять.
Відтак, позивач звертаючись до суду повинен довести факт заподіяння шкоди та надати докази встановлення такого порушення, що спричинило шкоду останньому та причинно-наслідковий зв'язок.
Доводи позивача про те, що рішення суду не виконується не з вини боржника, а з вини відповідача у справі, який повернув платіжні доручення виконавця є необґрунтованим припущенням, оскільки судом встановлено відсутність в діях відповідача протиправної поведінки, з огляду на зміст ст. 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також відсутність прямого причинного зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою, внаслідок не виконанням рішення суду боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Таким чином, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. є не підтвердженою належним чином та розмір її є перебільшеним.
Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанові № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
Відповідно до ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням зазначених підстав, вивчиши вимоги, заслухавши пояснення позивача прийшов до висновку про не доведеність обставин на які останній посилається. Оскільки, неправомірність та протиправність дій відповідача не була встановлена. Лише сама відмова відповідача на вимогу сторони звернення не свідчить про завдання позивачу шкоди, оскільки була прийнята у відповідності до діючого законодавства, а протилежного позивачем не було доведено.
Відтак, на думку суду, позивачем свої позовні вимоги не були доведеними та підтверджені належними доказами.
Суд, відноситься з розумінням до того, що позивач шукає юридичні шляхи виконання рішення суду, оскільки це його право володіти, користуватись та розпоряджатись власними коштами. Проте, на думку суду, останнім помилково було обрано саме такий спосіб захисту, з врахуванням того, що позивачем не в повній мірі використано всі правові можливості щодо виконання рішення суду в порядку ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та належним спростуванням представником відповідача доводів позивача.
На підставі встановлених судом обставин, керуючись ст. 1-16, 22, 23, 1166,1173,1174 ЦК України, ст. 1-18, 76-81, 95, 137, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко