печерський районний суд міста києва
Справа № 757/34770/23-ц
27 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Л.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Перевертуна В. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 16.01.2023 Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист в цивільній справі № 761/14537/15-ц на виконання постанови Київського апеляційного суду від 16.11.2022 про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 1600 грн, який пред'явлено на виконання до відповідного органу ДВС.
Постановою державного виконавця від 24.01.2023 відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом від 16.01.2023 у справі №761/14537/15-ц. В подальшому, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №761/14537/15-ц (ЄДРСР №109547053) заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено; замінено сторону боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 за виконавчим листом Шевченківського районного суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №761/14537/15-ц, виданим на підставі постанови Київського апеляційного суду від 16.11.2022 про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 1600 грн з Уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", на її правонаступника - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
На виконання вказаної ухвали суду державним виконавцем винесено постанову від 22.03.2023 про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесено відповідні зміни до АСВП щодо найменування, коду та адреси боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 (Додаток 3). 5. З метою виконання зазначеного виконавчого документа, у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" та "Інструкції з організації примусового виконання рішень", затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, - державним виконавцем було направлено відповідну платіжну інструкцію на примусове списання коштів від 22.05.2023 НОМЕР_1 до Національного банку України (як банку, який згідно із законом обслуговує банківські рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб). Проте Національний банк України 05.06.2023 повернув зазначену платіжну інструкцію без виконання (Додаток 4), з посиланням на статтю 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
На думку позивача, Національний банк України умисно перешкодив виконанню судового рішення, офіційно відмовив державному виконавцю в безспірному списанні коштів з рахунків боржника на примусове виконання судового рішення, - і таким чином заподіяв позивачу немайнової (моральної) шкоди. Просить стягнути з Національного банку України 1 000 000 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві та надані докази.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вимагаючи стягнення шкоди з Національного Банку України, позивач не довів наявності шкоди, протиправності поведінки відповідача та причинно- наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 16.01.2023 Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист в цивільній справі № 761/14537/15-ц на виконання постанови Київського апеляційного суду від 16.11.2022 про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 1600 грн, який пред'явлено на виконання до відповідного органу ДВС.
Постановою державного виконавця від 24.01.2023 відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом від 16.01.2023 у справі №761/14537/15-ц. В подальшому, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №761/14537/15-ц (ЄДРСР №109547053) заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено; замінено сторону боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 за виконавчим листом Шевченківського районного суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №761/14537/15-ц, виданим на підставі постанови Київського апеляційного суду від 16.11.2022 про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 1600 грн з Уповноваженої особи на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", на її правонаступника - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. На виконання вказаної ухвали суду державним виконавцем винесено постанову від 22.03.2023 про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесено відповідні зміни до АСВП щодо найменування, коду та адреси боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
З метою виконання зазначеного виконавчого документа, у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" та "Інструкції з організації примусового виконання рішень", затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, - державним виконавцем було направлено відповідну платіжну інструкцію на примусове списання коштів від 22.05.2023 НОМЕР_1 до Національного банку України (як банку, який згідно із законом обслуговує банківські рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).
Проте Національний банк України 05.06.2023 повернув зазначену платіжну інструкцію без виконання з посиланням на статтю 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Позивач вказує, що невиконанням судового рішення Національним банком України завдано йому моральної шкоди.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Основною функцією Національного банку України, згідно статті 6 Закону України «Про Національний банк України», є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а однією з інших функцій передбачених статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» є здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Відповідно до статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Частиною першою ст. 1058 Цивільного кодексу України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Платіжну інструкцію від 22.05.2023 було повернуто Відповідачем без виконання з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 7 частини другої статті 1 Закону встановлено обов'язок державного виконавця під час примусового виконання виконавчого документу накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 48 Закону встановлено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника під час здійснення примусового виконання виконавчих документів. Зокрема, законодавцем встановлено заборону на звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 19-1 та Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18- 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Частиною 3 ст. 52 Закону також передбачено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Національний банк на підставі пункту 16 статті 42 Закону України "Про Національний банк України" веде рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України. Органи державної влади та Національний банк не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства (ч. 7. ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Положеннями ст. 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності і можуть використовуватися Фондом виключно для: 1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону; 2) покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 2-1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов'язані з їх розміщенням (видачею); 2-2) покриття витрат, пов'язаних із залученими Фондом кредитами; 3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду; 4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку; 7) надання кредиту перехідному банку, створеному з метою, визначеною пунктом 2 частини двадцятої статті 42 цього Закону, на підставі рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 частини другої статті 39 цього Закону, у порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Фонду; 8) формування статутного капіталу перехідного банку; 10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом.
Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову (ч. 5 ст. 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
З наведеного вбачається, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено вичерпний перелік підстав, за якими можливе використання грошових коштів з рахунків Фонду. А також, законодавцем встановлено пряму заборону на звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках Фонду.
Згідно з п. 27 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі, робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні (з обов'язковим посиланням на норму законодавства України (за наявності), відповідно до якої платіжну інструкцію не може бути виконано, або/та пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника).
Відповідно до статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та пункту 2.18 Інструкції, кошти ФГВФО не підлягають вилученню і можуть бути використані виключно для цілей визначених цим Законом, про що робиться відповідний напис.
За таких обставин суд приходить висновку, що Відповідачем правомірно та в установленому порядку було повернуто державному виконавцю без виконання платіжну інструкцію від 22.05.2023, про що на зворотній стороні платіжної інструкції від 22.05.2023 Національним банком зроблено відповідний напис.
Так, відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої, другої, сьомої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих умовах, що і до реорганізації.
Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 761/10730/18 вказано, що гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів». Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної сумі мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом.
Разом з цим, відповідно до частин 1, 2, 5 статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.
Тобто, приписи статей 2,4,20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяють Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в Інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 (з наступними змінами), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Із зазначених правових норм убачається, що для наявності деліктної відповідальності органу державної влади необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювана. Перераховані складові для деліктних зобов'язань є обов'язковими.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками) зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.
При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
Вищевказані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 915/1015/16. від 25.06.2018 по справі № 916 1991/17. від 12.06.2018 по справі № 908/999/17.
Згідно з частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У виконавчому провадженні на державного виконавця покладено обов'язки та права вимагати виконання приписів виконавчих документів, накладання штрафних санкцій, визначення протиправності дій або бездіяльності винної особи. Проте, доказів застосування державним виконавцем таких санкцій, а також, доказів того, що державним виконавцем встановлено протиправність дій Національного Банку України матеріали справи не містять.
Відтак, позивач звертаючись до суду повинен довести факт заподіяння шкоди та надати докази встановлення такого порушення, що спричинило шкоду останньому та причинно-наслідковий зв'язок.
Судом встановлено, що боржником у виконавчому провадженні є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який не виконує рішення суду, яке набрало законної сили.
Доводи позивача про те, що рішення суду не виконується не з вини боржника, а з вини відповідача у справі, який повернув платіжні доручення виконавця є необґрунтованим припущенням, оскільки судом встановлено відсутність в діях відповідача протиправної поведінки, з огляду на зміст ст. 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також відсутність прямого причинного зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою, внаслідок не виконанням рішення суду боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Таким чином, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. є не підтвердженою належним чином та розмір її є перебільшеним.
Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанові № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
Відповідно доч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності..
З урахуванням зазначених підстав, суд вивчивши вимоги, заслухавши пояснення позивача прийшов висновку про не доведеність обставин на, які останній посилається. Оскільки, неправомірність та протиправність дій відповідача не була встановлена передбаченим законом порядком. Лише сама відмова відповідача на вимогу сторони звернення не свідчить про завдання позивачу шкоди, оскільки була прийнята у відповідності до діючого законодавства, а протилежного позивачем не було доведено.
Відтак, на думку суду, позивачем свої позовні вимоги не були доведеними та підтверджені належними доказами.
Суд, відноситься з розумінням до того, що позивач шукає юридичні шляхи виконання рішення суду, оскільки це його право володіти, користуватись та розпоряджатись власними коштами. Проте, на думку суду, останнім помилково було обрано саме такий спосіб захисту, з врахуванням того, що позивачем не в повній мірі використано всі правові можливості щодо виконання рішення суду в порядку ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд прийшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та належним спростуванням представником відповідача доводів позивача.
На підставі встановлених судом обставин, керуючись ст. 1-16, 22, 23, 1166,1173,1174 ЦК України, ст. 1-18, 76-81, 95, 137, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко