08 січня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/7771/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 /НОМЕР_6/ ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерства оборони України, проспект Повітрянофлотський,6, м. Київ,03168
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1)визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 /НОМЕР_6/ ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування йому додаткової винагороди, відповідно до п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з квітня 2022 по серпень 2023;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 /НОМЕР_6/ ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, відповідно до п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з квітня 2022 по серпень 2023 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі ОСОБА_1 в бойових діях або здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, в тому числі за період його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого;
3) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Ухвалою суду від 28.09.2023 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) (а.с.45).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій вказано про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, згідно довідки фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 про доходи позивача за оспорюваний період, а саме з квітня 2022 року по серпень 2023 року, йому нарахований такий дохід від відповідача. (вх.№30282/23 від 13.11.2023).
Від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі (вх.№30412/23 від 10.11.2023)
Від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті поданого відзиву (вх.30820/23 від 20.11.2023).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач проходить військову службу в ЗСУ на особливий період військового стану у складі військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до виписок з медичної карти стаціонарного хворого №29073 від 21.11.2022, виписним епікризом №4155 від 17.12.2022 в період з 27.11.2022 по 17.12.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до довідки військової частини від 07.01.2023 №70 встановлено, що позивач - ст. солдат ОСОБА_1 20.11.2022 отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення поперекової ділянки зліва. Поранення отримано при здійснені військовослужбовцем заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії рф в Донецькій області, пов'язане з захистом Батьківщини під час дії воєнного стану та пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (а.с.10).
Однак, позивач вказує, що йому не було нараховано та виплачено грошове забезпечення та додаткова винагорода, відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за період з квітня 2022 по серпень 2023, в зв'язку з чим подано відповідний рапорт до відповідача, на який не отримано відповідь (а.с.27-30).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
При вирішенні спору по суті суд виходить з викладеного вище та наступного.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Згідно з приписами ст.2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями статті 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 в Україні введено воєнний стан, який триває по сьогодні.
Як передбачено статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Порядок проходження військової служби в Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
Згідно з ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з положенням ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за N 745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова №168, в редакції чинній на час прийняття), пунктом 1 якої було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
В подальшому до даної постанови вносилися зміни, зокрема установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті.
Пунктом 21 Постанови №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень додаткової винагороди:
- наказ командира (начальника);
- безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 від 28.02.2022, Міністр оборони України видав окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (далі - Окреме доручення, застосовувалося до січня 2023 включно), що узгоджується з пунктом 2-1 Постанови, який застосовується з 24.02.2022.
Зазначеним Окремим дорученням надано визначення термінів, застосованих у Постанові №168 від 28.02.2022 (зокрема, визначено поняття "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів"), встановлено порядок визначення районів ведення бойових дій, визначено перелік документів, які є підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, встановлено порядок видання наказів про виплату додаткової винагороди тощо.
Відповідно до пункту 1 Окремого доручення під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем, у тому числі: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або Штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань зведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань зведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення зазначених заходів.
Відповідно до пунктів 2, 3 Окремого доручення наказано на період дії воєнного стану військовослужбовцям встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби).
Райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального-штабу Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість;
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктами 5 - 6 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військових частини) - особовому складу військової частини;
керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру 100000 гривень за місяць, обов'язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 3 до цього доручення).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, визначення конкретного розміру додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 у межах до 30 000,00 грн. або у межах до 100000,00 грн. є виключно повноваженнями суб'єкта владних повноважень. Видання наказів командиром військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям на підставі рапортів командирів їх підрозділів виключає будь-яку необ'єктивність та зловживання правами з боку командира військової частини.
До матеріалів справи надані витяги бойового розпорядження з протиповітряної оборони, в яких зазначено бойове завдання стосовно позивача за період з 08.05.2022 -15.05.2022; 16.05.2022-22.05.2022; 13.06.2022-19.06.2022.
У відповідності до :
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №427 від 31.07.2022 року, позивач вибув у відрядження до ВЧ НОМЕР_2 з 31.07.2022 року;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №653 від 21.11.2022 року позивач перебував на лікуванні;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №695 від 23.12.2022 року позивач з 23.12.2022 року прибув з ВЧ НОМЕР_3 до ВЧ НОМЕР_1 ;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №696 від 24.12.2022 року позивач вибув з 25.12.2022 року по 16.01.2023 року у відпустку за станом здоров'я;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 № 39 від 08.02.2023 року, перебуваючи у відпустці, позивач з 18.01.2023 року потрапив на лікування до КНП "Обласний клінічний госпіталь ветеранів війни", м.Кропивницький;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №68 від 09.03.2023 року позивача вважати таким, що прибув до ВЧ НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків з 09.03.2023 року;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №87 від 28.03.2023 року позивач вибув до ВЧ НОМЕР_4 з 28.03.2023 року, з метою визначення придатності до подальшої служби у ЗСУ;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №97 від 07.04.2023 року позивач прибув до ВЧ НОМЕР_1 з 07.04.2023 року;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №104 від 14.04.2023 року позивач вибув у відпустку з 15.04.2023 року по 06.05.2023 року, за станом здоров'я;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №129 від 07.05.2023 року позивач, перебуваючи у відпустці, з 04.05.2023 року потрапив на лікування до ВЧ НОМЕР_4 ;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №183 від 28.06.2023 року позивач прибув до НОМЕР_5 для виконання службових обов'язків з 27.06.2023 року;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №189 від 04.07.2023 року позивач вибув у відпустку за станом здоров'я з 05.07.2023 року по 23.07.2023 року;
- наказу ВЧ НОМЕР_1 №210 від 24.07.2023 року позивач з 21.07.2023 року потрапив на лікування до ВЧ НОМЕР_4 .
Відповідно до довідки від 05.10.2023 за №0989/10/3260 встановлено, що позивачу нараховано додаткову винагороду, визначену постановою КМУ від 28.02.2022 №168 у розмірах: березень 2022 - 78387,10 грн., квітень 2022 - 53333,33 грн., травень 2022 - 66129,03грн., червень 2022 - 46333,33 грн., липень 2022 - 30000 грн., серпень 2022 - 48064,52грн., вересень 2022 - 30000 грн., жовтень 2022 - 36774,19 грн., листопад 2022 - 100000грн., грудень 2022 - 100000 грн., січень 2023 - 30000 грн., лютий 2023 - 100000грн., березень 2023 - 0 грн., квітень 2023 - 0 грн., травень 2023 - 0 грн., червень 2023 - 67741,94 грн., липень 203- 65161,29 грн., серпень 2023 - 100 000грн.
Суд зазначає, що позивач брав безпосередню участі у бойових діях та за ці дні йому нараховувалась додаткова винагорода розрахована з розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Суд не ставить під сумнів перебування позивача у спірний період на території, які віднесено до районів ведення воєнних (бойових) дій, однак сам факт перебування позивача на такій території без доведення здійснення заходів та/або бойових дій у цих районах не є достатньою підставою для нарахування та виплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі саме 100000 грн. на підставі положень Постанови №168.
До того ж, суд зазначає, що позивачем не подано рапортів (заяв) стосовно недоліків при складанні рапортів про його участь в бойових діях та/або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів.
З огляду на викладене, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди до 100 000 грн. є безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов'язків.
В той же час, позивачем до суду не було надано доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або воєнних (бойових) діях у період з квітня 2022 по серпень 2023.
Крім того, судом враховано, що відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2023 №1877 "Про результати службового розслідування" встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 з 10 лютого 2023 року по 07.03.2023 року не виконував обов'язки військової служби, а отриманий час використовував на власний розсуд. На підставі цього наказу позивачу за лютий-березень 2023 року не виплатили щомісячну премію та не виплатили додаткову винагороду за лютий-березень 2023 року. Також враховано переплату за лютий 2023 року та утримано з грошового забезпечення позивача в розмірі 20% щомісячно до повного погашення переплати.
Вказане свідчить про наявність у відповідача підстав для не виплати додаткової винагороди, в зв'язку притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було порушено права позивача в частині виплати додаткової грошової винагороди, а позивачем протилежного не доведено, що свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої винагороди на користь позивача.
Щодо вимоги Позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у сумі 50000,00 грн., то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач вказує, що йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у тому, що відповідач своєю бездіяльністю порушив звичайний уклад його життя, сон, загальне самопочуття та емоційний стан.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність всіх складових елементів правопорушення.
При цьому, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю ВЧ НОМЕР_1 та моральною шкодою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 року по справі № 454/287/22.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Судових витрат, які підлягають розподілу на користь сторін не встановлено.
Керуючись ст.ст.139, 243, 245, 246, 255, 257-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд,
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 /НОМЕР_6/ ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО