02.11.2023 Справа № 756/1477/22
Справа № 756/1477/22
1-кп/756/691/23
02.11.2023 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
потерпілий ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
захисник ОСОБА_6 ,
У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021100050002565 від 18.11.2021 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121 КК України.
02.11.2023 в судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 на строк 2 (два) місяці з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор зазначила, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання та продовження попередніх запобіжних заходів, на даний час не перестали існувати, а обрання більш м'якого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 не зможе забезпечити виконання ним обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, а також його належну процесуальну поведінку.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зазначив, що, на його думку, ризики, на які посилається сторона обвинувачення у кримінальному провадженні є необґрунтованими. Так, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не може бути беззаперечною підставою для тримання ОСОБА_3 під вартою, а тому є достатні підстави для зміни застосованого стосовно його підзахисного запобіжного заходу на особисте зобов'язання.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, суд приходить до наступного висновку.
Востаннє, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04.09.2023 продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під домашнім арештом на 2 (два) місяці, тобто до 04.11.2023.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 181 цього Кодексу домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, майновий стан.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
При розгляді даного провадження суд враховує позицію, викладену у рішенні ЄСПЛ від 02.08.2001 у справі «Манчіні проти Італії», відповідно до якої з огляду на їхній вплив та спосіб виконання, обидва застосовані … запобіжні заходи - тримання під вартою у в'язниці і домашній арешт - були позбавленням волі за змістом підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку запобіжного заходу, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити, серед іншого, виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують обраний запобіжний захід.
Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У той же час, суд у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив прокурор у своєму клопотанні, з огляду на наступне.
Так, прокурор у клопотанні зазначає про те, що обвинувачений, усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, що, на переконання сторони обвинувачення, повністю підтверджує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Однак суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).
Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов'язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).
Оцінюючи заявлений стороною обвинувачення ризик переховування від суду, суд з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ відмічає, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_3 вчинялись дії направлені на переховування від органу досудового розслідування на стадії досудового слідства, а також протягом всього періоду тримання останнього під домашнім арештом, з огляду на це такі доводи є формальними та сумнівними, ґрунтуються на припущеннях, а встановлені в ході судового розгляду обставини не дають підстав однозначно стверджувати, що вказаний ризик має настільки високий ступінь ймовірності, який слугував би підставою для продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу пов'язаного з позбавленням воді в розумінні підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції.
Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність, ризику ймовірного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні.
З указаним твердженням суд в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
ЄСПЛ у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов'язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017). Суд відмічає, що обвинуваченим скрипником як на стадії досудового розслідування так і в ході судового розгляду вчинялись дії направлені на вчинення дій, направлених на створення тиску на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні. При цьому, настання таких дій з боку обвинуваченого можливо уникнути шляхом покладення на нього обов'язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні.
Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішенні ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув'язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов'язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).
Оцінюючи заявлені стороною обвинувачення ризики переховування від органу досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд, з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ, враховуючи повідомлені стороною захисту дані про особу обвинуваченого, в світлі запровадженого в Україні воєнного стану відмічає, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів на підтвердження існування таких ризиків, вказані твердження є формальними та сумнівними, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтуються на припущеннях та не можуть свідчити про настільки високу ймовірність їх настання, що для їх запобігання неможливо застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 інший запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі.
Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у обвинуваченого наміру перешкоджати ходу судового розгляду у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.
Враховуючи викладене, беручи до уваги дані про особу останнього (вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, що у своїй сукупності свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків), відсутність доказів на підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 дій, направлених на перешкоджання кримінальному провадженню у будь-який спосіб, зважаючи на цілі та принципи кримінального провадження, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, з огляду на те, що
що в ході розгляду клопотання частково доведено актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на особисте зобов'язання, з покладенням на нього процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що саме такий вид запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Керуючись статтями 177, 178, 181, 194, 331, 395 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури міста Києва про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, зобов'язавши ОСОБА_3 прибувати за кожною вимогою до Оболонського районного суду міста Києва.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу суду;
2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;
3) утримуватись від спілкування з потерпілим ОСОБА_5 та свідками у кримінальному провадженні в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на строк 2 (два) місяці, а саме до 02.11.2023.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 про те, що, в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обов'язок контролю за виконанням ухвали суду покладається на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1