Справа №:755/13069/22
"11" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Гончарука В.П.
за участі секретаря - Гриценко О.І.
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення коштів відшкодування збитків та моральної шкоди,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 45 000 гривень за невиконання судового рішення по справі №204/6150/18; Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 45 765,82 грн., спричинені невиконанням судового рішення по справі №204/6150/18.; Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування інфляційне збільшення та штрафні санкції в сум 26 402,73 грн., спричинені затримкою виконанням судового рішення по справі №204/6150/18.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в провадженні Красногвардійського районного судум м. Дніпропетровська розглядалась цивільна справа №204/6150/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічної акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про стягнення середнього заробітку, у зв'язку затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.
Рішення суду в справі №204/6150/18 набрало законної сили. Позовні вимоги в справі №204/6150/18 задовольнені. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 20 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення коштів, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, звільнення за період з 23.03.2018 року по 10.10.2018 року включно в розмірі 44 765,82 грн., без урахування податків та інших обов'язкових платежів та стягнуто з Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
До теперішнього часу рішення суду № 204/6150/18 в частині стягнення заробітку та моральної шкоди адміністрацією ПАТ «БАНК ФОРУМ» не виконано
Для виконання Рішення по справі №204/6150/18 та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 06 грудня 2018 року, виданого Красногвардійським районним судом м. Дніпро, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відшкодуванню моральної шкоди були направлені заява та виконавчий лист до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві
Через ігнорування виконання судового рішення в справі №204/6150/18 позивач звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року встановлено незаконні дії що до затягування примусового виконання рішення суду.
Листом управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції та судовим рішенням - ухвалою від 12 грудня 2019 року встановлено вину державної виконавчої служби, що до незабезпечення виконання судового рішення по справі №204/6150/18.
Дані обставини стали підставою звернення до суду щ вказаним позовом.
27 червня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін
Копію вказаної ухвали позивачем було отримано 03 липня 2023 року.
Разом з тим, позивачем було направлено до суду відповідь на відзив на позов про стягнення коштів, відшкодування збитків і моральної шкоди в якій просив задовольнити позовні вимоги, відхилити відзив відповідача, врахувати практику Верховного суду та ЄСПЛ.
Відповідачем Державою Україна в особі Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами було отримано 06 липня 2023 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третьою особою Державною казначейською службою України копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами було отримано 06 липня 2023 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, представником третьої особи до суду було подано письмові пояснення на позовну заяву, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2018 року у справі № 204/6150/18 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Банк Форум" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 32 763,39 грн., який визначено без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, стягнуто з ПАТ "Банк Форум" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі - скасовано та постановлено в цій частині нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23.03.2018 року по 10.10.2018 року включно в розмірі 44 765,82 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року у іншій частині - залишити без змін.
На виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа№ 204/6150/18 виданого 21 травня 2019 року на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року.
05 червня 2019 року державним виконавцем Воротніковою А.С., винесено постанову про було відкриття виконавчого провадження.
10 червня 2019 року державним виконавцем Маковецькою В.Г., винесено постанову про закриття виконавчого провадження на підставі п. 4 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Як зазначено позивачем, що листом управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції та судовим рішенням - ухвалою від 12 грудня 2019 року встановлено вину державної виконавчої служби, що до незабезпечення виконання судового рішення по справі №204/6150/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. ст. 19, 56 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною 1 ст. 1174 цього Кодексу, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005р. у справі № 32/421).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, щодо не правомірності дій відповідача відносно позивача.
Разом із тим, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач фактично оскаржує рішення державного виконавця та заподіяння моральної шкоди, однак жодного доказу заподіяння шкоди не надав. При цьому, позивач, як на підставу для задоволення позову, посилається фактично на свою незгоду з процесуальними діями державного виконавця і вказує саме на наявність постанови про закінчення виконавчого документа. Однак, таке рішення виконавця, було предметом розгляду в межах цивільної справи, щодо визнання дій протиправними. Таким чином, позивач реалізував своє право на контроль в порядку виконання судових рішень відповідно до положень ст. ст. 447-453 ЦПК України.
Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень державного виконавця в порядку ст.447 ЦПК України, - не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки процесуальне рішення посадових осіб виконавчої служби передбачене нормами чинного законодавства і судами при перевірці законності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого документу позивачу, не було встановлено, що виконавець діяв поза межами визначених, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», своїх процесуальних повноважень. При цьому, суд враховує і ту обставину, що доказів невиконання державним виконавцем рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2018 року у справі № 204/6150/18 , позивачем до суду надано не було.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що сама по собі наявність ухвали суду від 12 грудня 2019 року, щодо неправомірності дій державного виконавця не може свідчити про безспірність завдання позивачу моральної шкоди, а доказів завдання позивачу моральної шкоди відповідачем - суду надано не було.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Разом із тим, позивачем не було доведено ні факту завдання моральної шкоди, ні протриправності дій державного виконавця, ні та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди суд зазначає.
Матеріальні збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.
Таким чином, при розгляді цього позову суд виходить з того, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Визначення збитків наведено у ст. 22 ЦК України.
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Аналізуючи обставини, встановлені в судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що позивач не довів того, що протиправними діями відповідачів йому були спричинені матеріальні збитки, тобто, що він зазнав майнових втрат в розмірі 45 765,82 грн.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованою вимогу про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 45 765,82 грн., що має наслідком відмову в її задоволенні.
Разом з тим, суд вважає, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем та не може відповідати за вимогами про відшкодування шкоди.
Так, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази (постанова Верховного Суду від 12.08.2020 по справі №761/7165/17).
У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 по справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
З урахуванням наведеного, а також того, що жодних позовних вимог до Державна казначейська служба України позивачем не заявлено, суд приходить до висновку, що цей відповідач не має обов'язку відповідати за цим позовом.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення коштів відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягає стягненню судові витрати.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.п. 35, 41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45), п. 1 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 № 1280 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17.08.2015 № 716), ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353, 430 ЦПК України, суд -
В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення коштів відшкодування збитків та моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 11 січня 2024 року.
Суддя: