ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18305/23
провадження № 2/753/8215/23
15 грудня 2023 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 12.10.1994 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2019 р. було розірвано. За час шлюбу сторонами було набуто наступне майно: холодильник Hitachi - 7 000 грн., холодильник Vestfrost вартістю 9 169,1 грн, морозильну камеру Liebherr - 6 500 грн., морозильну камеру Vestfrost вартістю 5 464,86 грн., пральну машину LG - 5 000 грн., телевізор Philips вартістю 13 998 грн, мікрохвильову піч Sumsung вартістю 2 699 грн., бойлер - 2408 грн., пилосос Кьорхер - 2310,56 грн., куток кухонний із столами і табуретками - 3000 грн., ліжко з матрацом двуспальне - 6000 грн., ліжко з матрацом односпальне 2 шт. - 4000 грн., кухня меблі - 10000 грн., шафа двополовинкова 3 шт. - 3000 грн., шведська драбина - 1000 грн., тренажер преса - 2000 грн., шкаф-купе - 5000 грн., стільці 6 шт. - 3000 грн., тумба приліжкова 2 шт. - 2000 грн., комод - 1500 грн., стіл письмовий - 1000 грн., швейна машина - 3000 грн., телевізор LG - 3000 грн., стіл обідній - 2000 грн. Посилається на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку із чим просив суд:
- виділити у власність ОСОБА_1 майно, а саме: холодильник Vestfrost, морозильну камеру Vestfrost, телевізор Philips, мікрохвильову піч Sumsung, бойлер, пилосос Кьорхер, ліжко з матрацом двуспальне, шафа двополовинкова 2 шт., шведська драбина, тумба приліжкова 2 шт., комод, стіл обідній, стільці 2 шт.
- виділити у власність ОСОБА_2 майно: холодильник Hitachi, морозильну камеру Liebherr, пральну машину LG, куток кухонний із столами і табуретками, ліжко з матрацом односпальне 2 шт., кухня меблі, шафа двополовинкова, шведська драбина, тренажер преса, шкаф-купе, стільці 4 шт., стіл письмовий, телевізор LG, стіл обідній
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19.10.2023 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 22.11.2023 р. провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині щодо майна: холодильник Vestfrost, морозильна камера Vestfrost, телевізор Philips, мікрохвильова піч Sumsung 9/2017, морозильна камера Liebherr, пральна машина LG - закрито.
23.11.2023 р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову. Послався на те, що позивачем не надано доказів наявності на момент розгляду справи майна, що пропонується до поділу та його вартості.
Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 12.10.1994 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2019 р. було розірвано (а.с.13,14)
Позивач посилається на те, що в період шлюбу сторонами було придбано за спільні кошти наступне майно: холодильник Hitachi - 7 000 грн., холодильник Vestfrost вартістю 9 169,1 грн, морозильну камеру Liebherr - 6 500 грн., морозильну камеру Vestfrost вартістю 5 464,86 грн., пральну машину LG - 5 000 грн., телевізор Philips вартістю 13 998 грн, мікрохвильову піч Sumsung вартістю 2 699 грн., бойлер - 2408 грн., пилосос Кьорхер - 2310,56 грн., куток кухонний із столами і табуретками - 3000 грн., ліжко з матрацом двуспальне - 6000 грн., ліжко з матрацом односпальне 2 шт. - 4000 грн., кухня меблі - 10000 грн., шафа двополовинкова 3 шт. - 3000 грн., шведська драбина - 1000 грн., тренажер преса - 2000 грн., шкаф-купе - 5000 грн., стільці 6 шт. - 3000 грн., тумба приліжкова 2 шт. - 2000 грн., комод - 1500 грн., стіл письмовий - 1000 грн., швейна машина - 3000 грн., телевізор LG - 3000 грн., стіл обідній - 2000 грн..
Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, доходу. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт придбання цього майна за час шлюбу, а й джерело його набуття. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, аналогічна правова позиція ВСУ міститься й у справі № 6-3999цс17.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначене також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №331/8757/14-ц.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
З наданого до суду відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не погоджується з визначеною позивачем вартістю спірного майна та посилається на відсутність доказів існування такого майна на час розгляду справи.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем належними та допустимими доказами (ст. ст. 77, 78 ЦПК України) не доведено наявність цього майна на час розгляду справи, а також його вартість, яка не може відповідати первинній вартості за яке майно було придбано.
Враховуючи, що позивачем не доведена наявність та вартість спірного майна на час розгляду справи, не доведено факту належності цього майна до спільного сумісного, тобто не надано належних та допустимих доказів, які б давали суду підстави для визначення маси спільного майна подружжя та його поділу, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, як це закріплено правилами ч. 4 ст. 12 ЦПК України.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, як це закріплено положеннями ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
Судом надана правова оцінка твердженням та посиланням позивача, у зв'язку із чим суд не приймає їх до уваги, оскільки обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та спростовуються матеріалами справи.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА