ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.01.2024Справа № 910/5465/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «Веско»
до Vesco Clays Spain S.L.U.
про стягнення 511 104, 00 євро,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Гальцова І.К.;
від відповідача: не з'явився;
Приватне акціонерне товариство «Веско» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Vesco Clays Spain S.L.U. (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 347 424, 00 євро.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 530, 599, 610, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 265 Господарського кодексу України, мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленої позивачем за контрактом № 01/2022/V/16 від 27.10.2022 глини.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк для усунення недоліків.
19.04.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/5465/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.11.2023. Зобов'язано позивача в строк до 19.05.2023 (включно) надати суду нотаріально засвідчений переклад на іспанську мову позовної заяви з додатками, ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження від 01.05.2023, у трьох примірниках та постановлено звернутися до Центрального органу Королівства Іспанії (Ministerio de Asuntos Exteriores, Uniуn Europea y Cooperaciуn Direcciуn General de Espaсoles en el Exterior y de Asuntos Consulares С/Pechuan, 1, 28002, Madrid, Spain) з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, відповідачу - Vesco Clays Spain S.L.U. (Королівство Іспанія, 12100, провінція Кастельйон, місто Кастельйон-де-ла-Плана, (вулиця) Пасео Буенавіста, 2 Ентло. А, ідентифікаційний код В01969005). Зупинено провадження в справі № 910/5465/23 до 01.11.2023.
16.05.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали суду.
30.05.2023 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме останній просить суд стягнути з відповідача 511 104, 00 євро основного боргу.
23.08.2023 від Центрального органу Королівства Іспанії надійшли матеріали доручення.
10.10.2023 від позивача на виконання ухвали суду надійшли документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 поновлено провадження в справі № 910/5465/23.
У підготовче засідання 01.11.2023 з'явилась представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився. Суд протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 30.05.2023 та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 відкладено підготовче засідання в справі на 28.11.2023 та зобов'язано позивача в строк до 13.11.2023 здійснити переклад на українську мову матеріалів доручення, що надійшли від Центрального органу Королівства Іспанії.
10.11.2023 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшли документи.
У підготовче засідання 28.11.2023 з'явилась представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2024.
26.12.2023 від представника відповідача надійшла заява про визнання позову. Розгляд справи просив здійснювати за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 09.01.2024 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити. Представник відповідача в засідання не з'явився про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 09.01.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
27.10.2022 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено контракт № 01/2022/V/16 (надалі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого продавець продає на умовах контракту, а покупець купує глину з вогнетривких та тугоплавких глин українського походження (надалі - продукція) відповідно до доданих специфікацій, що є невід'ємною частиною контракту.
Відповідно до п. 3.4. контракту датою поставки партії продукції та переходу права власності на поставлену продукцію вважається дата оформлення митної декларації.
Згідно з пунктом 4.1. контракту валютою платежів за цим контрактом є ЄВРО. Платежі здійснюються шляхом телеграфних банківських переказів.
Відповідно до п. 4.2. контракту покупець здійснює платіж у розмірі 100% вартості кожної партії продукції протягом 90 календарних днів від дати поставки партії продукції шляхом прямого банківського переказу за платіжними реквізитами продавця, при чому в платіжних документах неодмінно здійснюється посилання на цей контракт та номер рахунку-фактури.
Вказаний контракт набирає чинності з дати 27.10.2020 та дії до повного його виконання (п.12.6. контракту).
Із матеріалів справи слідує, що позивач поставив відповідачу в період з листопада по грудень 2022 року продукцію на загальну суму 511 104, 00 євро, що підтверджується митними деклараціями наявними в матеріалах справи (т.1, а.с.89-96, 200-201).
Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на оплату вказаної продукції на загальну суму 511 104, 00 євро (т.1, а.с.49-58, 203-206).
Спір у даній справі виник в зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за контрактом, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 511 104, 00 євро.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Згідно з п.п.9.1. та 9.2. контракту, в редакції додаткової угоди №3 від 25.01.2023, усі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути з цього контракту або у зв'язку з ним, підлягають вирішенню у господарському суді за місцезнаходженням позивача. Правом, яке регулює цей контракт, є матеріальне право України.
Виходячи з викладеного переданий спір підлягає розгляду Господарським судом міста Києва із застосуванням норм права України.
Контракт укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний контракт є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (митними деклараціями) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу продукції згідно контракту на загальну суму 511 104, 00 євро (т.1, а.с.89-96, 200-201).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п. 4.2. контракту покупець здійснює платіж у розмірі 100% вартості кожної партії продукції протягом 90 календарних днів від дати поставки партії продукції шляхом прямого банківського переказу за платіжними реквізитами продавця, при чому в платіжних документах неодмінно здійснюється посилання на цей контракт та номер рахунку-фактури.
Відповідно до п. 3.4. контракту датою поставки партії продукції та переходу права власності на поставлену продукцію вважається дата оформлення митної декларації.
Відповідачем, у свою чергу, поставлену продукцію оплачено не було.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання з оплати поставленої продукції в суду не надано.
Відповідачем в особі адвоката Хотюшина П.А. подано заяву про визнання позову, в якій останній підтвердив отримання від відповідача продукції на загальну суму 511 104,00 євро. Також відповідач зауважив, що отриманий товар не був оплачений в зв'язку з затримкою оплати продукції із боку кінцевих споживачів відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (частина 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.4 ст.191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як слідує з умов договору про надання правової допомоги №05092022 від 05.09.2022, укладеного між відповідачем та адвокатом Хотюшиним П.А., останній має право на визнання повністю або частково позовних вимог (п.4.2.4.).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 511 104,00 євро підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог та визнання відповідачем позову, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Приймаючи до уваги визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача судового збору в розмірі 50% - 150 431,71 грн.
Враховуючи зазначене позивач має право на повернення 50% сплаченого судового збору.
Зі змісту ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що рішення суду не є виконавчим документом, у зв'язку з чим, питання про повернення судового збору буде вирішено окремою ухвалою суду.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Vesco Clays Spain S.L.U. (Королівство Іспанія, 12100, провінція Кастельйон, місто Кастельйон-де-ла-Плана, (вулиця) Пасео Буенавіста, 2 Ентло. А) на користь Приватного акціонерного товариства «Веско» (04053, місто Київ, провулок Бехтерівський, 12Б, ідентифікаційний код 00282049) 511 104 (п'ятсот одинадцять тисяч сто чотири) євро 00 євроцентів основного боргу та 150 431 (сто п'ятдесят тисяч чотириста тридцять одну) грн 71 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 12.01.2024.
Суддя Я.А.Карабань