10 січня 2024 року № 320/2757/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 13.11.2018 р. в сумі 15 819,54 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 13.02.2019 р. в сумі 2 457,18 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 10.05.2019 р. в сумі 2 754,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є фізичною особою-підприємцем, підприємницькою діяльністю не займається, а тому в нього відсутній обов'язок, передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Вказане підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому відсутня зібрана, накопичена, оброблена та облікова інформація щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
Позивач вказує, що відповідно до паспорту адресою реєстрації позивача є АДРЕСА_1 . Проте вказаний будинок в листопаді 2012 року був знищений внаслідок пожежі, що підтверджується довідкою № 02-22125 від 11.03.2020 р., виданої виконавчим комітетом Вахівської сільської ради. З 1998 року і по теперішній час позивач проживає за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою № 43/02-23 від 11.03.2020 р. виданою виконавчим комітетом Глібівської сільської ради. Проте за вказаною адресою позивач не отримував будь-яких вимог від податкового органу, у тому числі й оскаржувані.
Крім того позивач вказує, що відповідно до довідки № 52/02-23 від 18.03.2020 р., виданої виконавчим комітетом Глібівської сільської ради, позивач з 01.03.2004 р. і по даний час працевлаштований та за нього єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
12.05.2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що відсутні підстави для задоволення позову оскільки позивач з 14.01.2003 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області. Законом України від 03.10.2017 р. № 2148 VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких, зокрема, встановлено нові ставки сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які застосовують загальну систему оподаткування. У зв'язку з чим, в інтегрованій картці платника податків позивача по єдиному соціальному внеску обліковується загальна сума заборгованості. Вказує на те, що позивач зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок та те, що позивачем не враховано імперативні норми законодавства щодо нарахування, обчислення та обов'язковості сплати єдиного соціального внеску.
22.05.2020 р. позивач надав до суду відповідь на відзив, де вказує, що доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу 2 Закону 2390-VI строк, реєстраційну картку для включення відомостей про неї до ЄДР та для зміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДФС у Київській області винесено наступні вимоги:
- від 13.11.2018 р. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У, якою контролюючий орган зобов'язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу станом на 12.12.2018 р. становить 15 819,54 грн.;
- від 13.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У, якою контролюючий орган зобов'язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу станом на 11.03.2019р. становить 2 457,18 грн.;
- від 10.05.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) № № Ф-135282-53 У, якою контролюючий орган зобов'язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу станом на 03.06.2019 р. становить 2 754,18 грн.
Не погоджуючись з вказаними вимогами з тих підстав, що ОСОБА_1 не є фізичною особою - підприємцем, отже й не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: - роботодавці; - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; - члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; - особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частинами 2, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць.
Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Аналогічні приписи містить розділ VI Інструкції №449 (в редакції чинній на момент виникнення у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску) згідно з яким до платників, які не виконали зазначені Законом № 2464-VI обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у випадках, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом п'яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449 (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки)) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції. Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
Згідно з наявної в матеріалах справи інтегрованої картки платника податків позивача по єдиному соціальному внеску вбачається, що підставою для винесення оскаржуваних вимог став висновок відповідача про порушення ОСОБА_1 свого обов'язку як фізичної особи - підприємця щодо сплати єдиного соціального внеску у 2017, 2018 та 2019 роках.
Водночас, статтею 4 Закону № 2464 визначено вичерпний перелік платників єдиного соціального внеску.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 зазначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Доказів того, що позивач відноситься до зазначеної категорії осіб відповідачем суду не надано.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомостей про реєстрацію № 25214483 від 18.03.2020 р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в якості фізичної особи - підприємця не знайдено.
Згідно довідки Виконавчого комітету Глібівської сільської ради № 52/02-23 від 18.03.2020 р. ОСОБА_1 працює на посаді завідуючого Глібівським будинком культури з 01.03.2004 р. по даний час, та єдиний соціальний внесок за нього сплачується роботодавцем.
Вказана обставина підтверджується також записами з трудової книжки позивача НОМЕР_2 .
Крім того, сплата роботодавцем за позивача єдиного соціального внеску за 2011 - 2020 роки підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-7 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про здійснення позивачем підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця.
Долучений відповідачем до матеріалів справи витяг з інтегрованої картки платника податків за 2018 - 2019 роки не є доказом того, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, оскільки офіційним засвідченням факту набуття особою даного статусу є державна реєстрація фізичних осіб підприємців, відомості, про яку підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та вважаються достовірними.
ІКП містить лише інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Отже, оскільки позивач не здійснював підприємницьку діяльність та не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у нього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою - підприємцем, що обрала спрощену систему оподаткування.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладено також Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 23.12.2019 р. у справі № 320/1662/19.
Стосовно посилання відповідача на те, що фізичні особи - підприємці зареєстровані до 01.07.2004 року, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру) не втратили статусу фізичної особи - підприємця, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Також 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII було продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, за аналогічних обставин справи зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі -Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
За таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимог до про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 13.11.2018 р., № Ф-135282-53 У від 13.02.2019 р., № Ф-135282-53 У від 10.05.2019 р.
Отже, відповідач пред'явивши позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску вийшов за межі своїх повноважень та діяв в супереч вимог закону.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції позивачем сплачено судовий збір на суму 840,80 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 13.11.2018 р. в сумі 15 819,54 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 13.02.2019 р. в сумі 2 457,18 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-135282-53 У від 10.05.2019 р. в сумі 2 754,18 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-А; код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.