Справа № 296/54/19
2/296/415/23
"12" грудня 2023 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі:
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Нестерчук С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення права користування житловим приміщенням,-
03.01.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Корольовського районного суду м.Житомира із позовною заявою, відповідно до змісту якої просила позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані відповідачі, але не проживають у ньому. Факт реєстрації місця проживання відповідачів у згаданому житловому приміщенні перешкоджає позивачу реалізувати її право власності на будинок, яке включає в себе право розпорядження майном.
Заочним рішення Корольовського районного суду м. Житомира (суддя Галасюк Р.А.) від 17.05.2019 року у справі №296/54/19 позов задоволено; позбавлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 ; стягнуто судові витрати.
10.10.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира із заявою про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 17.05.2019 року у справі №296/54/19.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 10.10.2019 року заяву про перегляд заочного рішення суду було передано судді Адамовичу О.Й. для розгляду.
Ухвалою від 16.10.2019 року заяву про перегляд заочного рішення суду прийнято до провадження та призначено судове засідання.
Ухвалою від 14.11.2019 року скасовано заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року у справі №296/54/19, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування.
13.12.2019 року від в.о. начальника Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради надійшли письмові пояснення в яких зазначає, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . На підставі повідомлень про зняття з реєстрації місця проживання, які були надіслані відділом реєстрації місця проживання у Шевченківському районі міста Харкова Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 вересня 2018 року було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку із вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_3 . Оскільки в ході перевірки було з'ясовано, що зазначені повідомлення є недостовірними, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відновлено реєстрацію у місті Житомирі за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому на підставі заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року у справі №296/54/19 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 як такі, що позбавлені правом користування житловим приміщенням за вказаною адресою. Ухвалою від 14.11.2019 року заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року у справі №296/54/19 скасовано та 18.11.2019 року ОСОБА_5 звернувся до Управління ведення реєстру територіальної громади щодо відновлення реєстрації місця проживання його та дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Звертає увагу, що реєстрації місця проживання не підтверджує право власності на дане житло. Також просить розгляд справи проводити без їх участі, при розгляді справи покладається на розсуд суду (а.с.99-100 том 1).
16.12.2019 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Нестерчук С.С. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 на підставі договору міни від 15.06.2004 року набув право власності на 29/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та зареєстрував своє право проживання за цією адресою. Крім того, право користування його власністю мали двоє його малолітніх дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Проте восени 2018 року ОСОБА_2 , дізнався, що зазначене майно вибуло незаконно з його володіння внаслідок незаконних дій по відчуженню його власності, в результаті чого воно наразі перебуває у володінні ОСОБА_1 , яка не надає йому доступу до майна та перешкоджає його праву користування цим майном. З приводу незаконних дій по відчуженню частини житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів із заявою про злочин та наразі проводиться досудове розслідування по факту незаконного позбавлення його права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 . Крім того, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 змінила вхідні двері та замок до житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не може користуватися своїм майном, як і його діти. ОСОБА_2 як власник не може бути позбавлений права користування частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Звернула увагу, що ОСОБА_2 не має іншого житла (а.с.112-113 том 1).
19.12.2019 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якій зазначає, що право власності на 9/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в неї виникло на підставі укладеного правочину, з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відповідачі, фактично, втратили право користування частиною вказаного будинку починаючи з 27.07.2018 року (дата укладання договору купівлі-продажу від ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ). На час набуття права власності на частину вказаного житлового будинку жодних заборон або обмежень щодо вказаного майна не було. Крім того, на момент укладання як договору дарування, так і договору купівлі-продажу зареєстрованих осіб у вказаному вище будинку не було. Не відповідає дійсності і та обставина, що малолітні діти відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають можливості користуватися частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , так як вказані діти не проживали у вказаному будинку, а місцем їх реального проживання є с. Сокільча, Попільнянського району. До того ж з незрозумілих причин, місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано 11.10.2018 р. у вказаному будинку, в той час, коли власником даного житла була ОСОБА_8 . Також звернула увагу, що у вказаному будинку вона проживає разом з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми. Звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявою про злочин за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України та внесення відомостей до ЄРДР жодним чином не свідчить про порушення права власності ОСОБА_2 на кв. АДРЕСА_4 (а.с.132-136 том 1).
Також 19.12.2019 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про зміну підстав позову в якій зазначає, що 06.11.2018 року нею на підставі договору дарування, було набуто право власності на 9/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний договір було зареєстровано нотаріусом за №11837, та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №28822503. Договір дарування між ОСОБА_8 та нею було укладено виходячи з тих обставин, що станом на 06.11.2018 року, був відсутній один із співвласників будинку АДРЕСА_1 , а відсутність згоди співвласника житлового будинку не давала можливості укласти договір купівлі-продажу. Фактично, договір дарування від 06.11.2018 року був удаваним правочином, так як нею, з метою набуття права власності на 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 , було передано ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 10500,00 доларів США, що підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_8 , що була складена 06.11.2018 року. Погоджуючись з ОСОБА_8 на укладання договору дарування, вона до кінця не розуміла різниці між договором дарування та договором купівлі-продажу. Пізніше, після отримання роз'яснень, вона все ж таки вирішила звернутися до ОСОБА_8 з метою розірвання договору дарування та укладання договору купівлі-продажу, який було між ними укладено 07.12.2019 року. Після укладання договору купівлі-продажу, нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності за №34518872. Вважає, що укладання іншого договору, за результатом укладання якого нею було набуто право власності на частину будинку, є зміною підстави позову (а.с.153-156 том 1). Крім того, подано клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із заявою про зміну підстав позову (а.с.158).
Ухвалою суду від 27.01.2023 року внесеною до протоколу судового засідання позивачу ОСОБА_1 поновлено процесуальний строк для звернення до суду із заявою про зміну підстав позову та прийнято до розгляду заяву про зміну підстав позову (а.с.179 том 1).
Також ухвалою від 27.01.2020 року внесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
20 лютого 2020 року від представника відповідача - адвоката Нестерчук С.С. надійшли письмові заперечення в який вказала, що відповідно до даних будинкової книги станом на день укладання договору дарування за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_2 та двоє його малолітніх дітей, оскільки неправомірне зняття з реєстрації їх місця проживання було анульовано 11.10.2018 року. Крім того, оглядаючи придбану частину житлового будинку, позивач мала б побачити, що там знаходяться речі відповідача. Отже, позивач, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ОСОБА_2 та його двоє малолітніх дітей мають право на користування частиною житлового будинку. Звернула увагу, що відповідно до відповіді сільського голови Головенківської сільської ради від 16.09.2019 року, реєстрація відповідачів за адресою: АДРЕСА_5 , була проведена за ініціативою ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Під час чого він пред'явив підроблені документи (паспорт ОСОБА_2 та свідоцтва про народження дітей). При цьому саме ОСОБА_9 без відома ОСОБА_2 продав ОСОБА_8 належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначене викликає сумніви у добросовісності позивача як набувача спірного майна. Наголосила, що саме після того як 14.11.2019 року було скасовано у цій справі заочне рішення позивач почала вчиняти дії направлені на оформлення договору купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 із ОСОБА_8 , знаючи про обставини незаконного вибуття із володіння ОСОБА_2 частини житлового будинку. В свою чергу розірвання договору дарування та укладення 07.12.2019 року договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином - передання майна, яке й так знаходилося у володінні відповідача з 06.11.2018 року та сплати за нього коштів, свідчить про його фіктивність на підставі ст. 234 ЦК України. Крім того, позивач укладаючи 06.11.2018 року договір дарування з ОСОБА_8 , погодилася з тим, що умови цього договору зрозумілі і відповідають дійсній домовленості сторін та що цей договорі не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків обумовлених в ньому. Після скасування заочного рішення відновлено реєстрацію місця проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_2 , а позбавлення права користування житловим будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та двох його малолітніх дітей є втручання у право особи на повагу до житла (а.с.184-185 том 1).
Ухвалою від 13.07.2020 року зупинено провадження у справі №296/54/19 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №296/11928/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого володіння.
18.01.2023 року отримано ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11.10.2022 року у справі №296/11928/19, якою постановлено прийняти відмову ОСОБА_2 від позову та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_8 , про витребування майна з чужого володіння.
Ухвалою від 23.01.2023 року поновлено провадження у справі №296/54/19.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
В.о. начальника Управління ведення реєстру територіальної громади подано до суду заяву в якій просить розгляд справи №296/54/19 проводити без їх участі, при розгляді справи покладається на розсуд суду (а.с.5 том 2).
Представник третьої особи (органу опіки та піклування Житомирської міської ради) Трохимчук О.М. подала до суду заяву в якій просить справу розглядати без її участі, при розгляді справи просить захистити житлові та майнові права дитини (а.с.91 том 2).
Також суд звертає увагу, що 04.05.2023 року за підписом відповідача надійшла заява в якій ОСОБА_2 позовні вимоги визнає та просить позов задовольнити.
Проте суд на підставі ч.5 ст. 206 ЦПК України не приймає визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання суперечить інтересам дітей, законним представником яких є відповідач.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Як вбачається з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору міни від 15.06.2004 року, що посвідчений приватним нотаріусом Прімою Н.В., ОСОБА_2 набув право власності на 29/100 ід.частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.114-117, 159-160 том 1).
В подальшому право власності на 9/100 ід. частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О.Л. договору купівлі-продажу від 27.07.2018 року за №27243584 перейшло до ОСОБА_8 , що вбачається з копії договору дарування від 06.11.2018року, який було укладено між ОСОБА_8 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана). Так, згідно зазначеного договору дарування ОСОБА_8 безоплатно передала у власність (подарувала) 9/100 ід.частини житлового будинку, а ОСОБА_1 прийняла у власність (у дар) 9/100 ід. частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.4-5 том 1).
07.12.2019 року на підставі договору №12258 посвідченого приватним нотаріусом Сєтаком В.Я., договір дарування від 06.11.2018 року було розірвано.
Того ж дня 07.12.2019 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку, згідно якого ОСОБА_8 передає у власність (продає) 9/100 ід. частини житлового будинку, а ОСОБА_1 приймає у власність (купує) 9/100 ід.частини житлового будинку АДРЕСА_1 . У п 1.3 вказаного договору зазначено, що документи, що підтверджують право власності продавця: договір купівлі-продажу, видавник приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Гаркуша О.Л., дата видачі - 27 липня 2018 року, р. №658 (а.с.139-140 том 1).
Позивачем до позовної заяви було долучено довідки виконавчого комітету Головенківської сільської ради від 01.11.2018 року з яких вбачається, що місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.13-15 том 1).
На звернення ОСОБА_2 сільський голова Головенківської сільської ради Аврамчук О.О. листом від 16.09.2019 року повідомляє, що ініціатором реєстрації ОСОБА_2 та реєстрації дітей в АДРЕСА_5 , виступав гр. ОСОБА_9 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Крім того, гр. ОСОБА_9 пред'явив паспорт ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 в якому були штампи про розірвання шлюбу із гр. ОСОБА_10 та зняття реєстрації 25.09.2018 року з АДРЕСА_2 ; оригінал свідоцтва про народження дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Від імені власниці будинку по АДРЕСА_5 , виступав гр. ОСОБА_11 , який діяв на підставі нотаріально засвідченої довіреності. Він і дав згоду на реєстрацію в будинку ОСОБА_2 та його дітей. В органу реєстрації при виконкомі сільської ради не було підстав у відмові реєстрації, поскільки були оригінали документів. Реєстрацію було здійснено 01.11.2018 року. 15.01.2019 року Житомирський районний відділ УДМСУ в Житомирській області звернувся із листом до сільської ради з рекомендацією скасування даної реєстрації. 21.01.2019 року реєстрацію було скасовано (а.с.189 том 1).
Листом від 16.09.2019 року начальник Управління ведення реєстру територіальної громади Ярош І.В. повідомляє ОСОБА_2 , що він та його діти були зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . На підставі повідомлень про зняття з реєстрації місця проживання, які надіслав відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі міста Харкова Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 вересня 2018 року було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку із вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_3 . Оскільки в ході перевірки було з'ясовано, що зазначені повідомлення є недостовірними, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відновлено реєстрацію у місті Житомирі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.58 том 1).
09.10.2018 року ОСОБА_2 звертається з заявою до Житомирської місцевої прокуратури про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
12.01.2019 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019060020000190 за ст. 190 ч.1 КК України щодо обставин залишення ОСОБА_2 без права власності на житло (а.с. 118 т. 1).
13.12.2019 року ОСОБА_2 було подано позов до ОСОБА_1 в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 130-131 том 1).
08.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради із заявою в якій просила зняти з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року (а.с.104 том 1).
Також згідно заяви ОСОБА_1 від 06.11.2019 року було здійснено перевірку кв. АДРЕСА_4 за результатами якої складено акт. Під час перевірки встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 2018 року та згідно домової книжки знятий з реєстрації 08.08.2019 року та разом з ним двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Факт не проживання вище вказаних осіб підтверджують сусіди: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.138 том 1).
У довідці Попільнянської селищної ради об'єднаної територіальної громади Попільнянського району Житомирської області №92 від 13.11.2019 року вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно постійно проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 . ОСОБА_3 навчається в Сокільчанській ЗОШ, ОСОБА_4 не навчається у зв'язку із захворюванням (а.с.137 том 1).
Відповідно до довідок Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 13.12.2019 року та відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області від 11.10.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 186,187,188 том 1, а.с. 75,76,77 том 2).
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11.10.2022 року у справі №296/11928/19, прийнято відмову ОСОБА_2 від позову та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_8 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Вирішуючи спір по суті, встановлючи обставини справи та надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з наступного.
Положеннями статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право приватної власності є непорушним.
Згідно статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 242 Цивільного кодексу України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.
Частиною другою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (частина четверта статті 29 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява №30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Досліджуючи питання законності втручання у право відповідачів на повагу до їх житла в контексті обставин цієї справи, суд зауважує, що ОСОБА_1 наділена правом, як власник частини житлового будинку АДРЕСА_1 , на звернення до суду із вимогою про визнання втратившими право на користування таким житлом зареєстрованими у ньому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Разом з тим, ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 17.12.2018 року було зобов'язано Житомирський відділ поліції ГУНП в Житомирській області прийняти та невідкладно зареєструвати заяву ОСОБА_2 від 09.10.2018 року про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочати за цією заявою про вчинення злочину досудове розслідування у формі досудового слідства та вчинення дій, які мають ознаки складу злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (а.с.56 том 1).
У вказаній ухвалі також було зазначено, що ОСОБА_2 у своїй заяві просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 190 КК України відносно приватного нотаріуса ОСОБА_14 та чоловіка на ім'я ОСОБА_15 , які шахрайським шляхом позбавили його та його дітей права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , а також порушити справу за крадіжко документів, а саме паспорта та свідоцтва про народження.
12.01.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с.118 том 1).
З матеріалів справи вбачається, що після втрати права власності на житло, відносно ОСОБА_2 та його неповнолітніх дітей вчинялися дії щодо зняття із зареєстрованого місця проживання, при цьому такі дії були незаконними, що вбачається із листа сільського голови Головенківської сільської ради Аврамчук О.О. від 16.09.2019 року та листа від 16.09.2019 року начальника Управління ведення реєстру територіальної громади Ярош І.В.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно наявних матеріалів справи, зокрема з витягів з реєстрації права власності, за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 29/100 ідеальних часток, а позивачу було відчужено 9/100 ідеальних часток. В матеріалах справи не міститься доказів, які підтверджували підстави та правомірність зміни розміру часток, якщо таке мало місце.
Крім того вирішуючи, чи буде пропорційним позбавлення відповідачів права на користування житлом із досягненням законної мети такої вимоги, суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності іншого житла у ОСОБА_2 та його малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Не надано також належних доказів того, що власності матері дітей наявне інше житло, чи законне прова на проживання за іншою адресою.
Позивачем не доведено, що факт реєстрації місця проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_2 створює перешкоди у користуванні та розпорядженні майном. Як вбачається з матеріалів спраави, об'єктом права власності позивача є частка у розмірі 9/100 ід. частини житлового будинку за вказаною адресою, а не квартира АДРЕСА_7 .
Відтак, позбавлення права відповідачів на користування єдиним законним житлом може призвести до невідворотних наслідків у вигляді його втрати для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що не пропорційно між правом власника на вільне користування своєю власністю та правом особи на повагу до житла.
Необхідно також зауважити, що Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2020 року у справі №206/3425/18 (провадження №61-9122св19) викладено правовий висновок про те, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.
Враховуючи наведений висновок, малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позбавлені права самостійного обрання місця свого проживання і причини їх не проживання за місцем реєстрації не залежать від їх волі.
У відповідності до ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Проте, позбавлення відповідача ОСОБА_2 права користування спірною квартирою матиме наслідком його виселення без малолітніх дітей, що спричинить роз'єднання його сім'ї, що також не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 та його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права житловим приміщенням, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.263-265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - відсутній.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - відсутній.
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - відсутній.
Третя особа: Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, адреса: м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2.
Третя особа: виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, адреса: м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, ЄДРПОУ 04053625.
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 22.12.2023.