вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" грудня 2023 р. Справа№ 920/89/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.12.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"
на рішення Господарського суду Сумської області
від 15.06.2023 (повний текст складено та підписано 20.06.2023)
у справі №920/89/23 (суддя С.В. Заєць )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"
про стягнення 2178821 грн 77 коп
31.01.2023 позивач подав до Господарського суду Сумської області позовну заяву, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 2178821 грн 77 коп, з яких 1445421 грн 35 коп. сума основного боргу, 21780 грн 32 коп. пені, 279429 грн 75 коп штрафу, 432190 грн 35 коп. доплату скоригованої загальної вартості поставленого товару у гривневому еквіваленті, за неналежне виконання зобов'язань за Договором поставки від 04.11.2021 № ФУ11-22/СВВ-49.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" про стягнення 2178821 грн 77 коп. задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" суму основного боргу в розмірі 1 445 421 грн 35 коп, пеню в розмірі 10 890 грн 16 коп., штраф у розмірі 139 714 грн 87 коп., доплату скоригованої загальної вартості поставленого товару у гривневому еквіваленті в сумі 432 190 грн 35 коп, відшкодування витрат в рахунок сплати судового збору в розмірі 34 337 грн 80 коп. В частині стягнення пені в сумі 10890 грн 16 коп та штрафу в розмірі 139714 грн 87 коп - відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідач в порушенням умов укладеного сторонами договору поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 не здійснив сплату заборгованості за поставлений позивачем товар в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 445 421 грн 35 коп. підлягають задоволенню; скільки право позивача щодо стягнення доплат скоригованої загальної вартості у гривневому еквіваленті за поставлений товар, що в загальному розмірі становить 432190 грн 35 коп, передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, суд задовольнив позовні вимоги в цій частині; також суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу - на 50% та стугнув з відповідача на користь позивача 10 890 грн 16 коп. пені та 139 714 грн 87 коп. штрафу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 у справі №920/89/23 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають нормам чинного законодавства та сталій судовій практиці у вирішенні аналогічних спорів. При цьому скаржник стверджував, що місцевим судом залишено поза увагою факт виникнення та існування невиконаних грошових зобов'язань та порушення строків їх виконання за договором поставки від 04.11.2021, безпосередньо особу позивача, засновниками якої, за твердженням апелянта, є громадяни Республіки Білорусь, які володіють 100% його статутного капіталу, та запровадження санкційних заходів державою Україна проти осіб, котрі підтримують, сприяють та є учасниками військової агресії проти України, запровадженням на території України воєнного стану. Зокрема апелянт в обгрунтування своєї позиції посилається на пункт 15 Постанови Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", Закону України від 22.05.2022 № 2263-ІХ "Про запровадження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та Закону України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затверження Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Також апелянт заявив клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру пені та штрафу на 95%.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 апеляційну скаргу у справі № 920/89/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 у справі №920/89/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
На адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 у справі №920/89/23 та призначено судове засідання на 09.11.2023.
Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 07.11.2023 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовано доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні 09.11.2023 колегією суддів оголошено перерву до 19.12.2023.
В судовому засіданні 19.12.2023 були присутні представники сторін та надали пояснення по справі.
Представник скаржника підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 скасувати.
Представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 залишити без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи слідує, що 04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (відповідач, покупець), був укладений договір поставки № ФУ11-22/СВВ-49, за умовами якого позивач зобов'язався поставити засоби захисту рослин, а відповідач - прийняти товар та оплатити його вартість згідно зі специфікаціями та/або додатками до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Найменування, конкретний асортимент, строки поставки, умови оплати, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю товару та ціна на кожну окрему партію зазначаються у специфікаціях та/або додатках до даного договору і відображаються в видаткових накладних на передачу товару, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).
Пунктом 1.3. договору передбачено, що сума договору дорівнює, сумарній вартості товару, що поставляється згідно видаткових накладних, до цього договору.
Згідно з п. 1.1. всіх специфікацій до договору, позивач зобов'язався поставити засоби захисту рослин, а відповідач - прийняти товар та оплатити його вартість на умовах зазначених в цих специфікаціях.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що моментом постачання і переходу права власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики, переходять від позивача до відповідача в момент приймання-передачі товару, про що свідчить факт підписання сторонами видаткової накладної на передачу товару.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини першої статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на виконання умов договору поставки від 04.11.2021 та згідно специфікацій, зокрема:
- Специфікація №1 від 4 листопада 2021 року, позивач здійснив поставку товару, який прийнятий Відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №ФУЕР-000969 від 11.11.2022 на загальну суму 4 143 173,76 грн, в тому числі ПДВ;
- Специфікація №2 від 30 листопада 2021 року, позивач здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №ФУЕР-000989 від 30.11.2022 на загальну суму 62 503,20 грн в т.ч. ПДВ;
- Специфікація №5 від 21 січня 2022 року, позивач здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №ФУЕР-000005 від 24.01.2022 на загальну суму 1 596 528,00 грн, в тому числі ПДВ
- Специфікація №6 від 27 січня 2022 року, позивач здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №ФУЕР-000010 від 27.01.2022 на загальну суму 284 046,84 грн., в тому числі ПДВ
- Специфікація №7 від 28 січня 2022 року, позивач здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №ФУЕР-000011 від 31.01.2022 на загальну суму 121 809,60 грн, в тому числі ПДВ.
Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору, платіж за поставлений товар здійснюється відповідачем безготівковим перерахуванням суми платежу на рахунок позивача згідно специфікації на кожну партію товару, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.2. специфікації №1 від 04 листопада 2021, оплата за товар, здійснюється відповідачем на користь позивача на умовах: передоплата 100% від вартості поставки, що складає 4 143 173,76 грн, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 04 листопада 2021 року.
У відповідності до п. 2.2. Специфікації №2 від 30 листопада 2021, оплата за товар, здійснюється відповідачем на користь позивача на умовах:
- передоплата 30% від вартості поставки, що складає 18 750,96 грн, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 30 листопада 2021 року;
- 70% від вартості поставки, що складає 43 752,24 грн, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 28 жовтня 2022 року.
Відповідно до п. 2.2. Специфікації №5 від 21 січня 2022, оплата за товар, здійснюється відповідачем на користь позивача на умовах:
- передоплата 30% від вартості поставки, що складає 478 958,40 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 21 січня 2022 року;
- 70% від вартості поставки, що складає 1 117 569,60 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 28 жовтня 2022 року.
Відповідно до п. 2.2. Специфікації № 6 від 27 січня 2022 р., оплата за товар, здійснюється відповідачем на користь позивача на умовах:
- передоплата 30% від вартості поставки, що складає 85 214,05 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 27 січня 2022 року;
- 70% від вартості поставки, що складає 198 832,79 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 28 жовтня 2022 року.
Відповідно до п. 2.2. Специфікації № 7 від 28 січня 2022 р., оплата за товар, здійснюється відповідачем на користь позивача на умовах:
- передоплата 30% від вартості поставки, що складає 36 542,88 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 28 січня 2022 року;
- 70% від вартості поставки, що складає 85 266,72 гривень, в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов'язаний сплатити до 28 жовтня 2022 року.
Згідно Специфікацій до договору та видаткових накладних, загальна (сумарна) вартість поставленого позивачем відповідачу товару по договору складає 6 208 061, 40 грн, в т.ч. ПДВ.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов даної угоди.
За твердженням позивача, відповідачем частково погашено заборгованість за договором від 04.11.2021, а саме: - 11.11.2021 на суму 1 242 952,13 грн, в т.ч. ПДВ; - 30.11.2021 на суму 2 900 221,63 грн, в т.ч. ПДВ; - 03.12.2021 на суму 18 750,96 грн, в т.ч. ПДВ; - 21.01.2022 на суму 478 958,40 грн, в т.ч. ПДВ; - 28.01.2022 на суму 85 214,05 грн, в т.ч. ПДВ; - 31.01.2022 на суму 36 542,88 грн, в т.ч. ПДВ.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив поставлений товар лише частково, а тому, станом на 8 грудня 2022 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлений товар в загальному розмірі 1 445 421, 35 грн, в тому числі ПДВ, а саме по Специфікаціям: - №2 від 30 листопада 2021, на загальну суму 43 752,24 грн, в тому числі ПДВ;- №5 від 21 січня 2022, на загальну суму 1 117 569,60 грн, в тому числі ПДВ;- №6 від 27 січня 2022, на загальну суму 198 832,79 грн, в тому числі ПДВ;- №7 від 28 січня 2022, на загальну суму 85 266,72 грн, в тому числі ПДВ.
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вказаної суми заборгованості.
Судом встановлено, що строк оплати за поставлений товар по договору №ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 є таким, що настав
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі в обумовлені договором строки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 445 421, 35 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Зворотнього відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати товару,позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача доплати скоригованої загальної вартості поставленого товару у гривневому еквіваленті в сумі 432 190, 35 грн, пені у розмірі 21 780, 32 грн, штрафу в розмірі 279 429, 75 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За приписами ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
На виконання умов договору від 04.11.2021, сторони на власний розсуд та з урахуванням загальних засад цивільного законодавства України визначили наслідки валютних коливань та визначили порядок обчислення ціни договору, яка є його істотною умовою, через її визначення в залежності від зміни курсу валюти на дату певної події.
Оскільки право позивача щодо стягнення доплат скоригованої загальної вартості у гривневому еквіваленті за поставлений товар, що в загальному розмірі становить 432 190, 35 грн, передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 6.5 договору, сторони передбачили, що у разі порушення строків і порядку виконання зобов'язання по оплаті (часткової оплати/передоплати) товару, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 6.6 договору визначено, що у разі порушення строків і порядку виконання зобов'язання по оплаті (часткової оплати) товару більш ніж на 5 (п'ять) робочих днів, відповідач зобов'язується додатково сплатити позивачу штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від вартості неоплаченої партії товару, за кожне порушення, а також відшкодувати всі збитки, які позивач зазнав у зв'язку із несвоєчасною оплатою покупцем вартості товару за даним договором.
За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 21 780,32 грн пені та 279 429,75 грн штрафу за заявлений позивачем період нарахування.
Здійснивши перевірку розрахунку суми пені та штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування здійснено вірно. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 21 780,32 грн пені, нарахованої за період часу з 28.11.2022 по 08.12.2022 та 279 429,75 грн штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання понад 5 робочих днів прострочення.
При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" просило місцевий господарський суд зменшити розмір неустойки (пені, штрафу) на 95% в обґрунтування чого відповідач послався на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно із якими Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на те, що порушення виконання зобов'язання за договором від 04.11.2021 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, враховуючи фінансове становище відповідача, стягнення донарахованої вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до іноземної валюти на дату оплати, які мають забезпечити баланс інтересів сторін, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу - на 50% та часткове задоволення в цій частині вимог позивача. Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 10 890, 16 грн пені та 139 714, 87 грн штрафу.
Щодо доводів апелянта про неможливість виконання грошового зобов'язання за договором поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 із врахуванням, зокрема, пункту 15 Постанови Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", враховуючи, що засновниками позивача є громадяни Республіки Білорусь, які володіють 100% його статутного капіталу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 року № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.
Таким чином, зазначеною постановою встановлено заборону на переказ коштів за рахунками вищезазначених осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" введено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України.
Натомість, колегією суддів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" створене за законодавством України, бенефіціарними власниками ТОВ "Франдеса Україна" є громадяни України, та зобов'язання, що виникли між позивачем та відповідачем в межах даного спору не підпадають від заборони встановлені постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 року № 18, тому доводи апелянта в цій частині відхиляються апеляційним судом.
Щодо посилань скаржника на настання форс-мажорних обставин, спричинених введенням воєнного стану на території України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX. У подальшому, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 № 2500-ІХ. Надалі, Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 № 2738-IX. Надалі, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента України від 10.11.2023 № 734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14.02.2024.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Іншими словами, невиконання зобов'язання має знаходитись у прямому причинно-наслідковому зв'язку з дією обставин непоборної дії.
Натомість відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 04.11.2021.
За таких обставин, апеляційним судом не приймаються до уваги посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, спричинених введенням в Україні воєнного стану, що стало причиною неможливості виконати свої грошові зобов'язання за договором від 04.11.2021 у встановлений строк.
Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2023 у справі №920/89/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер".
Матеріали справи №920/89/23 повернути Господарському суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 08.01.2024 після виходу з відпустки судді Козир Т.П.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Т.П. Козир