Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 січня 2024 року № 520/17322/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В. розглянувши в порядку спрощенного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь (вул. Індустріальна, буд. 89, а/с 621,м. Мелітополь,Запорізька область, 72316, код ЄДРПОУ 42348993) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (код ЄДРПОУ - 4234§993) Щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення.
-зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (код ЄДРПОУ - 42348993) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.
При дослідженні наданих матеріалів судом встановлено, що ОСОБА_1 , в період з 11 травня 2021 року по 17 січня 2022 року проходив службу в Центральному апараті Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) на посаді начальника 2 відділу 2 Управління ГОТУ.
З 18 січня по 08 серпня 2022 року проходив службу на посаді начальника 3 оперативного відділу (з місцем дислокації в м Херсоні) Територіального управління ДБР у м. Мелітополі.
08 серпня 2022 року звільнився з органів ДБР із достроковим розірванням контракту за згодою сторін.
В 2021 році під час служби в ЦА ДБР йому було надано лише 26 днів щорічної календарної відпустки (підтверджується листом ДБР). Але, згідно вислуги років, яку вже він мав на 2021 рік, щорічна відпустка складала 45 днів (30 днів основна та 15 днів - додаткова).
Однак в 2021 році позивачу надано 26 днів щорічної відпустки, у зв'язку з чим відповідач повинен був компенсувати 19 днів невикористаної щорічної відпустки при звільненні позивача та остаточному розрахунку з виплатою грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, яка сумарно складає 19 днів за 2021 рік, однак до теперішнього часу компенсація на рахунок позивача не надходила, що є підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань».
Частинами першою та другою статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Згідно з п. 82 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік с/іужби в Державному бюро розслідувань після досягнення п'ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Судом встановлено, що в 2021 році під час служби в ЦА ДБР Гавриченко А.О. було надано лише 26 днів щорічної календарної відпустки (підтверджується листом ДБР). Але, згідно вислуги років, яку вже він мав на 2021 рік, щорічна відпустка складала 45 днів (30 днів основна та 15 днів - додаткова).
Але, в наданні інших днів календарної відпустки за 2021 рік позивачу було відмовлено з посиланням на п.91 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР - «тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку мають право особи рядового та начальницького складу, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року».
Хоча згідно п.14 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» - ветеран військової служби має право на щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві, в установі чи організації.
При цьому, відповідно до абз.2 п. 95 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Законом України «Про відпустки» №504/9б-ВР від 15 листопада 1996 року (далі - Закон №504/9б-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-6? установлюються такі види відпусток: зокрема 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 24 Закону №504/9б-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, позивач має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з позивачем, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
При цьому, як вбачається з довідки від 08.08.2022 № 17-09-5890 ТУ ДБР, яке розташоване у м. Мелітополі при звільнені відповідач виплатив грошову компенсацію за:
-18 календарних днів невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік;
-15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік.
Вказаний факт доводить правомірність позовних вимог щодо виплати грошової компенсації за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, оскільки аналогічні виплати були виплачені при звільнені відповідачем за 2022 рік, однак за 2021 рік вказані виплати безпідставно не виплачені відповідачем, хоча 19 днів відпустки ( 4 дні основної та 15 додаткової) за попередні роки є невикористаними в році звільнення та повинні були бути компенсовані позивачу при звільненні.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань» питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/д6-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Отже, у випадку звільнення особи з органів ДБР виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, з урахуванням індексації.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18 та від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19,19.01.2021 у справі №160/10875/19 та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.
Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі №359/8843/16-3.
Суд також вказує, що нормами п. 13 Положення визначено, що служба у Державному бюро розслідувань припиняється у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.
Останнім днем проходження служби у Державному бюро розслідувань вважається день звільнення особи рядового та начальницького складу з Державного бюро розслідувань відповідно до наказу Державного бюро розслідувань по особовому складу.
Згідно п. 115 Положення звільнення осіб рядового та начальницького складу із служби здійснюється:
1) Директором Державного бюро розслідувань:
- осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу на посадах, які передбачені штатним розписом (штатом), в центральному апараті Державного бюро розслідувань;
керівників територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступників;
керівників інших органів системи Державного бюро розслідувань, безпосередньо підпорядкованих Державному бюро розслідувань, та їх заступників;
2) директором територіального управління, керівником іншого органу системи Державного бюро розслідувань - осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу на посадах, які передбачені штатним розписом (штатом), у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, органах системи Державного бюро розслідувань (крім осіб, право звільнення яких має Директор Державного бюро розслідувань).
З урахуванням викладеного суд робить висновок, що виплата вказаної компенсації, що має здійснюватись при звільненні, має бути проведена за останнім місцем роботи (служби), тобто ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі N° 520/22593/23.
Щодо не отримання документів від ДБР або не перенесення відпустки на нове місце роботи, або інша неправомірна бездіяльність відповідача, то суд вказує, що це відповідальність відповідача, а не позивача, щодо слідкування за всіма організаційними питаннями в отриманні будь-якої інформації стосовно найманого працівника.
Звертаю увагу, що роботодавець зобов'язаний виплатити всі суми, що належать працівникові при звільненні.
В разі їх неповноти або неточності стосовно сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач не був позбавлений можливості запропонувати позивачу подати необхідні документи або отримати від Державного бюро розслідувань, де позивач проходив службу раніше.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) cуд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Киdla V. Роlanda № 30210/96).
Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими нормативно та документально, а тому є такими, що е підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (код ЄДРПОУ - 4234§993) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (код ЄДРПОУ - 42348993) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.