Справа № 344/20403/23
Провадження № 2/344/865/24
08 січня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Татарінової О.А.,
секретаря Кондратів Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи тим, що 20.03.2007 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що спільного сімейного життя між сторонами не склалося. Вже тривалий час вони разом не проживають. На даний момент шлюб між сторонами носить формальний характер. Враховуючи наведене, просить суд постановити рішення, яким шлюб розірвати шлюб, неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишити проживати з позивачем.
Позивач подав заяву, за змістом якої позов підтримав, просив розглянути спір у її відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Положеннями ч. 3 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 05.05.2023 року сторони зареєстрували шлюб 20.03.2007 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тисменицького районного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено актовий запис за №11.
Згідно копії свідоцтва про народження, виданого повторно, Серія НОМЕР_2 від 02.09.2016 року сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Судом встановлено, що через непорозуміння в сім'ї сторони припинили взаємовідносини, як подружжя.
Сторони не змогли зберегти родину, а тому суд вважає встановленим, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та постановляє рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з вимогами ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що неповнолітня дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачем. Дані обставини сторонами не оспорюються та доказуванню не підлягають. Позивач просить суд після розірвання шлюбу їхню спільну неповнолітню дитину залишити на проживання з ним.
Однак, частиною 2 статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Станом на день звернення до суду неповнолітній дитині сторін ОСОБА_3 , виповнилось 14 років, а тому не підлягає до задоволення вимога про залишення дитини на проживання з позивачем.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
На підставі наведеного, пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 104, 110, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 280-282, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20.03.2007 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тисменицького районного управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис за №11- розірвати.
Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Татарінова