Справа № 161/17957/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/76/24 Доповідач: Карпук А. К.
08 січня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О. С.
з участю: представника заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю, заінтересована особа Луцька міська рада за апеляційною скаргою ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2023 року,-
В жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, яку обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мачуха заявника - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть, в результаті чого та у відповідності до ст. 1220 ЦК України відкрилася спадщина на належне їй майно.
До складу спадкового майна, яке залишилося після смерті мачухи, увійшла квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Дане майно належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності нерухоме майно № 818-1 від 12.12.2007. У вересні 2023 року заявник звернувся до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини. Але у прийняті даної заяви відмовлено на тій підставі, що він не являється спадкоємцем за законом, заповіту спадкодавець не складав. А факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю повинен встановити суд. У спадкодавця ОСОБА_3 не має спадкоємців попередніх черг спадкування за законом.
Просив встановити факт його проживання з мачухою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю на протязі останніх п'яти років до її смерті.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду представник заявника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку, що між сторонами наявний спір, оскільки у справі відсутні будь-які докази про наявністю спору між заявником та будь-якою іншою особою, у тому числі, Луцькою міською радою.
Заслухавши представника заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання із спадкодавцем заявник посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мачуха заявника - ОСОБА_3 . ОСОБА_2 разом проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю з 1988 року за адресою АДРЕСА_1 . Відносини з спадкодавцем у заявника склалися теплі та добрі, сімейні, з 1988 року він проживав разом з батьком і своєю мачухою однією сім'єю у АДРЕСА_1 .
Встановлення такого факту надасть йому право на спадкування, оскільки інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не має.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51 сво 18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_2 про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказаний факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає нормам права, які підлягають застосуванню, і фактичним обставинам справи.
Суд не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановив, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.
Також суд першої інстанції не звернув уваги на позицію заінтересованої особи Луцької міської ради, яка не оспорює право заявника на прийняття спадщини, в адресованій суду першої інстанції заяві про розгляд справи без участі представника Луцької міської ради зазначили, що при вирішенні справи покладаються на розгляд суду, тобто фактично указали на відсутність спору з Луцькою міською радою.
Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 (провадження № 61-39374 св 18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872 св 21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709 св 20), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126 св 22).
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і належними доказами не підтверджений.
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Розгляд справи по суті не було закінчено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2023 року в даній справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді