печерський районний суд міста києва
Справа № 757/65408/17-ц
22 серпня 2019 року Суддя Печерського районного суду м. Києва Підпалий В.В.,
при секретарі Дахно С.С.
розглянувши у засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» (надалі по тексту - Відповідач, ТОВ «ЛК «Еталон») про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 10.04.2017 року № 005187, укладеного між ТОВ «ЛК «Еталон» та нею; стягнути з відповідача на її користь сплачені за договором фінансового лізингу від 10.04.2017 року № 005187 грошові кошти в сумі 70 000, 00 грн., судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.04.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія Еталон» у м. Житомир був укладений договір № 005187 фінансового лізингу з додатками. Повіривши переконанням представника ТОВ «Лізингова компанія Еталон», що в разі сплати 70 000, 00 грн., то предмет лізингу - трактор МТЗ 82.1, вона отримає протягом місяця, тому за вказівкою останнього ОСОБА_1 було здійснено платіж в сумі 70 0000 грн.
Через місяць позивач не отримала трактор, тому звернулася до відповідача з письмовою заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення їй коштів у сумі 70 000, 00 грн., в свою чергу отримала відповідь, якою було повідомлено, що сплачена сума 70 000, 00 грн. є одноразовим платежем - комісією за організацію по договору, яка складає суму 55 000, 00 грн. та частину авансового платежу в розмірі 15 000, 00 грн. та згідно з договором при розірванні договору сплачена нею комісія за організацію в сумі 55 000, 00 грн. не підлягає поверненню.
10.05.2017 року до ТОВ «Лізингова компанія Еталон» ОСОБА_2 повторно була направлена заява з проханням про розірвання договору № 005187 фінансового лізингу та повернення сплаченої суми в розмірі 70 000 грн. Після оплати вказаних коштів, жодних дій щодо виконання умов договору № 005187 сторонами не вчинялись.
За таких обставин, позивач звернулася до суду із позовом щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладений між нею та відповідачем та стягнення на її користь внесених за договором фінансового лізингу кошти в сумі 70000 грн.
В подальшому, ТОВ «Лізингова компанія Еталон» звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, мотивуючи позов тим, що всі визначені законодавством істотні умови для договору фінансового лізингу зазначені в договорі і цей договір підписаний ОСОБА_1 , що є свідченням узгодження істотних умов. Саме такий порядок погодження істотних умов визначений законодавством. ОСОБА_1 частково виконала договір, сплатила 10.04.2017 року 70000 грн., дану обставину вона не заперечує і доводить наданою до справи квитанцією. Від нотаріального посвідчення договору ОСОБА_1 ухилилася, доказом цього є його заява, яка надана на пропозицію ТОВ «Лізингова компанія Еталон» нотаріально посвідчити договір.
Просили суд визнати дійсним укладений 10.04.2017 року між ТОВ «Лізингова компанія Еталон» та ОСОБА_1 договір фінансового лізингу № 005187.
В судове засідання позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_1 не з'явилась, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Представник відповідача позивача ТОВ «Лізингова компанія Еталон» в судове засідання не з'явився, надав суду відзив на первісні позовні вимоги, у якому заперечував щодо задоволення первісного позову.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до переконання що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів підлягає до задоволення. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.04.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» укладений договір фінансового лізингу № 005187 з додатками № 1, 2, 3 , за умовами якого ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» зобов'язалося придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування ОСОБА_1 предмет лізингу трактор МТЗ 82.1, а останній у свою чергу зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов цього договору (а.c.7-15).
Додатком №1 до договору фінансового лізингу визначені: вартість предмета лізингу у сумі 550 000 грн, авансовий платіж 275 000 грн, комісія за організацію (10%) - 55 000 грн, комісія за передачу ( 3%) - 16 500 грн (а.с. 14 зв.а.с.).
Додатком № 2 до договору фінансового лізингу визначені: вартість предмета лізингу 550 000 грн, авансовий платіж - 50%, сума лізингу - 275 000 грн, викупна вартість 8250 грн, відсоткова ставка - 12,5%, комісія - 5% період лізингу 60 м, та щомісячний платіж 6908, 61 грн., витрати за відвантаження автомобіля, та графік погашення заборгованості (а.с.14).
10.04.2017 року ОСОБА_1 сплатила ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» кошти в сумі 70 000, 00 гривень, призначення платежу - згідно договору № 005187, що підтверджується квитанцією (а.с. 17).
Так, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
За змістом ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Частина 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" закріплює визначення поняття "несправедливі умови договору", за якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналіз норм статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" свідчить про те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2,3 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до п. 5.4 договору фінансового лізингу № 005378, укладеного між сторонами, розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку № 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.
З п. 5.5 договору вбачається, що у разі невиконання лізингоодержувачем дій визначених у п. 5.4 цього договору, протягом десятиденного строку з моменту отримання письмового повідомлення від лізингодавця договір вважається розірваним із застосуванням до лізингоодержувача наслідків, передбачених п. 12.13 цього договору.
Згідно п. 6.4 договору будь-які поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу або його зєднання з будь-яким нерухомими або рухомими обєктами дозволяється лише на підставі попереднього письмового погодження з лізингодавцем. При наявності відповідної письмової вимоги лізингодавця перед поверненням предмету лізингу лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок відновити й початковий стан з урахуванням нормального зносу. У будь-якому випадку усі невід'ємні поліпшення модифікації або зміни предмету лізингу повинні ставати власністю лізингодавця, підпорядковуватися даному договору, при цьому лізингодавець не зобов'язаний виплачувати лізингоодержувачу жодних компенсацій, а останній не має права відшкодовувати ці витрати за рахунок лізингових платежів.
Згідно п. 8.1 договору складові лізингових платежів та їх суми визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 2 до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Так, в п. 8.2.1 договору зазначено, що перший лізинговий платіж складається та сплачується в наступний обов'язковій черговості, незалежно від призначення платежу:
а. Комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацією), яка розраховується у додатку № 1 до даного договору;
б. Авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до даного договору;
в. Комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоодержувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений у додатку № 1 до даного договору.
Згідно п. 12.12 договору у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
Як зазначено у п.12.13 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачу предмета лізингу у звязку із збільшенням вартості предмета лізингу відповідно до п.5.4 цього договору, лізингодавець повертає 100 % коштів від сплаченої суми авансового платежу. При цьому комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
Додатки до договору фінансового лізингу є невід'ємною частиною даного договору (п. 16.11 договору).
Враховуючи викладене суд вважає, що вищезазначені положення оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (частина перша).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 1 ст. 806 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважається фінансовий лізинг.
За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, яка відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Таким чином на підставі досліджених доказів судом встановлено, що з огляду на норми Закону України «Про захист прав споживачів» положення оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки містять обмеження права лізингоодержувача як споживача послуг, крім того договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, не був посвідчений нотаріально, тому є підстави для задоволення первісного позову та визнання договору фінансового лізингу від 17 серпня 2017 року недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На думку суду зустрічний позов ТОВ «Лізингова компанія ЕТАЛОН» не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Обґрунтовуючи зустрічну позовну вимогу ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» зазначило, що ОСОБА_1 частково виконала договір, сплативши 10.04.2017 року кошти в сумі 70 000 гривень, між ним та представником ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» були погоджені всі умови договору, що підтверджено заявою ОСОБА_1 10.04.2017 року, від нотаріального посвідчення договору вона ухилилася, про що зазначила в заяві від 10.04.2017 року.
Відповідно до роз'яснень, даних у абз. 4 п.13постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК . Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Тому, та обставина, що 10.04.2017 року ОСОБА_1 підписала заяву про відмову від нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, не спростовує висновку суду про обов'язковість його нотаріального посвідчення і не дає підстав до відмови у позові ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, підстав до задоволення зустрічного позову ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», суд не має.
Відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд стягує із відповідача в користь позивача 1640, 00 грн. судових витрат.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 133, 141, 258, 259, 263-265, 293, 294, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, - задовольнити.
Визнати договір фінансового лізингу №005187, від 10.04.2017, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» - недійсним.
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 70 000, 00 грн. (сімдесят тисяч гривень), які сплачені відповідно до договору фінансового лізингу №005187, укладеного 10.04.2017 року.
У задоволені зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1640, 00 грн. (одна тисяча шістсот сорок гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В.В. Підпалий
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», код ЄДРПОУ 38865527, адреса: м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, к. 613.