Справа № 500/7844/23
08 січня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі Головне управління, відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 таких періодів трудової та підприємницької діяльності:
з 30.09.1991 по 03.01.1995 - період роботи в Малому підприємстві «Гарко» (далі МП «Гарко») - 03 роки 03 місяці 5 днів;
з 05.03.1997 по 24.10.2002 - період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Максен» (далі ТОВ «Максен») - 05 років 7 місяців 20 днів;
з 08.11.2006 по 31.12.2012 - період здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця - 06 років 01 місяць 24 дні;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління № 263040009789 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії, періоди:
з 30.09.1991 по 03.01.1995 - період роботи в МП «Гарко» - 03 роки 03 місяці 5 днів;
з 05.03.1997 по 24.10.2002 - період роботи в ТОВ «Максен» - 05 років 7 місяців 20 днів;
з 08.11.2006 по 31.12.2012 - період здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця - 06 років 01 місяць 24 дні;
зобов'язати Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.06.2023 та прийняти у встановленому законом порядку рішення щодо призначення пенсії з дати виникнення права на її призначення, з урахуванням наданої судом правової оцінки.
В обґрунтування позову вказує, що вперше звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком 29.09.2022, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 07.10.2022 йому повідомлено про відмову у призначенні пенсії, оскільки його страховий стаж складає лише 12 років 07 місяців 21 день (з необхідних 29 років), не зарахувавши до страхового стажу окремих періодів трудової та підприємницької діяльності, навчання.
Позивач, зібравши додаткові документи, повторно звернувся за призначенням пенсії за віком, однак рішенням відповідача від 27.06.2023 йому повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу, зарахований страховий стаж склав 18 років 02 місяців 22 днів. Позивачу не зараховану роботу в МП «Гарко», ТОВ «Максен», через недоліки в заповненні трудової книжки та не зазначені в наданих уточнюючих довідках номерів їх реєстрації. Періоди здійснення підприємницької діяльності з 2006 по 2013 роки не зараховані, бо в Реєстрі застрахованих осіб про фізичну особу-підприємця за відповідні періоди не були подані звіти.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень та стверджує, що йому протиправно не зараховано періоди роботи до страхового стажу через недоліки у заповненні трудової книжки. Особа не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, недоліки її заповнення, а так само недоліки в уточнюючих довідках не є підставою вважати про відсутність страхового стажу позивача за спірні періоди.
Також аналізуючи законодавство, що регламентувало порядок діяльності підприємців та сплату ними єдиного податку, страхових внесків, а в подальшому єдиного внеску, вказує, що надав належні підтверджуючі документи, що дають підстави зарахувати періоди здійснення ним підприємницької діяльності як підприємцем з 08.11.2006 по 31.12.2012 (включно) до стажу, який дає право на призначення пенсії.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Відповідачем подано до суду відзив. Головне управління позов не визнає. Зазначає, що за результатами розгляду документів, наданих позивачем, до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 30.09.1991 по 03.01.1995 та з 05.03.1997 по 24.10.2002, оскільки в порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, записи про прийняття на роботу у цей період у розділі “Відомості про роботу” не містять повного найменування підприємства, а в уточнюючих довідках, виданих МП «Гарко» та ТОВ «Максен» відсутні реквізити реєстрації даних документів, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх врахування при обчисленні стажу відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Враховуючи, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 18 років 02 місяці 22 дні та є не достатнім для призначення пенсії за віком, Головним управлінням відмовлено позивачу у призначенні пенсійної виплати. Відповідач вважає оскаржувані дії та рішення правомірними, просить відмовити у задоволенні позову (а.с.56-57).
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 29.09.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про призначення пенсії за віком.
На цю заяву позивач отримав відповідь від Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 07.10.2022 про прийняте рішення Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу. Позивачу зараховано страховий стаж, який склав 12 років 07 місяців 21 день. Незараховано до страхового стажу окремі періоди роботи, підприємницької діяльності та навчання (а.с.25).
Зібравши додаткові документи ОСОБА_1 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 20.06.2023, яка за принципом екстериторіальності розглядалася Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Рішенням Головного управління №263040009789 від 27.06.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
У рішенні вказано, що вік заявника на дату звернення складає 60 років 07 місяців.
Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить від 29 років.
Страховий стаж особи становить 18 років 02 місяці 22 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 30.09.1991 по 03.01.1995 та з 05.03.1997 по 24.10.2002 згідно записів трудової книжки, оскільки записи про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме у розділі “Відомості про роботу” в заголовку не зазначене повне найменування підприємства, а в уточнюючих довідках, виданих МП “Гарко” та ТОВ “Максен” відсутні реквізити реєстрації даних документів, стаж з 01.05.1998 обчислений згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.21).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 27.07.2023 на звернення позивача роз'яснено рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління від 27.06.2023, зокрема, детальніше зазначено про причини неврахування періоду здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу. Так, щодо ведення підприємницької діяльності зазначено:
«Частиною 5 статті 21 Закону визначено категорії страхувальників, які повніші подавати до територіальних органів Пенсійного фонду України звітність до системи персоніфікованого обліку.
Подання звітів за 2006 - 2009 роки регулюється нормами Закону та Порядком формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, який затверджено постановою правління Пенсійного фонд) України від 10.06.2004 № 7-6 (далі - Порядок №7-6) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2004 року за №1000/9599.
Відповідно до пункту 1.1.3 Порядку №7-6 страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіальною органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.
Подання звітів за 2010 рік регулюється нормами Закону та Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків їм загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 05.11.2009 №26-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 24 листопада 2009 року за №1136/17152 (далі - Порядок № 26-1).
З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиною внеску зобов'язаний подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку па доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.
Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізуй державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Починаючи з 01.01.2011 порядок, строки подання звіту, та його форма регулюється Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.05.2018 №511), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905.
Відповідно до Порядку ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.
Дані в Реєстрі застрахованих осіб по позивачу, як застрахованій особі на ФО підприємця за період з 2006 по 2013 роки відсутні, оскільки за період з 2006 по 2012 роки не були подані звіти, а в поданому звіті за 2013 рік відсутні суми доходу та суми нарахованого єдиного внеску».
Також зазначалося, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по ФОП ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 05.01.2017. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Враховуючи зазначене, внести зміни до Реєстру застрахованих осіб за період з 2006-2010 роки можливо лише за рішенням суду, що набрало законної сили (а.с.31-34).
Позивач не погоджується з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії та його діями в частині незарахування окремих періодів його діяльності до страхового стажу, вважає їх протиправними та такими, що порушують його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Рішення, дії відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом цього позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Позивачем на підтвердження трудової діяльності для обчислення страхового стажу надано територіальним органам Пенсійного фонду України трудову книжку серії НОМЕР_1 .
На сторінках 8-11 трудової книжки містяться записи про спірні періоди роботи в Малому підприємстві «Гарко», а саме:
запис №11, 30.09.1991 прийнятий на роботу на посаду керівника групи, підстава наказ №23 від 30.09.1991, запис засвідчений підписом директора з зазначенням назви юридичної особи МП «Гарко» та завірений печаткою підприємства,
запис №12, 03.01.1995 звільнений за власним бажанням, підстава наказ №108 від 03.01.1995, запис засвідчений підписом директора з зазначенням назви юридичної особи МП «Гарко» та завірений печаткою підприємства (а.с.15-16).
На сторінках 12-13 трудової книжки міститься запис про період трудової діяльності у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Максен», а саме:
запис №15, 05.03.1997, прийнятий на роботу на посаду архітектора, підстава наказ № 04-97к від 04.03.1997,
запис №18, 24.10.2002, звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП, підстава наказ № 24-02к від 22.10.2002, запис засвідчений підписом директора з зазначенням назви юридичної особи ТОВ «Максен» та завірений печаткою підприємства (а.с.17).
Такі відомості не були зараховані відповідачем до страхового стажу через те, що у трудовій книжці в розділі «Відомості про роботу» не вказано повного найменування цих підприємств, тобто через невідповідність таких записів вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Надаючи оцінку таким обставинам, суд зазначає, що Порядок ведення трудових книжок на момент внесення спірного запису до трудової книжки позивача було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується “05.01.1993”.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (пункти 2.8, 2.9 Інструкції № 58).
Пунктом 4.1 цієї ж Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Записи в трудовій книжці позивача про вказані вище два періоди його трудової діяльності є чіткими, правильними, послідовними, не містять неточностей, виправлень чи описок. Хоч перед записами про трудову діяльність за ці два періоди не зазначено назв юридичних осіб, де працював ОСОБА_1 , проте записи однозначно дають можливість зрозуміти, що мова йде про роботу в Малому підприємстві «Гарко» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Максен», бо відомості про такі зазначені в найменуванні посад керівників, якими засвідчені записи та на відбитках печаток, якими завірені записи.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Також суд зазначає, що позивач вживав усіх можливих заходів для отримання уточнюючих довідок стосовно роботи та підтвердження стажу на цих підприємствах, про що були надані відповідні довідки (а.с.20, 20 зворот). Додатково отримано на адвокатський запит від Головного управління статистики у м. Києві відповідь №03.1-13/827-23 від 13.03.2023 з відомостями про реєстрацію цих двох юридичних осіб (а.с.24).
При цьому суд зауважує, що у випадку сумнівів відповідача стосовно трудової діяльності за спірний період (зокрема у достовірності виданих уточнюючих довідок) таких територіальний орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію, має право самостійно вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не було вжито жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж ОСОБА_1 .
Таким чином, з урахуванням достатніх записів трудової книжки позивача про його трудову діяльність в Малому підприємстві «Гарко», Товаристві з обмеженою відповідальністю «Максен», дії відповідача щодо їх неврахування до стажу, який дає право на отримання пенсії, є протиправними, спірні періоди підлягають до зарахування до страхового стажу позивача.
Стосовно ще одного спірного періоду, коли ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність, то судом встановлено таке.
У період з 08.11.2006 по 05.01.2017 позивач був зареєстрований та здійснював свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець (далі ФОП), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП та повідомленням про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП (а.с.21-22). Порядок зарахування страхового стажу підприємців залежить від того, на якій системі оподаткування перебував суб'єкт господарювання.
Відповідно до відомостей листа Головного управління ДПС у м.Києві від 02.12.2022 року № 69507/6/26-15-24-01-03-08 ОСОБА_1 застосовував такі системи оподаткування:
з 08.11.2006 по 31.12.2006 перебував на загальній системі оподаткування;
з 01.01.2007 по 31.12.2007 перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку від 14.12.2006 серії Д № 853682 на 2007;
з 01.01.2008 по 31.03.2008 перебував на загальній системі оподаткування;
з 01.04.2008 по 31.12.2012 перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується такими документами: корінцем Свідоцтва серії НОМЕР_2 від 11.03.2008 року та заявою про право застосування спрощеної системи оподаткування обліку та звітності за 2008 рік; Свідоцтвом серії НОМЕР_3 від 22.12.2008 на 2009 рік, термін дії було продовжено на 2010 рік; Свідоцтвом про сплату єдиного податку від 14.12.2010 серії И № 119604 на 2011; Свідоцтвом платника єдиного податку другої групи за ставкою 20% до розміру мінімальної заробітної плати Серії А № 549183 на 2012 рік;
з 01.01.2013 по 31.12.2013 перебував на загальній системі оподаткування, але не сплачував страхові внески (а.с.22-23).
У позові позивач вказує спірним періодом лише з 2006 року по 2012 рік, а тому 2013 судом не досліджується.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов'язковим відповідно до пункту 2.1. розділу П Порядку № 22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1198 №794. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок) та подавав відповідну звітність.
Сформована довідка з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з індивідуальними відомостями про ОСОБА_1 (за формою 5-ОК) за період з грудня 2006 року по грудень 2012 не містить повних відомостей про сплату страхових внесків (у тому числі в складі єдиного податку), єдиного внеску. Разом з тим, позивач вказує про їх перерахування до бюджету, а відповідач зазначає про неподання відповідної звітності до територіальних органів пенсійного фонду, що зумовило не відображання відповідних даних у Реєстрі застрахованих осіб.
Для з'ясування питання сплати єдиного податку для підприємців, що перебували на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (у складі якого визначався і страховий внесок до Пенсійного фонду України), суд проаналізував чинне на час існування спірних правовідносин законодавство та встановив таке.
Наказом Державної податкової адміністрації України № 599 від 29.10.1999 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі» було передбачено, що підставою для видачі особі Свідоцтва про сплату єдиного податку було подання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою письмової заяви згідно з додатком 1 до цього Порядку та платіжного документа (квитанція, копія платіжного доручення з відміткою банківської установи) про сплату (перерахування) єдиного податку за період не менше ніж календарний місяць. Заява мала бути подана не пізніше ніж за 15 днів до початку кварталу, з якого він обирає спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви.
Орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи за наявності платіжного документа про сплату єдиного податку був зобов'язаний протягом 10 робочих днів після отримання заяви безоплатно видати Свідоцтво або надати письмову мотивовану відмову.
Свідоцтво видається на зазначений в заяві термін, але в межах календарного року. У разі щомісячної сплати єдиного податку, його сплата здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за тим, в якому здійснювалася попередня сплата єдиного податку.
Виходячи наведеного вище нормативно-правового регулювання, суд погоджується з мотивацією позивача, що лише за умови сплати єдиного податку у період 2007 року, з 01.04.2008 по 31.12.2010 йому щороку видавалися відповідні Свідоцтва про сплату єдиного податку.
У період здійснення позивачем підприємницької діяльності діяв Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 за №727/98 (у редакції Указу від 28.06.1999 за № 746/99) і до припинення його дії з 01.01.2012. Відповідно до пункту 2 цього Указу відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 %; до Пенсійного фонду України - 42 %; на обов'язкове соціальне страхування - 15 %. Відтак, до складу єдиного податку були включені відрахування й до Пенсійного фонду України.
Пунктом 6 згадуваного Указу було встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, як збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору на обов'язкове соціальне страхування; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; податку на доходи фізичних осіб.
Ураховуючи наведене, в період дії Указу Президента України від 03.07.1998 за №727/98 (з 10.09.1998 по 31.12.2010) фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, щомісяця сплачували єдиний податок в розмірі від 20 до 200 гривень, з яких не самі ФОП, а замість них - органи Державного казначейства України в безумовному порядку перераховували 42 % сплаченого єдиного податку до Пенсійного фонду України.
У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 після першої відмови у призначенні пенсії звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою від 14.03.2023 з проханням здійснити перевірку його діяльності як ФОП та надати відповідну довідку про підтвердження сплати страхових внесків. У відповідь на цю заяву Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надіслало листа від 16.03.2023 №2600-1004-8/48126 про відмову провести таку перевірку, оскільки з 05.01.2017 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань заявник перебуває в стані припинення (а.с.30).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує те, що пенсійні органи наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії. У свою чергу, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для її страхового стажу є сам лише факт сплати нею страхових внесків, незалежно від їх розміру. Відсутність (неподання звітності) через що у Реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про сплату страхових внесків, не позбавляє права особи надати підтвердження сплати страхових внесків (у тому числі у складі єдиного податку), єдиного внеску для зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Беручи до уваги наведені вище норми законодавства стосовно ведення спрощеного обліку підприємців та сплати єдиного податку, можливості поновлення щороку статусу платника єдиного податку лише за умови сплати єдиного податку та відсутності податкового боргу, відомості податкового органу про перебування фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а також копії квитанцій про сплату страхового внеску та доплату до мінімального страхового внеску за 2010 рік (а.с.37-39), суд приходить до переконання про, що до страхового стажу позивача належить зарахувати відповідні періоди, коли він сплачував єдиний податок з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.04.2008 по 31.12.2010, дії відповідача щодо незарахування цього періоду до стажу, що дає право на призначення пенсії, є протиправними.
Що стосується здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності у період з 08.11.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2008 по 31.12.2008, то позивач перебував на загальній системі оподаткування та мав сплачувати страхові внеску у порядку та розмірі, визначеному Законом №1058-IV. Позивач не надав доказів сплати страхових внесків, а відтак, суд дійшов висновку, що зарахувати у страховий стаж період здійснення підприємницької діяльності з 08.11.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2008 по 31.12.2008 з наявних матеріалів не є можливим, оскільки відсутні відомості про сплату позивачем страхових внесків за ці періоди, факт сплати внесків на соціальне страхування не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
При цьому суд зазначає, що сам по собі статус підприємця та перебування на загальній системі оподаткування не означає фактичне провадження підприємницької діяльності особою та автоматичну сплату страхових внесків.
Також суд звертає увагу, що положення статті 77 КАС України покладають обов'язок також і на позивача доводити перед судом обставини, що стосуються предмету доказування. Крім того, позивач як суб'єкт господарювання повинен був сам забезпечити зберігання документів бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності та інших документів (у разі їх наявності), на підставі яких закон дозволяє проводити зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу.
Стосовно періоду з 01.01.2011 по 31.12.2012, то з 01.01.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VІ), який зобов'язав підприємців, які перебували на спрощеній системі оподаткування (були платниками єдиного податку) сплачувати єдиний соціальний внесок (далі ЄСВ) за себе на загальних підставах.
Згідно з частиною 11 статті 8 Закону № 2464-VІ для підприємців-«єдиноподатників» ЄСВ встановлювався у розмірі 34,7% від бази нарахування. База нарахування ЄСВ визначалася самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше бази нарахування мінімального страхового внеску. Мінімальний та максимальний розміри ЄСВ були прив'язані до мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно), що встановлювались законом про держбюджет.
Мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначалась розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховувалася заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2011 сплачував страхові внески у розмірі не менше мінімального страхового внеску на загальних підставах, про що до позовної заяви долучені копії квитанції про перерахування коштів на сплату єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 31.10.2012 (а.с.40-48), відтак, ці періоди підлягають до зарахування до страхового стажу позивача. Відповідач безпідставно відмовив у їх зарахуванні при обчисленні стажу для призначення пенсії.
За період листопад-грудень 2012 року позивач доказів сплати ЄСВ не надав, вказуючи, що такі не зберіглися. Оскільки у суду відсутні відомості про сплату ЄСВ за ці два місяці, то в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений права при отриманні додаткової інформації, зокрема, від відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, банківських установ тощо стосовно зарахування ЄСВ (перерахування коштів) за листопад-грудень 2012 року ініціювати питання перерахунку страхового стажу в цій частині.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління та його рішення № 263040009789 від 27.06.2023 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 30.09.1991 по 03.01.1995 в МП «Гарко», з 05.03.1997 по 24.10.2002 в ТОВ «Максен» та таких періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.04.2008 по 31.10.2012. З метою ефективного та належного захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління зарахувати такі періоди до страхового стажу позивача. У зарахуванні періоду здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 з 08.11.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2008 по 31.12.2008, з 01.11.2012 по 31.12.2012 слід відмовити через відсутність доказів сплати страхових внесків та ЄСВ.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.06.2023 та прийняти у встановленому законом порядку рішення щодо призначення пенсії з дати виникнення права на її призначення, з урахуванням наданої судом правової оцінки, то така підлягає до задоволення.
За нормами частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнув віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто набув право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV при наявності необхідного страхового стажу.
Як слідує з розрахунку зарахованого відповідачем страхового стажу позивача, на час звернення за призначенням пенсії його загальний страховий стаж складає 18 років 2 місяці 22 дні (а.с.59 зворот), про що також вказано в оскаржуваному рішенні (а.с.59).
Додатково до зарахування до страхового стажу підлягають частково спірні періоди з 30.09.1991 по 03.01.1995, з 05.03.1997 по 24.10.2002, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.04.2008 по 31.10.2012.
Щодо наявності у позивача страхового стажу більше 29 років, то у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому наявні підстави для прийняття рішення про зобов'язання відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що пенсійного віку 60 років позивач досяг 27.10.2022 і з 28.10.2022 набув право на пенсію. Із повторною заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 звернувся 20.06.2023, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, тому у разі наявності підстав для призначення пенсії за віком, таку слід призначити саме з цієї дати.
При цьому при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має зарахувати страховий стаж та розглянути питання про призначення пенсії позивачу, суд враховує, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи вищезазначені норми Порядку №22-1, суд зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 структурним підрозділом органу, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області, тому позивачем визначений належний відповідач у спірних правовідносинах, структурний підрозділ якого за принципом екстериторіальності розглядав заяву позивача про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. Відтак саме цей відповідач має повторно розглянути питання призначення пенсії позивачу після зарахування частково спірних періодів.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач - Головне управління діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій, недобросовісно.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 536,80 грн, сплачений відповідно до квитанції від 01.12.2023 (а.с.8).
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, місто Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 таких періодів трудової діяльності: з 30.09.1991 по 03.01.1995 - період роботи в малому підприємстві МП «Гарко», з 05.03.1997 по 24.10.2002 - період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю ТЗОВ «Максен», та підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.04.2008 по 31.10.2012.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 263040009789 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії, такі періоди:
з 30.09.1991 по 03.01.1995 - період роботи в малому підприємстві МП «Гарко»;
з 05.03.1997 по 24.10.2002 - період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю ТЗОВ «Максен»;
з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 01.04.2008 по 31.10.2012 - період здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20.06.2023 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений та підписаний 08 січня 2024 року.
Суддя Чепенюк О.В.