Рішення від 21.12.2023 по справі 622/1056/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023м. ХарківСправа № 622/1056/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, м. Богодухів в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради, смт Золочів

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків 2) ОСОБА_1 , смт Золочів

про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки

за участю представників:

прокурор - Юлія ПЄСКОВА (посвідчення)

позивача - не з'явився

відповідача (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) - Антон ЧЕРНЯВСЬКИЙ (наказ)

відповідача ( ОСОБА_1 ) - Святослав ХАЛАБУРДІН (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року прокурор Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до Золочівського районного суду Харківської області із позовом, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0000 га 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га для ведення фермерського господарства; - визнати недійсними договори оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасувати його державну реєстрацію; - зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га до комунальної власності Золочівської селищної ради. Також, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2023року скасовано. Провадження у справі №622/1056/21 за позовною заявою керівника Богодухівської обласної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок - закрито.

01.08.2023 року на адресу Полтавського апеляційного суду надійшла заява керівника Харківської обласної прокуратури Богодухівської окружної прокуратури про вирішення питання щодо направлення матеріалів справи №622/1056/21 за встановленою юрисдикцією, тобто до Господарського суду Харківської області.

14.08.2023 року на запит судді матеріали справи надійшли до Полтавського апеляційного суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.08.2023 ухвалено - заяву керівника Харківської обласної прокуратури Богодухівської окружної прокуратури та направлення матеріалів справи №622/1056/21 за встановленою юрисдикцією задовольнити. Передати справу за позовом №622/1056/21 за позовною заявою керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказу, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави, до Господарського суду Харківської області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд), як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

13.09.2023 матеріали справи №622/1056/21 надійшли до Господарського суду Харківської області.

18.09.2023, на виконання вимог положень ч.6 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, Господарським судом Харківської області направлено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області з метою отримання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці обліку та моніторингу інформації ГУ ДМС України в Харківській області: ОСОБА_1 .

25.09.2023 до суду надійшла відповідь на запит.

Ухвалою від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №622/1056/21 за правилами загального позовного провадження.

04.10.2023 від відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській обл.) надійшов відзив на позовну заяву.

09.10.2023 від відповідача ( ОСОБА_1 ) надійшов відзив на позовну заяву.

24.10.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача ( ОСОБА_1 ).

26.10.2023 від відповідача (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) надійшли пояснення по справі.

31.10.2023 від відповідача ( ОСОБА_1 ) надійшла заява про застосування до позовних вимог прокурора позовну давність.

10.11.2023 від прокурора надійшли письмові пояснення щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог прокурора строк позовної давності.

Підготовче засідання у справі №622/1056/21 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 23.11.2023 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 21.12.2023 об 11:00 год.

Прокурор в судовому засіданні 21.11.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 21.11.2023 не з'явився.

Представник відповідача (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) в судовому засіданні 21.11.2023 проти позову заперечував та просив застосувати до позовних вимог прокурора строк позовної давності.

Представник відповідача ( ОСОБА_1 ) в судовому засіданні 21.11.2023 проти позову заперечував та просив застосувати до позовних вимог прокурора строк позовної давності.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

10.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 50 га що розташована за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (зараз Золочівська селищна рада Богодухівського району Харківської області), з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га.

ОСОБА_1 звернувся саме до Головного управління Держземагентства у Харківській області, оскільки в силу ст. 122 Земельного кодексу України саме до компетенції вказаного органу виконавчої влади відносилось розпорядження земельним ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території ліквідованого Золочівського району Харківській області.

В заяві ОСОБА_1 зазначено, що обробляти вищевказану земельну ділянку він буде особисто із залученням додаткової робочої сили, має всю необхідну сільськогосподарську техніку та обладнання для обробітки ґрунту.

До заяви додано згоду на збір та обробку персональних даних, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, документи, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, копія паспорта, копія ідентифікаційного номера, бізнес - план використання земельної ділянки.

Як вказує прокурор, вже під час подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_1 надав копію диплома про освіту у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, де отримав кваліфікацію інженер-електрик.

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 50,0000 га т 13,0000 га, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної радим на території Золочівського району Харківської області.

У подальшому, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та № 3565 від 22.12.2014 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0000 га та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 14.01.2015 укладено два договори оренди вищевказаної змеленої ділянки (далі - договір) загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0000 га строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015 (номер запису про інше речове право: 8377177).

Пунктом 4.3. наказу передбачено, що земельні ділянки необхідно використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статті 96 Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та інших нормативно-правових актів.

Як вказує прокурор, право оренди вищевказаної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах) не продавалося, що підтверджується змістом вищезазначених наказів та відсутністю даних з цього приводу на сайті ГУ Держгеокадастру в Харківській області.

У подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , на підставі договору від 29.01.2015, передав в суборенду спірну земельну ділянку С(Ф)Г "Цилюрик".

Прокурор в позові вказує, що під час опрацювання договору оренди на вищевказану земельну ділянку встановлено, що відповідно до положення п.27 Договору, право на оренду земельної ділянки державної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу.

Прокурор вказує, що ОСОБА_1 29.01.2015, тобто через 15 днів після укладення первинного договору оренди вищевказаної земельної ділянки із ГУ Держземагентства в Харківській області, передав останню в суборенду С(Ф)Г "Цилюрик". Однак, накази Головним управлінням Дергеокадастру у Харківській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим надання у користування (оренду) ОСОБА_1 , а в подальшому в суборенду С(Ф)Г "Цилюрик" вищевказаної спірної земельної ділянки відбулося незаконно.

За твердженнями прокурора, при подачі до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відповідачем (ОСОБА_1) клопотання, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

Прокурор вказує що, на виконання вимог ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" до заяви Відповідачем-2 долучено графічні матеріали земельної ділянки, довідка форми №6-зем, копії паспорту, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію диплому та обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства. Разом з цим прокурор зазначає, що Відповідачем-2 до заяви не додано відомостей щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві" від 12.08.2015 № 584.

Так, ОСОБА_1 додано до заяви копію диплому серії НОМЕР_1 від 28 червня 1982 року, проте останньому присвоєно кваліфікацію "інженер-електрик" за спеціальністю "електрофікація сільського господарства".

Тобто, як вказує прокурор, відповідно до Національного класифікатору України "Класифікатор професій" (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, посада інженера-енергетика: належить до розділу "Професіонали" Національного класифікатора України, код професії - 2143.2. та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо).

Таким чином, за твердженнями прокурора, освіта ОСОБА_1 немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою Відповідача-1 при розгляді заяв та документів ОСОБА_1 .

Також, прокурор в позові вказує, що в свою чергу Відповідачем-1 під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_2 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Також прокурором встановлено, що ОСОБА_1 при зверненні з заявою про надання в оренду земельної ділянки не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Окрім цього, як стверджує прокурор, ОСОБА_1 в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім'ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

Так, як вказує прокурор, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Таким чином, на переконання прокурора, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не пересвідчилися в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірив, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнута законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації.

До того ж, як зазначає прокурор, відповідно до ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Проте, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянином ОСОБА_1 з часу укладення договору оренди (14.01.2015) до цього часу фермерське господарство не створено, що лише підтверджує відсутність у останнього наміру займатися фермерськими господарством.

Крім того, зі змісту положень Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що останній передбачає особисту участь засновників фермерського господарства (голови) та членів у веденні фермерського господарства з метою реалізації їх ініціатив у сфері товарного сільськогосподарського виробництва.

Проте, як вказує прокурор, ОСОБА_1 передав земельну ділянку в суборенду С(Ф)Г Цилюрик , яке було засновано ним же 23.01.1998 року.

При цьому, дії з передачі земельної ділянки в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичної особою, оскільки фермерське господарство останнім не створено, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа може передавати земельні ділянку в суборенду.

Проте, як стверджує прокурор, вищевказаний факт залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру в області при наданні ОСОБА_1 згоди на передачу земельної ділянки в суборенду, що за своєю правовою природою не відповідає духу Закону України "Про фермерське господарство" (лист ГУ Держгеокадастру від 19.02.2015 № 19-20-14-4015/0/9-15).

Також прокурором встановлено, що рішенням виконкому Золочівської селищної Ради народних депутатів від 14.08.2001 №125-2 ОСОБА_1 надавалася у приватну власність земельна ділянка площею 4,7185 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі якого останній отримав державний акт на право приватної власності на землю Серія Р1 №715342.

Крім того, в користуванні С(Ф)Г "Цилюрик" перебуває земельна ділянка надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відтак, за твердженнями прокурора, дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення земельного банку С(Ф)Г "Цилюрик" в користування вищевказаної земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання земель за призначенням.

У зв'язку з вищевикладеним, за твердженнями прокурора, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, усупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час) прийнято наказ №3566-СГ від 22.12.2014, яким без розгляду належним чином розробленої, погодженої та затвердженої землевпорядної документації, незаконно передано ОСОБА_1 у користування, а в подальшому С(Ф)Г "Цилюрик", земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 50 га.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом прокурор вказав про те, що наявність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки є обов'язковою передумовою укладення договору оренди землі, що перебуває у державній і комунальній власності. Визнання недійсним рішення, на підставі якого укладено договір оренди землі, є підставою для визнання недійсним такого договору. Тому, оскільки оспорювані правочини укладено на підставі наказів ГУ Держземагентства у Харківській області, що підлягають визнанню незаконними та скасуванню, то договір оренди землі, в силу вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки підлягають поверненню власнику.

Підстави для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності на звернення до суду з відповідним позовом, прокурор вказав наступне.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 12 червня 2020 року, визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Харківської області. Зокрема, затверджено територію Золочівської ОТГ, в інтересах якої пред'явлено позов.

Про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та С(Ф)Г "Цилюрик" органи прокуратури дізнались в 2018 році під час опрацювання спірних наказів ГУ Держгеокадастру, які не перебувають у вільному доступі.

У відзиві на позовну заяву відповідач (ГУ Держгеокадастр) вказує про те, що прокурором була заявлена вимога, зокрема, про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління, отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру). Втім, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Крім того, за твердженнями відповідача (ГУ Держгеокадастр), в цій справі оскаржувані накази Головного управління вже повною мірою реалізовані виконанням, на цій підставі було укладено договори оренди, відтак, накази вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління не матиме жодного ефекту для усунення порушення, на якому наполягає прокурор.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відповідач (ГУ Держгеокадастр) зазначає наступне.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровими номерами 6322655100:04:001:0761, площею 50 га перебуває у власності територіальної громади в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, право власності зареєстровано 04.11.2021. Таким чином, спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності.

Отже, з листопада 2021 року і на даний час розпорядником земельної ділянки є Золочівська селищна рада Богодухівського району Харківської області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 25.09.2023 Золочівська селищна рада Богодухівського району Харківської області є орендодавцем спірної земельної ділянки.

Окрім того, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровими номерами 6322655100:05:002:0912, площею 13 га перебуває у власності держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківської області право власності зареєстровано 12.01.2015.

Однак, у відповідності до пункту 58 Закону України 1423-ІХ від 28.04.2021 року, внесені зміни до Земельного кодексу, зокрема розділ X "Перехідні положення" доповнено пунктом 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 36 наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Таким чином, за твердженнями відповідача, Головне управління Держгеокадастру станом на 2023 рік вибуло з правовідносин оренди за вищевказаними договорами.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянку площею 50,0000 га з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0000 га до комунальної власності Золочівської селищної ради, відповідач (ГУ Держгеокадастр) вказує таке.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50 га перебуває у власності територіальної громади в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, право власності зареєстровано 04.11.2021. Таким чином, спірна земельна ділянка і так перебуває в комунальній власності.

При цьому, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912 площею 13 га перебуває у власності держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківської області, право власності зареєстровано 12.01.2015.

Таким чином, за твердженнями відповідача (ГУ Держгеокадастр) спірна земельна ділянка не перебувала у комунальній власності на момент подання позову і не може бути повернута рішенням суду до комунальної власності, оскільки для переходу у комунальній власності Золочівській селищній раді достатньо зареєструвати право власності на землю.

Щодо пропуску прокурором строків позовної давності відповідач (ГУ Держгеокадастр У Харківській області) зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові у справі № 922/3013/19 від 14.03.2023 зазначив, що оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Як вказує відповідач (ГУ Держгеокадастр) прокурор при поданні позову зазначив, що про порушення інтересів держави він дізнався у 2018 році, під час опрацювання оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Разом з тим, прокуратура відповідно до чинного на 2014-2018 роки Закону України "Про прокуратуру" не була обмежена у зверненні до органів державної для отримання інформації і копій документів, що вказує на об'єктивну можливість отримати інформацію про стверджуване порушення раніше.

Відповідач (ГУ Держгеокадастр) вважає, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно або раніше від 2021 року отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень (а саме Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову і захисту інтересів держави інформацію.

Наголошує, що прокуратура могла довідатися про стверджувані порушення земельного законодавства у будь-який момент з дня прийняття оскаржуваного наказу, на підставі якого було укладено оскаржуваний договір, оскільки у прокуратури, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII не було і немає обмежень щодо звернення до органів виконавчої влади для встановлення наявності підстав представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом та процесуальним законодавством, тому посилання у позовній заяві на об'єктивну неможливість дізнатись про порушення є безпідставним.

Отже, на переконання відповідача (ГУ Держгеокадастру) прокуратура в інтересах держави могла подати відповідний позов у період з 2014 по 2021 рік, проте такі дії вчинені не були, у зв'язку з чим, просить суд у задоволенні позовних вимог пред'явлених прокуратурою - відмовити в повному обсязі; у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог - відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач ( ОСОБА_1 ) вказує, що беручи до уваги те, що у цій справі, що розглядається, прокурор також пред'явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, а отже вона не може бути задоволена.

Отже, відповідач заперечує щодо вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га, кадастровий № 6322655100:04:001:0761 та № 6322655100:05:002:0912 загальною площею 13 га та скасування їх державної реєстрації.

Так, за твердженнями відповідача, у постанові від 08 лютого 2023 року в справі № 663/3745/19 Верховний суд зробив висновок, що право орендодавця підлягає судовому захисту за його позовом про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а не шляхом скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак, враховуючи зазначене, вимога про скасування державної реєстрації договорів оренди не підлягає задоволенню.

Щодо пропуску прокурором строку позовної давності відповідач вказує таке.

У рамках даної справи оскаржувані накази видано Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (в подальшому реорганізованим у ГУ Держгеокадастру у Харківській обл.) 22.12.2014, а спірні договори оренди землі укладено уповноваженим органом держави як орендодавцем 14.01.2015. Тобто держава в особі її уповноваженого органу довідалася або принаймні могла довідатися про імовірні порушення її прав та інтересів в момент видання спірного наказу та укладання спірного договору оренди, тобто вже 22.12.2014 та 14.01.2015. Той факт, що спірні земельні ділянки передано Золочівській селищній об'єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність жодним чином не змінює факт спливу строків позовної давності та не може вважатися поважною причиною їх пропуску, оскільки держава довідалася та могла довідатися про імовірне порушення її інтересів з моменту прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів.

З огляду на вищенаведене, відповідач зазначає, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України, саме з 22.12.2014 - щодо незаконності наказів та з 14.01.2015 - щодо визнання договорів недійсними (а не з дати, коли про імовірне порушення інтересів держави дізнався прокурор чи Золочівська селищна рада) для держави почався перебіг строків позовної давності. Отже, встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо заявлених прокурором вимог про визнання незаконним та скасування спірного наказу сплив 22.12.2017, а щодо визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки - 14.01.2018.

Крім того, як стверджує відповідач, ще у червні 2018 року прокуратура зверталася до Золочівського районного суду Харківської області з частково тотожнім позовом. Так, 15.06.2018 (тобто ще до передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність) заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звертався до Золочівського районного суду Харківської області з позовом ГУ Держгеокадастру у Харківській обл., ОСОБА_1 , С(Ф)Г "Цилюрик" (справа №622/623/18). В подальшому прокурор звертався з аналогічними позовними вимогами до Господарського суду Харківської області (ті самі відповідачі та підстави) (справи № 922/1112/19, № 922/1377/19, № 922/1104/19).

Таким чином, на думку відповідача, прокуратура вже зверталася до суду з такими ж вимогами, що викладені у даній позовній заяві. Тобто, станом щонайменше на 15.06.2018 року прокурор знав про існування порушень у спірних правовідносинах.

Отже, відповідач ( ОСОБА_1 ) вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

У відповіді на відзив щодо заперечень відповідача на вимоги позивача щодо визначення не законними та скасування наказів ГУ Держземагенства у Харківській області прокурор вказує, що ОСОБА_1 ра ніше право на безоплатне одержання земельних ділянок за даним цільовим приз наченням вже було використано. Вказаний факт предметом дослідження не був та за лишився поза увагою ГУ Держгескадастру у Харківській області. Відтак, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області формально розглянуло відповідну заяву ОСОБА_1 , ретельно не перевірило та не надало правову оцінку його реальним намірам використовувати спірну земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства, не з'ясувало наявність перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі наявність у нього трудових та матеріаль них ресурсів для того, щоб обробляти земельну ділянку такої площі. При цьому, Головне управління Держгеокадастру в Харківській області приймаючи рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського госпо дарства, діяло без дотриманням вимог ст.ст. 1, 7, 8 Закону, недобросовісно, нероз судливо, без додержання принципу рівності.

З огляду на вищенаведене, прокурор наполягає, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаної земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт укладення ОСОБА_1 договору суборенди з Селянським (фермерсь ким) господарством "Цилюрик", з метою обходу обов'язкової процедури- земель них торгів.

Так, за твердженнями прокурора, накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського приз начення державноЇ власності для ведення фермерського господарства необхідно визнати незаконними та скасувати як такі, що видані в порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство", у зв'язку з чим доводи відповідача щодо передчасності і безпідставності вимог позивача стосовно визнання недійсними і скасування наказів, є не обґрунтованими.

Щодо доводів у відзиві відповідача ( ОСОБА_1 ) на вимоги позивача стосовно визнан ня недійсним договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015 року прокурор вказує таке.

З урахуванням вищевказаних доводів, за яких є підстави вважати наявність допущення порушень вимог Закону України "Про фермерське господарство" з бо ку ГУ Держгеокадастру у Харківській області при прийнятті наказів про надання дозволу на виготовлення технічної документації, її затвердження і передання діля нки в оренду, дані накази необхідно визнати незаконними та скасувати як такі, що видані з порушенням порядку, передбаченого чинним законодавством. Одночасно, з визнанням наказів ГУ Держгеокадастру незаконними, договір оренди та суборенди землі, укладені на підставі наказів мають бути визнані недій сними разом зі скасуванням їх державної реєстрації. Вказана позиція кореспондується із позицією, викладеною у постанові Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 №Л/800/40388/13. Крім того, суборенда є похідним договором, а відтак визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагенства у Харківській області про передачу ОСОБА_1 у користування (оренду) державної землі, ви знання недійсним договору оренди між ними на об'єкт нерухомого майна, припи няє правомочності С(Ф)Г "Цилюрик" щодо користування земельною ділянкою на підставі договору суборенди, дає підстави для скасування державної реєстрації до говору суборенди від 29.01.2015, укладеного між С(Ф)Г "Цилюрик" та ОСОБА_1 .

Як вказує прокурор, ОСОБА_1 без створення фермерського господарства та ви користання землі для ведення фермерського господарства після оформлення дого ворів оренди земельних ділянок одразу передав землі в суборенду СФГ "Цилю рик".

Статтею 8 Закону Украї ни "Про фермерське господарство" передбачено, що після одержання державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земе льної ділянки та його державної реєстрації, особа повинна звернутись до уповно важених органів щодо державної реєстрації фермерського господарства, чого, як вказує прокурор, в свою чергу не здійснив ОСОБА_1 . Одночасно, неви конання ОСОБА_1 вимог законодавства в частині звернення до уповнова жених органів щодо державної реєстрації фермерського господарство після укла дення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, що вказує на порушення останнім закону, й права держави на законне розпорядження її зем лями у визначеному порядку, що суперечить інтересам держави, і є відповідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину.

Враховуючи викладене, за твердженнями прокурора, до води відповідача щодо відсутності підстав для визнання недійсним договорів орен ди землі від 14.01.2015, є не обґрунтованими.

Щодо доводів, які описані у відзиві відповідача ( ОСОБА_1 ) на посилання позивача стосовно зобов'язання ОСОБА_1 та СФГ "Цилюрик" пове рнення земельної ділянки, прокурор зазначив, що на даний час, враховуючи прийняте Золочівською сели щною радою Золочівського району Харківської області І сесії VIII скликання №19 від 28.11.2017, проведено процедуру реорганізації юридичних осіб - Великорогозянської, Довжицької, Калиновецької, Лютівської, Малорогозянської, Одноробівської, Одноробівської Першої, Олександрівської, Писарівської, Світличенської, Удянської, Фесківської сільських рад Золочівського району, шляхом приєднання до Золочівської селищної ради. Згідно з п. 2 вищевказаного рішення Золочівська се лищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків сільських рад Золочівського району, що об'єдналися з дня набуття повноважень Золочівською селищною радою об'єднаної територіальної громади. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Рег ламенту Золочівської селищної ради, затвердженого рішенням Золочівської сели щної ради №25 від 08.12.2017, остання (далі - рада) є виборним представницьким органом місцевого самоврядування, що складається з депутатів і відповідно до за кону представляє Золочівську селищну об'єднану територіальну громаду та здійс нює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядуван ня. Крім того, на підставі рішення XII сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області №1941 від 30.10.2018, радою при йнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що розташовані за ме жами населених пунктів території ради, у т.ч. спірні земельні ділянки, у зв'язку з чим, вказана спірна земельна ділянка перейшла із земель державної власності до земель комунальної власності Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, і рішення щодо її виділення, у випадку задоволення вимог по зову, в подальшому прийматимуться саме даним органом місцевого самоврядуван ня. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що спірну земельну ділянку необхідно повернути у влас ність держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківсь кої області, тому доводи відповідача про необґрунтованість вимог щодо зобов'язання ОСОБА_1 та СФГ "Цилюрик" повернути земельні діля нки, є безпідставними.

Щодо заяви відповідача ( ОСОБА_1 ) про застосування строків позовної давності, прокурор вказує наступне.

Вищезазначені факти, які покладені в основу позовної заяви, були встановле ні під час вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташо ваних на території Золочівського району Харківської області Дергачівською міс цевою прокуратурою, вже після отримання відповідних копій наказів та іншої докуме нтації.

Тобто, з урахуванням положень ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давно сті позовної заяви по даній справі починається саме з моменту отримання про куратурою відповідних копій наказів в 2018 році, а саме, - з моменту, коли проку рор міг довідатись про порушення, викладені у позовній заяві, зважаючи на таке, строк позов ної давності спливав в 2021 році. Відповідно, прокурор вважає, що дана позовна заява подана при наявності поважних причин спливу строку позовної давності.

Щодо посилання на те, що відповідно до своїх повноважень, прокурор "міг здійснювати моніторинг законності розпоряджень Відповідача" прокурор зазна чає, що в порушення вказаних вимог ст. 74 ГПК України, відповідачем ( ОСОБА_1 ) доказів на підтвердження своїх слів, - не надано.

Прокурор вважає, що в 2018 році прокурор довідався про порушення інтересів дер жави (національного, суспільного інтересу) у вказаній сфері суспільних відносин, що полягає в ігноруванні сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земель них торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Враховуючи викладене, прокурор наполягає, що вказані вимоги щодо застосування стро ку позовної давності є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В заяві про застосування до позовних вимог прокурора позовної давності відповідач ( ОСОБА_1 ) вказав, що прокуратура здійснювала вивчення законності відведення спірних земельних ділянок як мінімум вже в 2016 році і мала в своєму розпорядженні спірні договори ще до 19.09.2016. Отже, той факт, що прокуратура зверталася зі запитом стосовно спірних земельних ділянок ще 19.09.2016, свідчить про те, що прокуратурі було відомо про спірні правовідносини ще до 19.09.2016. Відтак, відповідач вважає, що встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо заявлених прокурором вимог сплив без наявності поважних причин щодо його поновлення.

Не погоджуючись з даними твердженнями прокурор вказує про те, що вищезазначені факти, які покладені в основу позовної заяви були встановлені під час вивчення правомірності передачі в оренду земельних діля нок, розташованих на території Золочівського району Харківської області Дергачівською місцевою прокуратурою, після отримання відповідних копій наказів та іншої документації. Тобто, з урахуванням положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності позовної заяви по даній справі починається саме з моменту отрима ння прокуратурою відповідних копій наказів в 2018 році, відтак, з моменту, коли прокурор міг довідатись про порушення викладені у позовній заяві, з огляду на таке, строк позовної давності спливав в 2021 році. Також, прокурор зазначив, що відповідач визнає, що строки позовної давності необхідно рахувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про спірні правовідносини, а, враховуючи викладене, - саме з моменту надходження на адресу органу прокуратури відповіді від 05.03.2018 №10-20-14-1809/0/19-18 з додатками, отже, вважає, що вказана заява щодо застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до суду та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави суд зазначає наступне.

Так, згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

У Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі № 910/7813/18.

З матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" та аргументовані недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов'язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Суд також враховує, що дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правильного правового (в тому числі договірного) врегулювання, безпосередньо належить до інтересів держави.

На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів суд вважає обґрунтованим висновок про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0000 га та з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га для ведення фермерського господарства, суд зазначає наступне.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного Кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 Земельного Кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного Кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України "Про фермерське господарство".

Так, згідно з абзацами 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У даній справі прокурор зазначив у позовній заяві таку вимогу, як визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області та відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Відтак, в даному випадку позов пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, щодо участі органів державної влади Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Такий висновок зроблено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Так, у відповідності до правового висновку сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у пунктах 47- 52 якої зазначено таке:

"Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди. Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18.

Зважаючи на те, що наразі виданий Управлінням наказ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання внаслідок укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківської області оспорюваного договору оренди, суд доходить висновку про те, що вимога прокурора про визнання незаконним оспорюваного наказу не підлягає задоволенню з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав держави.

Аналогічний висновок зроблений Касаційним господарським судом в постанові від 14.03.2023 по справі №922/1796/21.

Правовий висновок Верховного Суду щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Також, суд враховує викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19 правові висновки про те, що договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов'язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд не приймає посилання прокурора на постанови Верховного суду від 15.09.2021 по справі №626/1055/17, від 23.12.2016 по справі №635/6568/15-ц, від 11.05.2016 по справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 по справі №6-248цс16, від 15.09.2021 по справі №626/1055/17.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015 загальною площею 50,0000 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761, та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасувати його державну реєстрацію, суд зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельні ділянки від загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761, та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га є Наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014.

З урахуванням того, що договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0000 га, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 є похідними від вимог про визнання незаконними наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014, тому останні не підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх вчинення.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0000 га. кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га до комунальної власності Золочівської селищної ради, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Оскільки договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0000 га, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 не був визнаний судом недійсним, вимога прокурора про зобов'язання повернути спірні земельні ділянки є також необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачами було подано до господарського суду Харківської області заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, в яких відповідачі просять суд відмовити в задоволенні позову прокурора у зв'язку з пропуском позовної давності.

В обґрунтування наявності підстав для застосування строків позовної давності відповідачі посилаються на те, що факт звернення прокуратури із запитом щодо надання інформації про вказані земельні ділянки свідчить про те, що прокурору було відомо про спірні правовідносини ще з 19.09.2016.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018р. у справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

На момент прийняття спірних наказів діяв наказ ГПУ № 6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень", відповідно до якого відомості щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень отримувати з:

- інформації, що надходить до прокуратури від органів державної влади, органів місцевого самоврядування і державного нагляду (контролю);

- матеріалів кримінальних проваджень, справ про адміністративні, у тому числі корупційні правопорушення;

- публікацій у засобах масової інформації, у тому числі мережі Інтернет;

- документів, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень;

- звернень фізичних і юридичних осіб, депутатів усіх рівнів, громадських об'єднань та організацій;

- інших джерел.

Тобто, як у вказаному нормативному акті, так і в подальших наказах Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора України, а також Закону України "Про прокуратуру", Конституції України не вказується на обов'язок проведення прокурором як "моніторингу законності розпорядження земельними ділянками" так і будь-якого моніторингу взагалі.

З огляду на вищенаведене, як твердження відповідачів про необхідність прокурора бути обізнаним про порушення щодо спірних правовідносин, на які прокурор посилається у позові та наявність можливості у прокурора самостійно виявляти порушення, так і висновки, здійснені основі такого твердження, не грунтуються на нормах права.

Так, відповідачами до заяви про застосування строків позовної давності не подаються докази отримання інформації щодо спірних наказів прокуратурою раніше ніж до 2018 року, про розміщення спірних наказів та договорів оренди в засобах масової інформації, мережі інтернет, наявність інформації про спірні накази в Єдиному реєстрі судових рішень, тощо.

Крім того, представник відповідача долучив до своєї заяви про застосування строку позовної давності відповідь на запит прокурора, згідно з яким ГУ Держгеокадастру у Харківської області надавалась відповідь від 06.03.2018 №10-20-14-1809/0/19-18 (том 2 а.с.№222). Згідно саме вказаного листа, до місцевої прокуратури були направлені копії запитуваних документів, зокрема договору оренди, наказів, тощо.

Слід зазначити, що у відповідях на запити прокурора, які долучені відповідачем (ОСОБА_1) до заяви про застосування позовної давності до позовних вимог, не запитувались спірні накази та договори, а орган прокуратури просив лише надати інформацію щодо укладання або не укладання додаткових угод до вказаних договорів. Крім того, з вказаної відповіді ГУ Держгеокадастру у Харківській області (том 2 а.с. № 213) вбачається, що встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру були саме з укладання додаткових угод після затвердження нормативно грошової оцінки земельних ділянок. Так, прокурором встановлювались підстави для звернення до суду з позовом у зв'язку із не укладанням додаткових угод щодо збільшення надходження орендної плати за вказаними земельними ділянками до відповідного бюджету. Зокрема, до відповіді ГУ Держгеокадастру у Х/о, яка надавалась на відповідні запити органів прокуратури, не було додано в якості додатків спірні накази та договори.

Самі договори та спірні накази були надані на відповідний запит органів прокуратури в 2018 році.

Лише після вивчення наказів та договорів, їх аналізу - органами прокуратури прийнято рішення про звернення із відповідним позовом до суду.

Тобто факт порушення інтересів держави встановлено саме на підставі аналізу змісту спірних договорів та наказів, а не інформації про укладення чи не укладення додаткових угод на підставі затвердженої нормативно грошової оцінки.

Таким чином, прокурор у 2018 році довідався про порушення інтересів держави (національного, суспільного інтересу) у вказаній сфері суспільних відносин.

Відтак, з часу отримання прокурором копій спірних наказів, а саме 06.03.2018 року, у прокурора почав текти строк позовної давності. 28.09.21 року позов був поданий прокурором до суду, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на позовній заяві Золочівського районного суду Харківської області. Пропуск строку позовної давності починається з 09.03.2021 (є вихідні дні: субота, неділя та понеділок з 06.03.2021 по 08.03.2021р., тому переноситься на перший робочий день - вівторок 09.03.2021р.). Тобто, з матеріалів справи вбачається пропуск строку позовної давності з 09.03.2021 по 28.09.2021.

Втім, прокурор обгрунтував у позовній заяві наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Зокрема, суд приймає доводи прокурора, що ним подавалася позовна заява з аналогічними вимогами до Золочівського районного суду Харківської області по справі 622/623/18 від 11.01.2019 року, яку було судом залишено без розгляду. Крім цього, також подавалася аналогічна позовна заява до господарського суду Харківської області (справа 922/1377/19). Так, ухвалою від 13.05.2021 по справі 922/1377/19 у відкритті провадження було відмовлено. Східним апеляційним господарським судом ухвалу суду першої інстанції від 13.05.2021 по справі 922/1377/19 було скасовано. Рішенням господарського суду першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову повністю по справі 922/1377/19. Постановою апеляційної інстанції від 02.12.2019 рішення першої інстанції скасовано, провадження по справі 922/1377/19 було закрито з підстав того, що спір не підлягає розгляду в господарських судах. Постановою Верховного Суду від 26.05.2020 по даній справі було відмовлено прокурору в задоволенні касаційної скарги.

З огляду на таке, суд приходить до висновку, що вищевказані обставини, а саме розгляд судами вищезазначених аналогічних справ, та здійснення прокурором функцій, передбачених законом, слід вважати у даному випадку такими, що підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1,2 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, відповідач не надав суду доказів щодо спростування позиції прокурора про поважність причин пропуску строку позовної давності.

Таким чином, строк, встановлений ст. 257 ЦК України був пропущений з поважних причин, тому підлягає поновленню.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (Справа "Трофимчук проти України", заява № 4241/03, рішення від 28.10.2010, пункт 54).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати покладаються на прокурора, оскільки позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом - задовольнити.

В задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування до позовних вимог строку позовної давності, яка надійшла до суду 04.10.2023, - відмовити.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, яка надійшла до суду 06.10.2023, - відмовити.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "02" січня 2024 р.

Суддя Л.В. Шарко