ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/1165/23
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н. Церковної при секретарі судового засідання І. Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПАНОВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ" (33001, м. Рівне, вул. Княгиницького 1, код ЄДРПОУ 40526877) до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"(34400, м.Вараш, Рівненська область, код ЄДРПОУ 05425046) про стягнення 1 026 773,16 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Перепечай К.В.
від відповідача: Гаврилюк Я.В.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ШПАНІВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в якій просить стягнути основний борг в сумі 1007245, 72 грн., 3% річних в розмірі 7344, 87 грн., інфляційні втрати в розмірі 12 182, 57 грн. та судові витрати.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 05.06.2023 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» та Товариством з обмеженою відповідальністю " ШПАНОВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ" було укладено Договір поставки №53-122-01-23-13522, предметом якого був обов'язок постачальника поставити і передати у власність Замовника продукцію на загальну суму без ПДВ 1 065 367,78 грн. На виконання умов вказаного Договору Позивач здійснив поставку Відповідачу товару в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 1 065 367,78 грн. Весь товар було прийнято Відповідачем без зауважень до якості або його кількості, за наслідками чого було оформлено ярлики на придатну продукцію. Позивач виконав всі свої зобов'язання за договором, а отже, у Відповідача виник обов'язок здійснити повний та своєчасний розрахунок за придбану ним продукцію.
Відповідачем до моменту пред'явлення цієї позовної заяви було здійснено часткове погашення основної заборгованості за Договором поставки на загальну суму 58122,06 грн. Таким чином, розмір основної заборгованості з оплати Товару, поставленого за Договором поставки станом на дату подання позовної заяви складає 1 007 245,72 грн.
05 грудня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву , в якому останній визнав, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем зі сплати основного боргу, проте не у розмірі 1 007 245,72 гривень, як заявляє позивач, а у розмірі 996 807,62 гривень (станом на 29.11.2023), оскільки 23.11.2023 року ВП «Рівненська АЕС» сплачено на користь ТОВ «Шпанський імпорт-експорт» 10 438,10 гривень, згідно платіжної інструкції №14223 від 23.11.2023 року. Зазначили, що заявлена вимога про стягнення з Відповідача 10 438,10 гривень основного боргу за договором не підлягає задоволенню, у зв'язку з відсутністю предмету спору. А тому, просили суд відмовити ТОВ «Шпанський імпорт-експорт в частині стягнення 10 438,10 гривень - основного боргу та закрити в цій частині провадження.
Окрім того, повідомили, що ВП «Рівненська АЕС» визнає позов в частині стягнення основного боргу, за договором у розмірі 996 807,62 гривень, у зв'язку з чим, просили суд застосувати частину І статті 130 Господарського процесуального кодексу України та вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору, в частині визнаних позовних вимог.
Стосовно вимоги ТОВ «Шпанський імпорт-єкстторт» про стягнення з Відповідача інфляційних втрат, протягом серпня 2023 року (місяць протягом якого мало місце порушення грошових зобов'язань за договором поставки), індекс інфляції був від'ємний (тобто мала місце дефляція), тож просили суд відмовити ТОВ «Шпанський імпорт-експорт» у задоволенні неправомірно нарахованих інфляційних втрат. При цьому, просили суд зменшити розмір 3% річних на 90%.
12 грудня 2023 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якому зазначив, що позивач не заперечує ту обставину, що після звернення ним до суду відповідач частково задовольним позовні вимоги, а саме - задовольнив вимогу про сплату основної заборгованості на суму 10 438,10 грн. Відповідно, у вказаній частині позовні вимоги не підтримуються. Просить суд врахувати, що часткове визнання позовних вимог не має наслідком їх негайного задоволення відповідачем. Заборгованість станом на дату подання цієї відповіді на відзив продовжує існувати, відповідно майнові права та інтереси позивача в межах цієї справи продовжують бути порушеними та зумовлюють настання для відповідача негативних наслідків у вигляді відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Позивачем здійснено нарахування трьох відсотків річних на суму заборгованості за період прострочення до 17.11.2023 року включно. Позивач має право на збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування трьох процентів річних по дату фактичного погашення заборгованості.
Інфляційні втрати в позовній заяві розраховано за період вересень - жовтень 2023 року. Позивач вважає за необхідне збільшити розмір нарахувань інфляційних втрат.
15 грудня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому вказав, що протягом серпня 2023 року (місяць протягом якого мало місце порушення грошових зобов'язань за договором поставки), індекс інфляції був від'ємний (тобто мала місце дефляція, показник 98,6).
Просили суд відмовити ТОВ «Шпанський імпорт-експорт» у задоволенні неправомірно нарахованих інфляційних втрат, відповідно заперечили і проти заяви про зміну розміру позовних вимог, що міститься у відповіді на відзив.
Враховуючи вищевикладені доводи, просили суд у випадку стягнення з ВП «Рівненська АЕС» 3% річних та інфляційних втрат, зменшити їх розмір на 90%.
Витрати, які складаються із судового збору, можуть бути задоволені лише в розмірі 50% у відповідності до часткового визнання позову (основної суми боргу).
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 грудня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 грудня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 грудня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 грудня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Заслухавши в судовому засіданні представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
05.06.2023 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «ШПАНІВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ» (Постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник) уклали договір поставки № 53-122-01-23-13522 (а.с.8-10).
Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник в свою чергу зобо'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що предметом поставки по даному договору є продукція: 30190000-7 Канцтовари, яка передбачена специфікацією № 1 (додаток №1 до даного Договору).
Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (п. 1.4. Договору).
Згідно з п. п. 2.1, 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 1065 367,78 грн., без ПДВ. Загальна сума договору (вартість продукції) становить 1 065 367,78 грн.
Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток № 1 до даного договору) (п.2.3 договору).
Сторонами погоджено у пункті 3.1. договору строк поставки продукції по 30.11.2023 року і місце поставки визначено - 34400, м.Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ».
Відповідно до п.4.1 договору кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору.
Згідно п.8.4 договору датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення продукції переходить до Замовника з моменту поставки продукції.
У відповідності до п. п. 6.1, 6.2 договору оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів, які застосовують печатку). Строк дії даного договору по 29.12.2023 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (п.12.1 договору).
Зазначений договір з додатками № 1 від 05.06.2023 року (специфікація № 1 та технічна специфікація № 2) підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано (а.с.11-23).
На виконання умов Договору постачальник відвантажив товар для одержувача Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" на суму 1 065 367,78 грн., що підтверджується видатковою накладною №23855 від 12.06.2023 року на загальну суму 167 710,71 грн; видатковою накладною №24053 від 27.06.2023 року на загальну суму 578 013,01 грн; видатковою накладною №24605 від 27.06.2023 року на загальну суму 27 815,20 грн; видатковою накладною№24676 від 24.07.2023 року на загальну суму 291 828,86 грн. (а.с.24-27). Видаткові накладні підписані Замовником та Постачальником. Весь товар було прийнято Відповідачем без зауважень до якості або його кількості.
В подальшому було оформлено Ярлик на придатну продукцію №1-2-135 від 16.06.2023 року на продукцію, що отримана за видатковою накладною №23855 від 12.06.2023 року; Ярлик на придатну продукцію №1-2-149 від 04.07.2023 року на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24053 від 27.06.2023 року; Ярлик на придатну продукцію №1-2-148 від 29.06.2023 року на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24605 від 27.06.2023 року; Ярлик на придатну продукцію №1-2-170 від 04.08.2023 року на продукцію, що отримана за видатковою накладною №24676 від 24.07.2023 року (а.с.31 на звороті, 32 на звороті, 33, 34 на звороті, 35, 36 на звороті, 37).
Згідно з пунктом 6.1. Договору, оплата за поставлену продукцію мала бути здійснена Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.
Станом на кінцеву дату оплати товару за кожною видатковою накладною Товар оплачено не було. З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено для відповідача претензію-вимогу від 27.10.2023 року про необхідність здійснення оплати на загальну суму 1044921,79 грн. (1 034506,44 грн. основний борг, 5 242,81 грн. 3 % річних та 5172,54 грн. інфляційні втрати) (а.с. 53-54). Відповідач отримав претензію 31.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 3440305040682 (а.с.55). Однак заборгованість за поставлену по Договору продукцію не оплачена відповідачем у добровільному порядку.
При цьому судом встановлено, що відповідачем до моменту пред'явлення цієї позовної заяви було здійснено часткове погашення основної заборгованості за Договором поставки на загальну суму 58122,06 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №02/08/2023 від 02.08.2023 року на суму 137,67 грн.; платіжною інструкцією №04/09/2023 від 04.09.2023 року на суму 1331,81 грн.; платіжною інструкцією №04/09/2023 від 04.09.2023 року на суму 1 632,00 грн.; платіжною інструкцією №10/11/2023 від 10.11.2023 року на суму 8 644,44 грн.; платіжною інструкцією №12/09/2023 від 12.09.2023 року на суму 4825,64 грн.; платіжною інструкцією №13/11/2023 від 13.11.2023 року на суму 10 383,68 грн.; платіжною інструкцією №20/10/2023 від 20.10.2023 року на суму 5 816,68 грн.; платіжною інструкцією №25/09/2023 від 25.09.2023 року на суму 1560,71 грн.; платіжною інструкцією №02/08/2023 від 02.08.2023 року на суму 108,56 грн.; платіжною інструкцією №25/10/2023 від 25.10.2023 року на суму 7 144,10 грн.; платіжною інструкцією №12/09/2023 від 12.09.2023 року на суму 4 805,12 грн.; платіжною інструкцією №10/11/2023 від 10.11.2023 року на суму 8232,60 грн.; платіжною інструкцією №12/09/2023 від 12.09.2023 року на суму 131,76 грн.; платіжною інструкцією №03/10/2023 від 03.10.2023 року на суму 3 367,29 грн.(а.с.38-51).
У відзиві відповідач визнав позовні вимоги про стягнення з нього основного боргу.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отримання відповідачем продукції на загальну суму 1065367,78 грн. за видатковими накладними без заперечень на склад, та виготовлення ярликів на придатну продукцію, що передбачено п. 6.1 Договору, підтверджує факт здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції саме на виконання договірних зобов'язань за Договором поставки № 53-122-01-23-13522 від 05.06.2023 року.
Також, як свідчать матеріали справи, замовник (покупець, відповідач) не відмовився прийняти товар, заперечень щодо ціни, кількості, якості чи комплектності товару не має, визнав основну заборгованість у відзиві.
Неоплаченим залишився основний борг у розмірі 996 807,62 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав у повному обсязі, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 996 807,62 грн. (основний борг).
Окрім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.
Частиною 1 ст.530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 року № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. Також об'єднана палата вказала про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
З огляду на викладене суд констатує, що зобов'язання з оплати 3 % річних та інфляційних втрат у випадку прострочення боржником зобов'язання випливає в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому для виникнення у боржника даного зобов'язання позивачу немає необхідності спочатку звертатися до відповідача із вимогою про оплату вказаних сум, а вже у зв'язку із їх неоплатою - до суду за захистом своїх прав.
Відповідач посилається на те, що на теперішній час їхнім підприємством втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину їхнього доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, ДП «НАЕК «Енергоатом» продовжує і надалі нести витрати з утримання об'єктів та персоналу ВП «Запорізька АЕС», не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу ніякого доходу. Також, у зв'язку з військовою агресією рф проти України через втрату ДП «НАЕК «Енергоатом» значної частини своїх виробничих потужностей, було розбалансовано фінансовий стан їхнього підприємства, у зв'язку з чим просили суд у випадку стягнення з ВП «Рівненська АЕС» 3% річних зменшити їх розмір на 90%. Господарський суд оцінює критично вказане клопотання та відхиляє його, оскільки відповідачем не доведено, що прострочення виконання зобов'язань за Договором поставки № 53-122-01-23-13522 від 05.06.2023 року виникло з причин, що не залежали від відповідача та обставинами непереборної сили.
Оскільки інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, у господарського суду відсутні підстави для зменшення сум даного грошового зобов'язання.
Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірено розрахунки 3 % річних та інфляційні втрати долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними в частині визначення періоду нарахування 3 % річних.
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором 9 315,47 грн. - 3 % річних та 17 218,80 грн.
Норми права, що підлягають до застосування, мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Дана справа, яка пов'язана з виконанням правочину в господарській діяльності та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.
Суд на підставі доказів, наданих позивачем, встановив факт перебування сторін у договірних відносинах та встановив факт порушення відповідачем прав позивача.
Разом з тим судом встановлено, що після порушення провадження у справі, відповідачем було частково сплачено основну суму боргу на суму 10438,10 грн., що стверджується платіжною інструкцією №14223 від 23.11.2023 року.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Враховуючи наведене, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 10 438,10 грн.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 996 807,62 грн.- основний борг, 9315,47 грн - 3 % річних, 17218,80 грн.- інфляційні втрати. Закрити провадження в частині стягнення 10 438,10 грн. основного боргу.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою про стягнення коштів у сумі 1 007245,72 грн.
Враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви з майновими вимогами у розмірі 1007245,72 грн. позивачу слід сплатити судовий збір в розмірі 12 645,53 грн.
Після закриття провадження у справі в частині сума судового збору, що підлягає сплаті за позовні вимоги у розмірі 996 807,62 грн. складає 6 322,76 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до норм ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позов в частині стягнення основного боргу у розмірі, про що зазначив у першій заяві поданій ним по суті спору, суд вбачає за можливе застосування ст. 130 ГПК України до спірних правовідносин та стягнення з відповідача 50 % залишку сплаченого позивачем судового збору в розмірі 6 322,76 грн. у зв'язку з визнанням позову відповідачем.
На підставі ст. ст. 129,130 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 6 322,76 грн. (50 % (пропорційно задоволеним вимогам) сплаченого позивачем судового збору за позовні вимоги про стягнення основного боргу).
Інша частина судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі ухвали суду.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2.Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"(34400, м. Вараш, Рівненська область, код ЄДРПОУ 05425046)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШПАНОВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ" (33001, м.Рівне, вул.Княгиницького 1, код ЄДРПОУ 40526877) 996 807,62 грн - основного боргу, 9 315,47 грн - 3% річних, 17 218,80 грн - інфляційних втрат та 6322,76 грн - судового збору.
3. Закрити провадження в частині стягнення 10 438,10 грн - основного боргу.
4.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ШПАНОВСЬКИЙ ІМПОРТ-ЕКСПОРТ" (33001, м.Рівне, вул.Княгиницького 1, код ЄДРПОУ 40526877) з Державного бюджету України 6322,76 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. Ухвалу про повернення судового збору видати після набрання рішенням законної сили.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 02.01.2024 року.
Суддя Н. Церковна